f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Кінокадри пам’яті

25.09.2015

Чи стане київський музей кіно — як у Турині чи Берліні?

Катерина Котвіцька, «Україна молода»

Музей кіно у Києві ще з десяток років тому міг з’явитися в «Мистецькому арсеналі» біля Києво-Печерської лаври. Трохи пізніше мріяли, що місце йому в центрі столиці, неподалік Хрещатика. Тепер з’явилася перспектива розмістити його на п’ятому поверсі колишньої Київської кінокопіювальної фабрики на Голосіївській площі — не те, щоб зовсім на манівцях, але й не надто близько від основних туристичних принад.

Нещодавно гендиректор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко підписав наказ про створення музею кіно на базі центру. Музей розташується на п’ятому поверсі Dovzhenko Centre Art Cluster. Площа майбутнього музею — 850 квадратних метрів. До кінця вересня Центр Довженка оголосить відкритий конкурс для тих, хто хоче долучитися до створення нового музею.

«Невдовзі буде оголошено відкритий архітектурний конкурс на розробку дизайну інтер’єру музею. Наразі надихаємося світовими кіномузеями. Серед таких — музей кіно в Турині», — діляться думками в Центрі Довженка. Музей в італійському містечку розташований всередині башти Моле Антонелліана — своєрідного й чаруючого монумента, який є символом Турина. Усередині монумента швейцарський декоратор Франсуа Конфіно створив видовище, яке вражає відвідувачів нескінченними несподіваними візуальними й слуховими ефектами. Серед кращих світових музеїв, присвячених кіно, кінознавець, історик кіно Сергій Тримбач називає берлінський. «Він зроблений за принципом такої собі сюжетної мандрівки історією кіно. А дзеркала створюють ефект твоєї власної присутності: озираєшся, аж і ти тут, поруч Марлен Дітріх, Роберта Віне, Ернста Любича... Тільки навряд, краще вибудують ще десяток торговельних центрів, аніж такий музей. Ми готуємо націю торгашів, бариг? Коли так, усе правильно. Тільки треба пам’ятати, що потім нам не допоможуть і найсучасніші танки й ракети — у безбатченків немає майбутнього», — говорить він. Кінознавець вважає, що варто не оминати й інших міст країни, «використовувати прив’язку до великих імен — Івана Миколайчука (на Буковині), Сергія Параджанова (у Києві), Олександра Довженка (скажімо, на Херсонщині, де він працював над «Поемою про море»)...»

У Центрі Довженка впевнені: «Створення музею має популяризувати українське та світове кіномистецтво, систематизувати інформацію щодо його історії, музеїфікації фондів кіноархіву, паперових та речових артефактів». Сергій Тримбач прокоментував «УМ»: «Наказ генерального директора Національного центру Олександра Довженка Івана Козленка про створення на базі цього архіву музею кіно подія нібито радісна — нарешті, нарешті запущено процес утворення вкрай важливої для вітчизняної екранної культури установи. Одначе, знаючи історію питання, скажу: це акт відчаю й безнадії. Бо музей на п’ятому поверсі колишньої Київської кінокопіювальної фабрики на Голосіївській площі проблему не розв’яже, понад те віднині чиновники відрапортують, що музей є, та й по всьому».

Кінознавець згадує, що спроби створити такий музей уже неодноразово виникали, та жодна з них, на жаль, не увінчалася успіхом: «11 літ тому, залишаючи посаду заступника гендиректора того ж таки Центру Довженка, я підготував проект створення музею екранних мистецтв. Передбачалося, що такий перебуватиме на території «Мистецького арсеналу». Були й інші варіанти. Ще років зо два тому Держкіно України ставило питання про надання під музей будинку на вулиці Богдана Хмельницького, у самому центрі Києва, — опісля того, як звідти пішла якась комерційна структура. Та ми ж знаємо, які пріоритети нашої влади: «пєрвим дєлом бакси», а культура вже «патом». Наслідки такої, з дозволу сказати, політики ми бачимо».

Ініціативу Центру Довженка та його директора Івана Козленка Сергій Тримбач вважає актуальною та необхідною для українського кінематографа. «Днями я почув від одного з чиновників: ми повинні спершу вибити ворога з окупованих територій, а вже потім думати про телевізію, кіно, культурні проекти... Два десятиліття, як Україна «послідовно» віддає свій простір Росії — і не тільки агресивно-пропагандистській, а й висококультурній. Ну виб’єте танками і «градами» росіян, та чим будете «вибивати» те, що гніздиться у свідомості, у серці, зрештою? Теж танками? Культурна дебільність нашого чиновного люду (не всіх, але ж більшості) уже й не вражає. От і у Івана Козленка опустилися руки, вирішив: будемо робити музей на своїй, окремо взятій, території. Може, й правильне рішення — бо скільки того життя?»

Михайло Іллєнко, кінорежисер:

 — Звичайно, важливо, щоб музей кіно з’явився у Києві. Нам є чим пишатися в кінематографі, а музею немає. Я би почав, умовно кажучи, з так званої алеї зірок. Це, можливо, трохи пафосно і по-голлівудськи. Але матеріалізація важлива для наступних поколінь, це амбіційно важливо для митців. На жаль, я не був у великих закордонних музеях, присвячених кіно. Але якось я побував у маленькому приватному музеї, що розташовується у приватному будинку. Його власник — ґенетичний кіношник. Здебільшого, там кінотехніка та речі, пов’язані з нею. Тому я не маю цілісного уявлення, як має виглядати український музей, але я би почав з алеї зірок.

Катерина Котвіцька, «Україна молода», 25 вересня 2015 року, №125

20 січня, неділя, Червоний зал Художній фільм «БРАТИ СІСТЕРС»

21 січня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ВІДТЕПЕР І НАВІКИ ВІЧНІ», ІІ серія

22 січня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Фільми про С. Параджанова: «Ніч в музеї Сергія Параджанова»