#КіноКраїна про українське кіно, промо фільмів та комерційний прокат
02.09.2015
В останню п’ятницу літа, в рамках ініціативи #КіноКраїна відбулась чергова зустріч. Її тема: «Чому українські режисери знаходять гроші, але не знаходять глядачів», повідомляє Медіабізнес.
Серед спікерів – голова Держкіно Пилип Іллєнко, директор Pronto Film Максим Асадчий, режисер Олег Санін, директор зі стратегічного маркетингу «Медіа Групи Україна» Ольга Захарова, голова B&H Богдан Батрух, директор з маркетингу та PR Film.ua Group Поліна Толмачова, директор з розвитку Студії «Квартал 95» Ірина Побєдоносцева, співзасновник «Квартал 95» Сергій Шефір.
Говорили не про «українське поетичне кіно», не про фестивальне чи арт-хаус, а про комерційно-орієнтоване. А як приклад успішних кейсів українських фільмів та промо-кампаній наводили «Незламну», «Поводир» і проекти «Кварталу 95».
Ольга Захарова зазначила, що домовлятися з телеканалами про співпрацю треба ще на початку зйомок, на першому етапі треба думати і про рекламну кампанію. Кампанія з промотування фільму повинна починатися за рік до його прем'єри, а її оптимальний бюджет – в межах 2 млн грн (треба досягти як мінімум 5 контактів телеглядача із рекламою фільму).
Олесь Санін, розповідаючи про промо «Поводиря», наголосив, що задумуючи фільм, важливо розуміти, де і з ким ви будете його прокатувати та де і з ким промотувати. А Поліна Толмачова, оповідаючи про промо-успіхи «Незламної», наголосила на важливості реклами проекту безпосередньо в кінотеатрах.
«Незламна» – це не українське, а російське кіно: воно зроблене в Україні, і має в собі частку українських коштів, але – це не український фільм, – додав градусу досить мирній дискусії Богдан Батрух, голова дистрибуторської компанії B&H. На підтвердження, він навів данні про касові збори: в Росії «Незламна» (або «Битва за Севастополь» в російському прокаті) зібрала 10,5 млн, в Україні – 650 тис. «Це 1 до 15: тобто, росіяни сприйняли цей фільм своїм, а українці – ні». За його словами, загалом співвідношення зборів від американських фільмів в Україні та Росії – 1 до 5, або 1 до 10.
Богдан Батрух також дав визначення комерційно прокатному кіно: це фільми, які мають від 2 до 60 млн гривень збору. За його словами, 70% українського кіно – це не прокатні фільми.
Ірина Побєдоносцева, яка відтепер директор з розвитку «Квартал 95», похвалилася зборами фільмів Студії: «Кохання у великому місті» у 2014 році від кінопрокату в Україні, Росії та Прибалтиці зібрало 19 млн доларів. «У фільмів «Кварталу 95» співвідношення зборів в Україні та Росії 1 до 3. Це феноменальний результат, українська публіка ототожнює себе з героями», – сказав Батрух.
«На Заході ще перед початком роботи над фільмом знають про його жанр, адже кожен з них треба по-іншому рекламувати, адже глядач хоче знати, на що вій йде до кінотеатру. З українським фільмами – все заплутано», – вважає Батрух. За його словами, треба починати не з того, що «треба зробити фільм», а з – «чи варто робити фільм, і для кого саме його створювати». Короткий меседж, трейлер, має розповісти, про що історія, і на кого фільм розрахований, щоб глядач це прочитав.
На питання, які саме фільми знімати в Україні, щоб здобути прихильність глядачів, Батрух відповів так: «Найпростіше завоювати локальну публіку на досвіді Росії, Польщі та інших країн, можна за допомогою епічних, пов’язаних з національною історією картин.
За словами режисера фільму «Поводир» Олеся Саніна, найбільша проблема для комерційно-успішного кіно, це – відсутність залів. «Станом на квітень по Україні – 410 екранів (не кінотеатрів, бо є мультизальні заклади), зосереджені вони по великих містах, і багато населених пунктів кінотеатрів взагалі не мають», – констатував Пилип Іллєнко.
Щоправда, на ініціативу, висловлену із залу, щодо сприяння держави показам українського кіно в клубах містечок і сел, Іллєнко відреагував без ентузіазму: клуби здебільшого не опалюються, із жовтня це дається взнаки. Питання про те, що як мінімум 5 місяців опалення їм непотрібне, а потреба у кіномистецтві є, повисло у повітрі.
«Залів мало, але достатньо, щоб робити комерційно-успішне кіно», – додав оптимізму Сергій Шефір, співзасновник Студії «Квартал 95». Він запевнив, що завдання #КіноКраїни – знайти вихід, що можна зробити за сучасних умов: з існуючою кількістю залів та обсягом рекламного ринку. На його думку, українське кіно можна було б звільнити від податків, під час прем’єр в кінотеатрах не ставити навпроти американські блокбастери, домовитись з мережами кінотеатрів, щоб при прокаті українського кіно забирали не 50%, а менше.
«Будемо міняти підходи до фінансування фільмів, – анонсував Пилип Іллєнко. – У нас залишаються авторські права, кожного разу це треба окремо вирішувати, це заважає заробляти». Також в Держкіно готові розглядати комерційний досвід продюсера як один з важливих чинників при відборі проектів з державною підтримкою. Держава буде підтримувати і фільми, зняті у копродукції з іншими країнами (хоча сьогодні про копродукцію вести мову складно: у держави грошей немає; «дознімаємо те, що було запущено ще у 2012-13 роках», – визнав Іллєнко). Серед умов фінансування додається чітке розуміння цільової аудиторії та жанру. Це стосується і арт-хаусу: на які саме фестивалі фільми розраховані та чому. А ще за словами Іллєнко, вже існує спеціальний рахунок, куди надходять гроші від прокату проектів, профінансованих державою. Зокрема, він збагатився за рахунок «Незламної» та «Поводиря». «Грошей на спецрахунку ще не достатньо, щоб зняти бодай один фільм, але на промо-кампанію вже є», – поділився інформацією він.
«Не вірю, що кіношна індустрія буде успішною без досвіду «Кварталу 95», ТВ-каналів, Мінкультури… Поки що кожен тягне у свій бік, але всі час від часу мають робити щось спільне…», – майже філософськи резюмував Батрух. А Сергій Шефір запропонував Держкіно таку схему: видавати гроші тим, хто вміє робити комерційне кіно, заробляти на комедіях і фінансувати таким чином патріотичне кіно.
Дискусія триває. Дехто з її учасників закидає, що за розмовами треба йти до конкретних пропозицій та рішень, проте всі визнають: ще рік-два тому таку дискусію, яка збирає всі сторони кінопроцесу, уявити було важко.
Медіабізнес, 2 вересня 2015 року