f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Жива ватра» – фільм про людей високих гір

22.09.2015

Ірина Колодійчик, Наше слово

«Документальний фільм „Жива ватра” розповідає про традиційний спосіб життя вівчарів у карпатських горах», – читаю в короткій анотації до фільму. Моя перша думка, що це затягнута «документалка», відзнята цивілізованими жителями українського міста, про приреченість нещасних мешканців українського села з мальовничими пейзажами Карпатських гір у тлі. І я без докорів сумління відкладаю перегляд цього нового українського кінодокумента. Проте стрічка здобула спеціальний приз журі Міжнародного фестивалю документального кіно «Hot Docs» у Канаді. Але я пояснюю собі успіх цього фільму в країні Кленового листя фактором екзотичності або закоханості чималої частини канадців, що часто мають українське коріння, у традиційну народну українську культуру, в якій вівчар з трембітою є досить популярним образом.

Очима натрапляю на знайомі прізвища серед авторів фільму і тоді знаходжу в собі мотивацію таки переглянути фільм, бо знаю, що ці митці ніколи не займалися творенням «шароварщини» в українському мистецтві. Фільмом я не розчарувалась, а навіть більше – захопилася майстерно знятим невідомим мені раніше усамітненим серед високих гірських вершин світом і його тяжкою рутинною працею.

У центрі фільму – розповідь про три покоління мешканців сіл поблизу Косова і Коломиї: 10-річний хлопчик Іванко, 40-річний заклопотаний господар Василь, який керує випасанням овець на єдиній полонині, де ще займаються цим ремеслом, а також 82-річний Іван Бесащук, що все життя був вівчарем і вже ментально готується до свого відходу. У фільмі бачимо будні цих людей, сповнені постійним тяжким і рутинним ділом, та завдяки майстерній операторській праці такі будні не видаються глядачеві настільки виснажливими, оскільки вони вписані в надзвичайно мальовничий гірський пейзаж Карпат. Навіть більше – хочеться на власні очі побачити гірські вершини, окутані туманом, доторкнутись до м’якої вовни овець, посмакувати тією бринзою, процес виготовлення якої показаний у кадрі.

Назва фільму «Жива ватра» безпосередньо пов’язана з вівчарським ремеслом. «Ватра» – це вогонь, добутий тертям дерева. Про цей спосіб отримання вогню тут розповідає найстарший герой, 82-річний вівчар Іван. Згідно з обрядом, вогонь ватри мав не згаснути впродовж чотиримісячного полонинського сезону і служив для вівчарів оберегом. На території української Гуцульщини підтримання негаснучої ватри протягом кількох місяців практикувалося ще до середини ХХ ст. Назва «Жива ватра» є символічним прообразом теперішнього стану вівчарського ремесла в українських Карпатах. Із близько 80-ти полонин, на яких у минулому випасали сотні овець, тепер випасають лише на одній. Це полонина Радул, якою керує герой фільму Василь, беручи в інших господарів реґіону овець на випас. Наймолодший герой, симпатичний хлопчик Іван, як і кожна дитина, любить ігри та забави, але його дитяче життя сповнене тяжкою працею, бо він, на відміну від інших своїх ровесників, цікавиться вівчарством і любить доглядати за пораненими вівцями.

Фільм має характер споглядального кіно, це спостереження за життям трьох чоловіків з майстерною операторською роботою Олександра Позднякова і Микити Кузьменка та чудовою музикою композитора Алли Загайкевич, яка перед тим написала саунд-треки (музику до фільму – ред.) до українських художніх фільмів «Поводир», «Мамай».

«Від самого початку я робив це кіно як авторське передусім для того, щоб зрозуміти дещо для себе, а потім викласти це в якусь історію. Для глядача – це кінорозповідь, а для мене – це чотирирічне дослідження і 600 годин відзнятого матеріалу, який дає змогу подивитися зблизька на людей гір і побачити, якими вони є насправді. Вівчарі – чоловіки, які виходять на 4 місяці високо в гори. Ця професія пов’язана з усамітненням. Я б так не зміг жити, тому в мене це викликало інтерес», – пояснює режисер Остап Костюк свою мотивацію до знімання фільму. «На Торонтському кінофестивалі я бачив американський, іранський, тібетський фільми, у яких показано зникання традиційного способу життя і проблеми людей, з цим пов’язані. Героїня одного з фільмів була дуже зворушена показом «Живої ватри», бо їй знайоме те, як люди борються за право на свій традиційний спосіб життя в сучасному світі. Тож, зникнення традиційного способу життя – це ґлобальна проблема», – ділиться зі мною враженнями про Торонтський кінофестиваль режисер О. Костюк.

Фестиваль у чеських Карлових Варах – це черговий світовий престижний кінофестиваль, де в конкурсній програмі документальних фільмів показано «Живу ватру». Фестиваль тривав до 11 липня, а суперниками цього українського документа було 15 документальних стрічок європейських режисерів.

Ірина Колодійчик, Наше слово, 19 липня 2015 року, №29

ЦИРК-ТЕАТР “НУР” ПРОГРАМА ПІД НАЗВОЮ “МИРУ ТОБІ, УКРАЇНО!” 2019-09-27

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ