f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

На що фокус наводити?

19.02.2016

Класику українського кіноператорства Сергієві Лисецькому – 90 років.

Сергій Тримбач, „День

Про кінооператорів існує чимало байок. Скажімо, така – відома чи не всім: „оператор – не оратор”. Мовляв, діло його мовчазне – крути собі ручку апарата (сьогодні вже, звісно, ніякої ручки немає, але ж було таке), та й по всьому. Або питають оператора, невдовзі після весілля, як йому молода дружина. Подумавши, відповідає: „Дивлячись, як світло поставити...”

Словом, у самому професійному середовищі уявлення про оператора як людину вайлакувату, більше технічну. А з іншого боку – це первісна кінопрофесія, людина з кіноапаратом є втіленням самого кіно.

Сергій Панасович на такий-от образ кінооператора схожий мало. Він більше скидається на професора (чин у нього такий справді є). Іноді емоції бурхають і в ньому, але більше струмує розважливість, філософічність. У нашій Спілці кінематографістів він аксакал не тільки за віком, а за поважністю і гідністю. Іноді, під час гарячих суперечок, коли здається, що от, ну все вже – заскочили у глухий кут, на трибуну неспішно виходить Лисецький й істина наближається, її починаєш бачити, ну так, саме бачити – усе ж оператор знає, як і на що наводити фокус.

Лисецький пішов на війну 17-річним. Під завісу військових дій продовжив колись почате, ще до війни, захоплення фотографією. Бо ж у Європі – як зясувалося – у продажу всілякого фотографічного начиння. Ну і... Потому вернувся додому, в Київ. І що ж його робити, як не вчитися? Отримав середню освіту, а далі в столицю нашої „колишньої Батьківщини”. Вчився у ВДІКу, закінчив майстерню класика Анатолія Головні. Пройшов вишкіл Довженківської студії – тоді належало з асистентів починати. А далі пішли фільми, які швидко принесли операторові визнання. Щоправда, не завжди ті картини мали щасливу долю. Прекрасна стрічка „Ми, двоє мужчин”, режисера Юрія Лисенка, з Василем Шукшиним у головній ролі, залягла „на полицю” із-за сценариста Анатолія Кузнецова – він виїхав на Захід, а тоді такого не прощали.

Блискуча операторська робота і у фільмі „Наймичка”, за Тарасом Шевченком. І нова прикрість – тут уже хормейстер Колесник виїхав „за бугор” і цим самим визначив долю стрічки. Яка, коли дивишся її вже сьогодні, видається просто шедевром візуалістики. А складнощів було чимало – адже не просто фільм, а фільм-опера. Зі співом й іншими аксесуарами. Сергій Лисецький збалансував оперність, її умовність вражаючою живописністю картини – напрочуд виразною, напрочуд стильною.

Одне із сильних вражень мого дитинства – фільм „Перевірено – мін немає”, зроблений разом з югославськими кінематографістами. Тут дався взнаки і досвід Лисецького-фронтовика. Точність воєнних реалій, точність портретування людських персонажів...

Є у нашого ювіляра і режисерські роботи. Скажімо, фільм „Прелюдія долі”, зі знаменитим співаком Анатолієм Солов’яненком. Ще одна данина захопленню музикою.

Сергій Панасович, скидається на те, не думає про відпочинок – бодай і тричі заслужений. Багато літ викладає він в Інституті екранних мистецтв Університету ім. І.К. Карпенка-Карого, з його учнів можна вже операторський полк сформувати... Він сам утілення блискучої, світового рівня, української школи операторського мистецтва...

Многії і преблагії літа ще Вам, Майстре, Учителю!

Сергій Тримбач, „День”, 15 лютого 2016 року

Оренда кінозалів Будинку кіна

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно!

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно! У зв’язку з розпорядженням Київської міської державної адміністрації щодо протидії поширенню коронавірусу, всі творчі заходи Будинку кіно з 12 березня 2020 р. переносяться на інші терміни. Стежте за інформацією.