Порто-франко інтернешнл: кіновиробництво Німеччини, Польщі, Грузії
21.08.2015
Іноземні представники кіноіндустрії поділилися досвідом розвитку регіонального кіновиробництва. Порада номер один – розпочинати з міжнародної співпраці. Також – фонди підтримки мають конкурувати між собою, значну роль можуть відіграти телевізійні фонди.
Олена Коркодим, «Телекритика»
В рамках секції «Кіноіндустрія» під час VI Одеського міжнародного кінофестивалю було піднято питання щодо розвитку кіновиробництва – децентралізації та більшої самостійності в ухваленні рішень.
Участь у дискусії взяли голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко, голова відділу експорту та дистрибуції Національного кіноцентру Грузії Давід Вашадзе, продюсер і президент Apple Film Production Даріуш Яблонський, радник з питань фінансування Фонду медіапідтримки Берліна і Бранденбурга Брігітта Мантей. Модератором виступила програмний директор кінофестивалю Юлія Синькевич.
Учасники заходу поділилися спостереженнями щодо фінансування кіногалузі загалом, копродукції і труднощів для потенційних партнерів України у царині кіно. Їхні зауваження стосуються не тільки Одеси, яка колись мала кінематографічну славу, а й будь-якого регіону України, як і системи кіновиробництва в цілому.
Даріуш Яблонський, Брігітта Мантей, Пилип Іллєнко, Давід Вашадзе, Юлія Синькевич
В Україні, де основні події кіногалузі зосереджені у Києві, тема такої дискусії назріла давно. Адже регіональні кінематографісти нарікають, що не мають ані шансів конкурувати зі своїми проектами на пітчингах Держкіно, ані можливості займатися професійною діяльністю поза столицею. Щодо Одеської кіностудії, тут кіновиробництво на потік не поставлене і підприємство продовжує працювати як рентал-майданчик. Разом із тим керівництво кіностудії докладає зусиль до поліпшення її економічного становища та веде пошуки партнерів для співпраці.
До речі, під час ОМКФ Пилип Іллєнко зустрівся з головою Одеського відділення НСКУ Ярославом Лупієм. Як поінформував сайт Національної спілки кінематографістів України, пан Лупій наголосив, що одеські кінематографісти мають долучатися до пітчингів Держкіно. Також він виступив з ініціативою створення в Одесі продюсерського центру для якіснішої підготовки фільмових проектів. Нагадаємо, досі програм для співпраці з регіональними кінематографістами у Держкіно не було.
Держкіно: законодавчі ініціативи
Голова Держкіно Пилип Іллєнко у своєму виступі зупинився на законодавчих ініціативах, спрямованих на розвиток кіновиробництва і залучення до співпраці з Україною іноземних продюсерів.
Зокрема. він наголосив, що законопроект «Про державну підтримку кінематографії України» містить положення щодо оподаткування і пільг для іноземних виробників.
«Одна з норм робочого документу передбачає повернення до 20 відсотків коштів, витрачених на кіновиробництво в Україні за умови, що більша частина зйомок і виробництва була здійснена саме в Україні», – зазначив Іллєнко. Також законопроект вперше в історії передбачає можливість повернення до десяти відсотків суми гонорарів іноземним акторам, режисерам тощо, які знімають в Україні основну частину фільму і не є резидентами.
Як очікує Пилип Іллєнко, доходи від державних лотерей будуть засобом розвитку копродукційних проектів. «Розвитку регіонального кіновиробництва сприятимуть норми щодо повернення коштів, – зазначив він. – Це сприятиме залученню кіновиробників аби використовувати в першу чергу наявні виробничі потужності, локації і потенціал в Києві і в інших містах, зокремаі в Одесі, що має дуже великий потенціал».
Співпрацю із Держкіно кінематографістам із регіонів Пилип Іллєнко радить розпочинати із конструктиву: письмових пропозицій, офіційних звернень
Учасники дискусії рекомендували Держкіно звернути увагу на розвиток мережі кінотеатрів, кількість яких в Україні недостатня. Також пролунала сентенція щодо необхідності залучити до фінансування кіно місцеві адміністрації, адже навіть невеликі кошти сприятимуть налагодженню співпраці і обміну досвідом з іноземними кіновиробниками.
Німеччина: Більше фондів - більше конкуренції
В Німеччині діє 12 регіональних фондів з підтримки кіно. Загалом у цій країні інституції фінансування кіновиробництва прикріплені переважно до адміністративних земель. На федеральному рівні цю функцію виконує низка фахівців та установ – уповноважений федерального уряду з питань культури та ЗМІ, Німецький федеральний кінофонд, Німецька федеральна рада з питань кіно. Крім того, у Німеччині діє федеральний Фонд підтримки німецьких фільмів для юнацтва.
Функції Ради з питань кіно ширші за повноваження Держкіно України: окрім надання коштів Рада здійснює дистрибуцію, кінопокази, навчання працівників кіноіндустрії, дослідницьку діяльність, просування німецьких фільмів всередині країни та за кордоном.
Як наслідок багаторічної дії такої системи знімати кіно у Німеччині можна не тільки на кіностудії «Бабельсберг». Як нагадала Брігітта Мантей, великі студії та локації для кінозйомок готові до міжнародної співпраці у багатьох містах Німеччини. «Це трохи вплинуло на формат роботи нашого фонду, – зауважила вона. – З одного боку, Фонд медіапідтримки Берліна і Бранденбурга локальний, а з іншого – співпрацює з багатьма регіональними фондами, що не є частою практикою для Європи». Причому цей фонд фінансує не тільки місцеві, а й міжнародні проекти.
Те, що в країні діє більше десятка кінофондів, експерт вважає корисним для галузі, мовляв, якщо її фонд упустить цікавий кінопроект, то його може фінансово підтримати експертна комісія іншого фонду. «Так чи інакше, у Німеччині кошти для втілення гідної ідеї завжди знайдуться», – ділиться досвідом пані Мантей.
Головні медіарегіони, які конкурують між собою у кіновиробництві – Берлін, Мюнхен, Гамбург. А саме кіновиробництво у Німеччині є одним з інструментів розвитку інфраструктури. «Інвестуючи в проекти, ТОВ чи установи зобов'язують продюсерів витрачати хоча б частину вкладених грошей у їхньому регіоні, сплачуючи за використання приміщень та інфраструктури, проведення зйомок тощо», – розповіла пані Мантей.
Самі ж кіновиробники дбають і про те, щоб їхня робота принесла економічну вигоду. «Зазвичай ми кажемо своїм інвесторам: «Якщо дасте нам мільйон, ми потурбуємося, щоб надходження у вашому регіоні сягнули чотирьох мільйонів», – розповідає німецька експерт.– Також підкреслюємо, що вкладати кошти у кіноіндустрію вигідно, адже фільми репрезентують культурну ідентичність країни, а з розвитком кіноіндустрії розвивається й економіка».
Бригітта Мантей оцінює Одесу як перспективний регіон: «Гадаю, сюди варто зарошувати німецьких фахівців – їм тут сподобається. І, до речі, їм могли би бути цікаві й інші регіони України».
Розмірковуючи щодо необхідності створення тут регіонального фонду, пані Мантей радить створити навіть два, аби вони конкурували між собою.
Розпочати ж вона рекомендує із найменшої комісії чи регіонального агентства, яке запрошуватиме до Чорного моря іноземних кіновиробників та репрезентуватиме їм особливості інфраструктури, законодавства чи локацій.
Щоправда, як відзначила Юлія Синькевич, перший досвід роботи таких комісій в Україні вже позначився труднощами: «Подібну комісію було створено у Львові. У них поки немає студії, але є локації, і дуже цікаві умови для зйомок. Львів'яни стикаються з величезними проблемами і викликами щодо законодавства».
Польща: Вчіться на чужих помилках
У Польщі діє 11 регіональних фондів підтримки кіно, які беруть участь у фінансуванні фільмів, що знімаються в регіонах, а також сприяють у вирішенні таких організаційних питань, як отримання дозволів, контакти з органами влади і поліцією, вибір місць зйомок тощо.
Державна підтримка кінематографії вже десять років здійснюється Польським інститутом кіномистецтва. Він надає кошти на виробництво ігрових фільмів у межах 50 відсотків їх бюджету (не більше чотирьох мільйонів злотих на фільм). Виняток складають історичні стрічки: такий проект може претендувати на сім мільйонів злотих, якщо відповідає державній політиці збереження національної ідентичності та культурної спадщини.
Відомий українським фахівцям продюсер Даріуш Яблонський цього разу вирішив поділитися невдалим досвідом Польщі і помилками в царині кіногалузі.
Як він наголосив, у питанні розподілу коштів на кіно важливо уникати установ-монопополістів, які можуть скеровувати фінанси й на «непотрібні цілі».
«У Польщі по суті єдине джерело фінансування, – розповів Яблонський. – Це означає, що якщо якийсь проект тут не сподобається, його не буде реалізовано взагалі. І це становить величезну небезпеку для держави з точки зору мистецтва і з огляду на політику».
Як приклад позитивного досвіду він наводить Ізраїль, де було створено дві інституції з фінансування кіно одночасно. «Кожен проект в Ізраїлі має три шанси в одному фонді, і якщо його відхилили, ще три – в іншому», – каже пан Яблонський.
За словами польського продюсера, рішення про доцільність фінансування проекту не має прийматися одноосібно: «Якщо проект оцінює експертна комісія, результати такої роботи на широких екранах є набагато цікавішими».
Також він радить залучати до співпраці телеканали. «Телевізійні фонди – теж цікавий напрямок роботи, – каже Яблонський. – Деякі з таких фондів підтримують виробництво фільмів. В Словаччині, наприклад, вони вкладають кошти у виробництво телесеріалів. А це зростаюча індустрія, котру теж треба підтримувати». (До речі, українські глядачі часто переймаються питанням: «Коли в Україні нарешті знімуть такий серіал, як «Доктор Хаус»?»).
Як наголосив пан Яблонський, важливо захищати свою кіноіндустрію від зовнішніх впливів та розбудовувати власну інфраструктуру. Він радить за прикладом Франції впроваджувати збір за показ іноземних фільмів у кінотеатрах і на телебаченні.
«У вас є сильні сусіди, мова яких близька до вашої, і ви повинні бути дуже суворими у питання підтримки кіновиробництва саме у власній країні, – говорить Яблонський. – На ці граблі наступають у багатьох країнах. Так, є сусід сильний, і, може, цей сусід і домінував у минулому, а зараз намагайтеся бути дуже незалежними. Наприклад, у Штатах розробили власні інструменти, які допомагають підтримувати місцевий ринок. Будьте сильні в тому, щоб займатися лобіюванням у вашій країні, будуйте нову інфраструктуру. Як повідомив голова Держкіно, цей процес уже пішов, і він має вас, кіновиробників, захоплювати – ви повинні виступати зі своєю точкою зору, діяти. Якщо ви не побудуєте систему зараз, то потім це буде дуже складно зробити».
Саме державне фінансування, акцентує Даріуш Яблонський, є запорукою того, що кінорежисери будуть зацікавлені у збагаченні надбань власної країни. «Мене цікавить співпраця з Литвою, Естонією, Словаччиною, Угорщиною, Чехією, – говорить продюсер. – Але я маю фінансування у Польщі й відтак зацікавлений працювати не на когось, а з кимось – у копродукції, це дуже важливо».
Повертаючись до теми дискусії, пан Яблонський наголосив на важливості залучення регіонів. «Заохочуйте до кіновиробництва регіони! – закликав Даріуш Яблонський. – Наприклад, Одеський регіон найпривабливіший в Україні. Для нього треба створити спеціальні податкові пільги аби зацікавити для співпраці іноземних виробників. Інакше іноземні продюсери в Україні почуватимуться приблизно як я в Литві: наче не така вже й велика країна, а куди поїхати, невідомо. А коли мені кажуть «Одеса має свої переваги», то я поїду до Одеси!»
Одеським кінопродюсерам він порадив в першу чергу шукати партнерів, які працюватимуть на паритетних засадах.
У підсумку Даріуш Яблонський наголосив на важливості забезпечення податкових пільг: «Потрібно створювати робочі місця і умови для роботи»
Грузія: Одесити! Співпрацюйте з нами!
«Регіональна кінофундація у Грузії – дуже маленький фонд з огляду на те, що Грузія – невелика країна, – каже Давід Вашадзе. – До необхідності створення регіональних кінофондів ми прийшли три роки тому. Сума фінансування кінопроектів від початку складала 5 тисяч євро. Наступного року ця сума подвоїлася і надалі, як очікуємо, зростатиме».
Головною установою, що опікується підтримкою кінопроектів, є Національний кіноцентр Грузії, який орієнтується на модель європейських кінофондів. Є й інші джерела фінансування. «Особливістю конкурсів на здобуття державного фінансування є те, що ми обираємо членів журі перед кожним конкурсом, – пояснив представник Національного кіноцентру Грузії. – Таким чином ми намагаємося залучити всіх активних людей в індустрії. Крім того, деякі члени журі часом і самі подають заявки на здобуття фінансування. У підсумку, грузинські фільми стали успішними – журі вибирає тільки сильні проекти».
Надалі у своєму виступі пан Вашадзе зупинився на можливостях співпраці, які Грузія може запропонувати українським партнерам. «У копродукції Грузія може бути міноритарним партнером, – зауважив він. – Втім навіть із невеликими коштами намагаємося брати участь в копродукції. Як наслідок, чимало фільмів за участі Грузії здобули успіх на кінофестивалях. В основному це стрічки, створені в копродукції з Францією, Німеччиною, Україною та іншими європейськими країнами».
Грузія розглядає кіно як інструмент економіки і бізнес для всіх – від сфери туризму до працівників сільського господарства. «Кіно є одним з інструментів популяризації країни, як засвідчив досвід США, – додає пан Вашадзе. – А Хорватія завдяки серіалу «Гра престолів» стала привабливішою для туристів».
Для кіновиробників, які в своїх фільмах просувають культуру Грузії, передбачені стимули – додаткове фінансування. А з січня наступного року для іноземних кіновиробників проходитимуть окремі конкурси, у яких уже передбачено грошові бонуси для проектів, де буде мова про Грузію.
Україна може долучитися і до спільного виробництва телесеріалів. «На телесеріали ми плануємо надавати 50 відсотків державного фінансування, на художні фільми – до 80 відсотків, а на дуже важливі для країни – 100відсотків», – підсумував представник Національного кіноцентру Грузії.
Як акцентував пан Вашадзе, пріоритетними питаннями для грузинської кіноіндустрії є система податкових пільг, над вдосконаленням якої ведеться уже шестирічна робота, а також зменшення бюрократії.
Порто-франко для всього світу
Одеські кінопродюсери від початку мають орієнтуватися на міжнародну співпрацю, підсумували учасники дискусії. Зокрема, Даріуш Яблонський сказав: «Зараз взаємозв'язок – це дуже модне слово, єдина можливість знімати фільми – це копродукція. Не існує жодного європейського фільму без копродукції. І якщо ви хочете, щоб інші країни фінансували ваших режисерів, то повинні бути готові фінансувати їх режисерів» .
Оскільки цього дня він вирішив звернутися до негативного досвіду Польщі, пан Яблонський порадив українським фахівцям продумати і найгірший сценарій – на випадок необхідності усунути керівника, який неефективно опікуватиметься розподілом коштів у регіоні чи в країні та шкодитиме кіно.
«Правила мають бути одні для всіх, причому прозорими, – сказав польський продюсер. – Наша помилка в тому, що ми зберегли державну форму власності в деяких аспектах: є державні студії, які мають привілеї, і вони перешкоджають змінам, які їм невигідні».
Бригітта Мантей заохотила кіновиробників до творчих форм розвитку галузі: «У Німеччині є фонд, який створила група кінотеатрів і дистрибуторів. А розпочали вони зі сплати добровільних внесків на підтримку фільмів, які хотіли випустити в прокат».
Також іноземні продюсери зауважили, що попри будь-які ідеї Україні буде складно втілити міжнародну співпрацю в життя, доки тут триває війна і лишається високий рівень корупції. «Це два фактори, яких ми, продюсери найчастіше остерігаємося, – говорить Даріуш Яблонський. – Адже якщо ми ропзпочинаємо копродукційний проект, маємо повернутися з фільмом,інакше нам не жити. Навіть найкращі податкові пільги в ситуації з ризиками не допоможуть».
Олена Коркодим, «Телекритика», 15 серпня 2015 року