Документальний фільм «Дибук»: так вирішив Ребе Нахман
02.08.2015
14 липня глядачі 6-го ОМКФ знайомилися зі стрічкою «Дибук. Історія мандрівних душ», створеної за участі польських, українських та шведських кінематографістів.
Олена Коркодим, «Телекритика»
Уперше про цей фільм автор почула у 2013-му, на фестивалі документального кіно «Флаертіана» в російській Пермі, під час майстер-класу режисера «Дибука» Кшиштофа Копчинського. Тоді він розповідав, що роботу над зйомками стрічки призупинено, оскільки її головний герой - доглядач цвинтаря у Брацлаві Володимир - помер. В очах пана Копчинського стояли сльози, і він говорив, що спільно з друзями з Києва сподівається завершити фільм.
Знати про таке ставлення пана Копчинського до українців краще вже перед переглядом стрічки. Адже «Дибук» - некомпліментарна кінокартина, що не оспівує Україну, а точніше, мешканців окремого її регіону, про який ідеться у стрічці. Розглядається у фільмі конфлікт між хасидами, які щороку здійснюють паломництво на Уманщину, та українцями, нетерпимими до людей іншої віри й переконаними, що вся правда на боці Івана Гонти й Максима Залізняка, під проводом яких було вбито понад 20 тисяч євреїв і поляків.
«Фільм про це, але в ньому є й інші точки зору», - каже кінорежисер, який досліджував тему вісім років. «Тепер Умань я знаю краще, аніж деякі райони Варшави», - додає він.
Фільмуючи історію стосунків українців і хасидів, знімальна група стрічки знайомиться зі злими, бідними й знедоленими українцями. Хасиди тут теж колоритні. «Всі українці - антисеміти. Путіна на них треба, щоби порядок навів», - переконаний один із гостей Умані. Відповідаючи на запитання журналіста «Телекритики», Кшиштоф Копчинський сказав, що траплялился йому й помірковані українці, з кращим рівнем життя й ширшими поглядами на світ. «Однак їх не надто цікавила тема, на яку ми знімали фільм», - сказав він, розповідаючи про вибір героїв.
Через дискутивні моменти, які можуть розпалювати ворожнечу в Україні, чиновники Держкіно хочуть скоротити стрічку для показу в Україні з 86 до 52 хвилин. Про це йшлося під час зустрічі команди «Дибука» з глядачами.
Стрічку знімали в Умані, Брацлаві та довколишніх селах. Тут ще лишилися руїни будівель, де мешкав і творив Ребе Нахман - духовний лідер (цадик) брацлавських хасидів. Він помер у молодому віці, однак і досі вважається, що Ребе Нахман править діями і вчинками хасидів.
«Події під час зйомок фільму відбувалися так, що складалося враження - так вирішив Ребе Нахман, іншою логікою їх не пояснити», - жартує Кшиштоф Копчинський. На основі зібраних в Україні матеріалів він, професор гуманітарних наук, створює ґрунтовну книгу про конфлікти на Уманщині.
Слово «дибук» у назві фільму - це, як зазначається у синопсисі стрічки, неспокійна душа, що намагається звільнитися від тягаря земного існування. «Якби дибуки могли говорити, що б вони розповіли?», - ставить питання команда фільму.
До фінансування стрічки долучилися: програма «Медіа» Європейського Союзу, Польський кіноінститут, Шведський кіноінститут, Державне агентство України з питань кіно, Orka Production Studio Ltd, Міхал Лещиловський (The Society for Arts), Міністерство культури і національної спадщини Республіки Польща.
За місяць до ОМКФ «Дибук» здобув перемогу на Краківському міжнародному кінофестивалі. Фільм відзначено «за сміливість і безкомпромісність у демонструванні надзвичайно складної та універсальної проблеми взаємної нетерпимості у зіткненні з небезпеками сучасного світу».
Широкій глядацькій аудиторії творці фільму планують представити його в рамках спеціальних показів. Можливо, стрічку буде показано на телебаченні.
Кого зацікавить фільм? Поціновувачів документального кіно; людей, які хоч раз потрапляли до Умані під час Рош Гашани, соціологів, соціальних психологів, автора стрічки «Сери і сеньйори» про хасидів в Умані Олександра Течинського.
Хто під час кіносеансу плакатиме? Мафіозі з Умані, Брацлава та довколишніх сіл. Окрім того, що в фільмі досліджується міжрелігійний конфлікт, він проливає світло на можливі корупційні схеми регіону. Кажуть, енергетичну діру в цій місцевості вже закрив собою Ребе Нахман, однак поки що тільки для хасидів.
Художні та інші особливості. Збираючи матеріал для фільму, оператори «Дибука» не надто естетствували. Однак знайшли й художні прийоми, й можливість записати кілька мелодійних пісень у виконанні паломників.
Що може запозичити українська кіноіндустрія? Створюючи стрічку, Кшиштоф Копчинський та його команда не обійшлися репортажними зйомками, а намагалися провести дослідження. Попри свою суперечливість, фільм може бути цікавий глядачам будь-якого регіону, де актуальні конфлікти на етнічному та релігійному грунті.
Права на території України: «Магіка фільм».
Олена Коркодим, «Телекритика», 16 липня 2015 року