f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Молодість»: з висоти майянського вулкана

07.11.2015

За «Скіфського оленя» змагалися 14 повнометражних, 23 студентські та 17 короткометражних фільмів.

Дмитро Десятерик, «День»

Незважаючи на всі кризи, фестиваль «Молодість» продовжує працювати як більш-менш налагоджений механізм. Цього року були затримки показів, кілька скасувань або переносів сеансів, але з огляду на соціальний і економічний контекст, ці прикрості навряд чи можна вважати значними.

Головною імпрезою перших днів стала, безумовно, прем’єра нового фільму провідного українського режисера Сергія Лозниці «Подія». Все було у повній відповідності з форматом серйозного міжнародного форуму: режисер привіз нову роботу (яка лише півтора місяці до того мала світову прем’єру у Венеції; в Східній Європі «Подію» ще ніхто не бачив), дав прес-конференцію і масу інтерв’ю, провів два надзвичайно змістовних майстер-класи. Саме завдяки таким фестивальним візитам найбільше відчувається долученість до світового кінопроцесу. Ще одна важлива імпреза — представлення міжнародного документального проекту за участю України «З.О.С.» (російська абревіатура, що означає «Заключенный Олег Сенцов», режисер Аскольд Куров, за участі Андрія Литвиненка, Росія — Україна — Естонія) — повнометражний фільм про процес Олега Сенцова буде завершено на початку наступного року.

Якщо ж казати про програми загалом, то потрібне розмаїття цілком було дотримано. Наприклад, за «Скіфського оленя» змагалися 14 повнометражних, 23 студентські та 17 короткометражних фільмів. Українські стрічки брали участь у всіх трьох категоріях, щоправда, без особливого успіху; але тут уже лишається сподіватися на діалектичний закон переходу кількості в якість.

Важливіше, що (і це вже не перший рік) і конкурс, і позаконкурсний репертуар були рівним чином цікаві. Це досягається тим, що в змагання за «Скіфських оленів» відбірники фестивалю беруть повнометражні дебюти, що досягли певного успіху у форумах класу «А» — Венеції, Канах, Берліні, Локарно. Навіть найуспішніші дебютанти цінують увагу, потребують заохочення і середовища спілкування — і все це «Молодість» так чи так дає, до того ж і українська публіка завдяки подібному підходу бачить такі картини, які ще дуже й дуже нескоро потраплять в Інтернет або в прокат.

Серед позаконкурсних програм ажіотаж, звісно, викликав «Фестиваль фестивалів». Тут показали і володаря «Золотої пальмової гілки» цьогорічних Канн — «Діпан» Жака Одіяра (Франція), і призера за найкращу режисуру на цьогорічному Берлінале румунський «Браво!» (Раду Жуде), і відзначену Гран-прі журі та призом глядацьких симпатій на американському форумі незалежного кіно в Санденсі «Я, Ерл і та, що помирає» Альфонсо Ґомеcа-Рехона (США) і хвилюючу мелодраму «Мустанг» Деніз Ґамзе Ерґювен (Франція — Німеччина — Туреччина — Катар, нагорода Europa Cinemas Label у «Двотижневику режисерів» у Каннах) про боротьбу молодих дівчат за власну гідність у патріархальній родині. Найбільшим подарунком для кінокритиків і кіноестетів став новий витвір шведського патріарха Роя Андерссона «Сидів голуб на гілці, міркуючи про буття» («Золотий лев» Венеційського МКФ 2014 року) — мабуть, найхимерніша трагікомедія з усіх, що знімали в Європі за останнє десятиліття, принципове, але й співчутливе дослідження людської природи.

***

Що ж до повнометражного конкурсу, то тут була своя інтрига, яка розв’язалася, втім, доволі несподівано: першістю ізраїльської «Принцеси» (режисер — Талі Шалом-Езер) — нічим не видатної молодіжної мелодрами, якій щедре головне журі віддало Гран-прі та премію на суму 10 000 доларів США. «Принцеса» — це історія про перехідний вік, який звалюється на дівчинку-підлітка. При більш-менш притомній роботі акторів, сценарні повороти виглядають банально, а режисура наче вражена анемією. Але, можливо, журі просто ідентифікувало це як унікальність авторського стилю — хто знає.

Справжню енергію в конкурс внесли три фільми: «Сплячий гігант» (Канада, режисер Ендрю Чівідіно), «Пікадеро» (Бен Шeррок, Великобританія — Іспанія) та «Ішканул» (Хайро Бустаманте, Гватемала — Франція).

«Сплячий гігант» починається як типова історія підліткової дружби. Старшокласник Адам проводить літні канікули зі своїми батьками на озері. Його рутинні будні закінчуються, коли він знайомиться із місцевими бешкетниками Райлі та Нейтом. У певну мить доволі передбачуваний сюжет раптом зламується і різко «дорослішає», перетворюючись на повноцінну психологічну драму, в якій крізь поверхню загальної пристойності прориваються прямо-таки вбивчі пристрасті, але які Чівідіно добре збалансовує в розвитку драматургії.

А втім приз повнометражного конкурсу здобули-таки «Пікадеро» й «Ішканул». Об’єктивно вони й були найкращими картинами конкурсу, так що могли б розділити і Гран-прі.

«Пікадеро» — комедія в декораціях посткризової Європи. Режисеру Бену Шeрроку вдалося зробити на соціальному матеріалі легкий, смішний, водночас і тонкий ліричний фільм. Головні герої — стажер на фабриці і безробітна дівчина — через економічну кризу, що охопила Іспанію, не можуть налагодити інтимні стосунки, бо змушені жити в домах своїх батьків. Не маючи грошей на готель, вони шукають громадські місця для сексу, що називаються пікадеро — якісь оглядові майданчики, старі парковки, новобудови і ще казна-що. Самі ці пошуки породжують масу смішних ситуацій. Режисер явно добре вчився у культового фінського кінематографіста Акі Каурісмякі: в нього так само актори грають з цілковитою незворушністю, зокрема й опиняючись у незручних положеннях — через що комічний ефект відчутно посилюється. З героїв смієшся і їм співпереживаєш з рівною силою, а талант автора проявляється в тому, наскільки точно він виписав для загалом іронічного фільму м’яку, ліричну розв’язку — таке сполучення є безумовною ознакою майстерності.

«Вулкан Ішканул», був подвійним дебютом: по-перше, Гватемала раніше не брала участі в «Молодості» (так само, як і в Берлінале на початку цього року, де цей фільм дістав приз імені Альфреда Бауера), а по-друге, для 38-річного Хайро Бустаманте це перший повний метр.

Герої — селяни, індіанці майя. Заробляють збиранням кави на плантації; праця не з легких. Поряд — діючий вулкан, який треба задобрювати молитвами і жертвоприношенням. На кукурудзяному полі нічого не посієш і не збереш, тому що там сила-силенна змій. Бідність — страшенна. Усім заправляє господар плантації, який може залишити цілу родину без харчів і житла. Чиновникам з міста начхати. Єдиний спосіб влаштуватися — тікати нелегалом до США чи віддати дочку Марію за боса. Фільм, власне, і починається сценою, коли на обіді з нагоди заручин усі обговорюють героїню як товар.

Бустаманте не піддався спокусі влаштувати атракціон фольклорної чи пейзажної екзотики (той же вулкан ніколи не з’являється в кадрі повністю). Для нього головне — розповісти історію. Усі актори — органічні й виразні, усі природні принади, так само як і міські інтер’єри, доречні як середовище героїв, по-різному підкреслюють їхню безправність, а й волю до життя також. Уникнув Бустаманте й іншої небезпеки: вигадати казку про Попелюшку чи чорнуху про збезчещену простолюдку. Пройшов посередині, ніде не передав куті меду. Марія жертвує собою — не вулканові, а родині, і жертва виявляється чималою — аби хоч щось змінилося на краще, однак візуально розкішний фінал все одно сповнений прихованого суму. «Ішканул» — не брязкальце «поетичного кіно», а чесна і витримана за формою соціальна драма. Бустаманте зробив більше, ніж просто гарний фільм. Він дав голос своїй громаді. Вивів поетику не з шаманських обрядів і потішних тубільців, а з буденного героїзму цих людей; тому й усі призи, отримані за цей рік, безумовно заслужив.

***

Були в «Молодості» й більш удалі роки, були й гірші. Але те, що цей фестиваль, хай що б сталося, функціонує й безвідмовно щороку постачає нам гарним кіно — саме по собі диво.

Хотілося б, щоб те саме почало відбуватися з українською кіноіндустрією.

Фото Руслана Канюки

Дмитро Десятерик, «День», 6 листопада 2015 року, №202

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»