f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

25 листопада – 59-та річниця від дня смерті Олександра Довженка

25.11.2015

Сергій Тримбач, НСКУ

Сьогодні, 25 листопада, 59-та річниця від дня смерті Олександра Довженка.

Він помер 1956 року у своїй московській квартирі на Кутузовському проспекті, пізно увечері, о 23-й... Попри постійні проблеми із серцем та і здоров’ям в цілому (в його листах і щоденнику багато записів про стан здоров’я) смерть була несподіваною. Бо ж з дня на день мала початися робота над фільмом «Поема про море»...

Хоча коли перечитуєш його записи, постійне відчуття, що він на межі життя і смерті. Від самого початку війни, коли опинився в Ашхабаді, в евакуації, одрізаним від батьків, від Києва, України. Екзистенційний страх терзав його душу – і не тільки за себе. За Україну передусім. Йому видавалось, й незрідка, що Україна загинула, затиснута між двома монстрами, Гітлерівською Німеччиною і Сталінським СРСР. За це ж і шпетив його вже у 44-му вождь всіх трудящих – як то він, в «Україні в огні», посеред війни, коли треба було перетворитися на суцільний метал, кріпость суцільну, пожалів свою Вітчизну. Жінок, жінку пожалів – бо ж у ній і тільки в ній майбутнє, а коли її тіло шматується – майбутнє закривається кривавим маревом. Він, епік, пожалів жінок, хоча вони ж бо тільки матеріал історії і аж ніяк не її суб’єкт (тоді ще так було).

В опалі, посунутий на маргінеси, Довженко прагнув, уже по війні, вернути собі віру в доцільність і святість комуністичної ідеології. На будівництві Каховської ГЕС іноді видавалось, що та віра і справді перетворюється на щось реально-життєве. Навряд чи помічав, що більше скидається не на пророка лівих ідей, які так засліпили його покоління, а на сліпого Фауста, котрий так само мріяв збудувати греблю, аби відвоювати життєвий простір у моря.

Пригадуєте? Мефістофель скликає лемурів, злих духів, аби приготувати могилу для Фауста. І вже тішиться тим, що душа того потрапить йому до рук. Сліпий Фауст чує дзвін лопат, і йому здається, що це його народ займається будівництвом греблі. А то рили йому могилу... А то вже наближалась смерть. Та тільки Мефістофель програє і янголи віднесуть душу Фауста на небеса. Хочеться врити, що там само витає і Довженкова душа.

Тільки навряд чи вона упокоїлась. Мабуть, і нині терзають її смутні болі за Україну, яку люто розпинають як «свої діти», так і нащадки сталевого вождя всіх народів. І так хочеться їй вернутися в Україну, на Дніпрові кручі, аби «було видно, було чути»... Тільки на Довженкову могилу на московському Новодівичому цвинтарі сьогодні тихо падає сніг. Холодно, вогко. А на пам’ятнику світяться слова: «Умер в воскресенье». Значить воскресіння ще буде...

Давайте поставимо сьогодні увечері на вікно свічку. І запалимо її (як це завжди робила Тетяна Дерев’янко, багатолітній директор музею на кіностудії Довженкового імені). За давнім повір’ям душа прилітає до свічкового вогника. Прилітає. Прилетить... Давайте її зустрінемо, всі разом.

Сергій Тримбач

20 березня, середа, Червоний зал Прем’єрний показ художнього фільму «ЧОРНИЙ КОЗАК»

21 березня, четвер, Синій зал ІЗ СЕКРЕТІВ КІНООПЕРАТОРСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ Фільм «ЗАГУБЛЕНІ В ПІСКАХ»,

22 березня, п’ятниця, Синій зал Цикл вечорів НЕІГРОВЕ/ХУДОЖНЄ Документальний фільм «Марія до Каллас»