f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

ОМКФ і журналісти: як зробити співпрацю комфортнішою

31.07.2015

Шостий Одеський міжнародний кінофестиваль пройшов із переаншлагами. Зростання популярності кінофоруму зобов’язує журналістів до ретельнішої підготовки до роботи на ОМКФ, а організаторів – до розширення локацій і поліпшення умов роботи ЗМІ.

Олена Коркодим, «Телекритика»

Цьогоріч уже шостий, не ювілейний Одеський міжнародний кінофестиваль знову не розчарував програмою. До уваги глядачів такі фільми-кіноподії, як «Жива ватра», «Лобстер», «Таксі», «Зеніт», «Мустанг», «Російський дятел» і багато, дуже багато інших, про які можна говорити годинами. Проте потрапити на кінопокази змогли далеко не всі відвідувачі фестивалю.

Вражаючі черги вишикувалася і на збірку українських короткометражних фільмів у кінотеатрі «Родіна». За деякий час після початку показу до поціновувачів українського кіно вийшов представник кінотеатру. Він пояснив, що в залі всього кілька місць, і за всього бажання він не зможе нічого змінити. «Але ми купували фестивальні абонементи! Ми розраховували! Ми прийшли на українське кіно!», - зверталися до нього люди з черги. Відповідь представника оргкомітету зводилася до того, що в цій ситуації він нічого вдіяти не зможе.

Такі ситуації на ОМКФ були непоодинокими. У чергах стояли й журналісти, які не потрапили на сеанси, а отже - чогось не додали аудиторії своїх медіа. Виникли в представників ЗМІ й інші нарікання організаційного характеру. «Телекритика» вирішила узагальнити зауваження журналістів і правила кінофестивалю та зосередитися на тому, як надалі зробити співпрацю фестивалю та медіа комфортнішою.

Як потрапити на кінопокази

Основне нарікання представників ЗМІ - неможливість переглянути обрані стрічки. «Інтерес і до фестивалю, і до кіно в Україні зріс, і, не в останню чергу, завдяки кінокритикам і журналістам», - каже представник прес-служби ОМКФ Анна Бурдіна.

Таким чином, представники ЗМІ опинилися в дещо парадоксальних обставинах. «Український короткий метр лишився поза нашою увагою, місць не вистачило, на жаль. І, відповідно, у програмі"Кіно" інформації про вітчизняне коротке кіно обмаль. Як я можу говорити про те, чого не бачила, правда?», - коментує ведуча програми «Кіно з Яніною Соколовою», що фокусується на вітчизняному кіновиробництві, Яніна Соколова.

А кінооглядач газети «День» Світлана Агрест-Короткова розповідає: «Попри акредитацію першого ступеня квитків у прес-центрі мені не надали. Знайшлися вони тільки після окремого звернення до прес-служби - і для мене, і для моїх колег». Таким чином пані Агрест-Коротковій вдалося потрапити на фільм «Під електричними хмарами» Олексія Германа-молодшого.

Відвідати вечірні кіносеанси журналісти могли завдяки замовленим у прес-центрі квиткам. Без квитка - вхід за бейджем у порядку живої черги, що не гарантувало потрапляння до кінозали. У випадку труднощів, наголошують у прес-службі ОМКФ, представники ЗМІ мали звернутися до медіакоординатора.

Директор ОМКФ з PR і комунікацій Олександра Кравченко наголошує, що про обмежену кількість квитків на вечірні покази, які можна було бронювати на інфопойнті (прес-центрі), акредитованих журналістів попередили. Причому офіційно: в правилах доступу на покази за квитками на сайті фестивалю та в інформації на бейджі й у документах-інструкціях, які були надіслані кожному акредитованому журналісту

Крім того, на всіх квитках - і безкоштовних для акредитованих гостей фестивалю (які діють у комплекті з бейджем), і тих що купували глядачі в касах - було зазначено, що необхідно зайняти місце в залі за 15 хвилин до сеансу, в іншому випадку адміністрація не гарантує можливості потрапити до зали.

Усі звернення журналістів до медіакоординаторів щодо фільмів, каже пані Кравченко, були «повністю задоволені». За даними прес-служби, на фестиваль акредитувалися 800 журналістів. Очевидно, не всі вони звернулися до медіакоординатора, інакше б повністю задовольнити заявки навряд чи вдалося.

«До речі, скористатися можливістю бронювання квитків на вечірні покази мали можливість власники бейджів "Преса" не тільки першого, але й другого рівня. Взагалі, різниця між першим і другим рівнями акредитації полягала лише в тому, що журналісти першого рівня першими мали змогу акредитуватися додатково на церемонії відкриття й закриття (другий рівень - у другу чергу за наявності вільних місць)», - додає Олександра Кравченко.

Окрема тема - планування програми. Так, попри зростання інтересу ЗМІ і глядачів до українського кіно, що стало тенденцією останнього року, у програмі показ згаданої вище збірки дев'яти короткометражних фільмів з національної конкурсної програми було заплановано у вечірній час і в невеликому залі. «Якщо мова йде про українське кіно, то важливість його перегляду зростає вдвічі», - акцентує кіножурналіст, критик, член ФІПРЕСІ Дар'я Бадьйор (LB.ua). «Аншлаги на показах українського конкурсу стали для нас приємним сюрпризом. Ми будемо враховувати це при плануванні розкладу в наступному році», - коментують у прес-службі.

Передбачуваним був інтерес глядачів і до документальних фільмів. Особливо на ОМКФ, де минулого року з глядацьким ажіотажем дебютувала секція «Шлях до свободи». Однак організатори знайшли можливість провести показ відзначеного «Санденсом» і увагою ЗМІ документального фільму «Російський дятел» лише в невеликому залі кінотеатру «Родіна». Попри серйозну тему стрічки, її показ було заплановано на 22:00. Тож відповідати на запитання про причини аварії на ЧАЕС авторам фільму довелось опівночі.

Сеанс із Канн, фільму «Любов» Гаспара Ное, було призначено опівночі. «Це фільм з відвертими сексуальними сценами, тому, хоч фестивальні покази й не обмежені в часі показу законом, але для нас було логічно поставити цей фільм на пізній сеанс, - коментує Олександра Кравченко. - До того ж, фільм привезений з Каннської програми Midnight Screenings - "Опівнічні покази", де показують контроверсійне, сінефільске кіно. Ми вирішили повторити цей хід в Одесі: по-перше, для того щоб через неуважність на фільм не потрапив хтось із дітей, по-друге - щоб зібрати на показі тільки ту публіку, яка точно розуміє, на що йде, й готова до такого трохи нестандартного досвіду».

Частина журналістів поставилася до такого рішення як до «спеціальної фестивальної фішки». Серед них - культурний оглядач Юрій Володарський. На фільм він не пішов. «Я в такий час, перепрошую, фільми не дивлюся, я сплю», - прокоментував автор численних рецензій на авторські фільми.

Специфіка організації інтерв'ю

Інтерв'ю на ОМКФ - це зустрічі із гостями фестивалю переважно в готелі «Брістоль», що розташований окремо від основних локацій - кінотеатру «Родіна» і Театру музкомедії. «Навіть за умовами ускладненого руху від «Родіни» до «Бристоля» не більше 30 хвилин», - запевняють у прес-службі. Втім, для тих, хто не надто знає зручні маршрути і враховує можливість заторів на вулиці Пушкінській, часу треба все-таки більше.

При цьому, журналістів можуть не попередити, що інтерв'ю переноситься. Через це, до речі, ваш автор не потрапила на стрічку «Таксі», відмовившись від неї заради можливості поставити запитання відомому кінорежисеру й продюсеру.

Про скасування інтерв'ю журналісту можуть повідомити за 15 хвилин до його початку. І журналістам до таких ситуацій необхідно ставитися з розумінням, бо ці обставини залежать насамперед від спікерів.

«Всі гості, які відвідують Одеський кінофестиваль, роблять це без гонорару, а з власної цікавості, відкритості тощо, - коментує Олександра Кравченко. - Саме тому гості, що відвідують ОМКФ, не мають зобов'язань. Щоразу прес-служба веде дипломатичні переговори з гостем через його агентів, гостьову службу та особисто, звертаючись із проханням не відмовити акредитованим ЗМІ у приватному спілкуванні. Саме тому для нас важливо, аби гості під час інтерв'ю почувалися комфортно, аби сесії інтерв'ю були зручно вписані до їхніх графіків - у деяких з них, особливо членів журі й тих, хто приїздить на ОМКФ на короткий термін, вони дуже жорсткі».

Часом під час організації інтерв'ю до прес-служби підключається й піар-супровід гостя фестивалю. Ваш автор перед розмовою з одним з режисерів на ОМКФ отримала СМС від її піарниці:«Огромная просьба от организаторов изучить пресс-кит по ссылке и подготовить интересные оригинальные вопросы для беседы. Подтвердите, пожалуйста!».

У середньому на інтерв'ю відведено 15 хвилин. Як розповідають у прес-службі, ОМКФ орієнтується на практику міжнародних кінофестивалів: 5-10 хвилин для теле- й радіожурналістів, 15 - для друкованих ЗМІ. Інтерв'юерам, які люблять поговорити, у таких рамках важко. Однак свої запитання є можливість поставити під час прес-конференції, зустрічі (Q&A) творчої групи з глядачами після перегляду фільму, або ж доповнити 15-хвилинну розмову витягами з майстер-класу чи творчої зустрічі гостя, рецензією на його фільм тощо.

У формуванні графіків інтерв'ю прес-служба орієнтується на графіки гостей. Тому журналістам важливо подати якомога детальнішу заявку. У ній слід вказати не тільки дати свого перебування, а й скажімо, побажання щодо часу спілкування з гостями. Наприклад, українські кінорежисери у 15-хвилинних інтерв'ю зацікавлені навряд чи. З ними краще домовлятися про розмову заздалегідь або поінформувати медіакоординатора про ваше бажання ширше написати про українське кіно.

Усе це не надскладні організаційні питання. А за кордоном умови ще жорсткіші. «У Каннах домогтися інтерв'ю дуже складно, - наводить приклад Дар'я Бадьйор. - Там до прес-служби можна звернутися тільки, щоб акредитуватися, отримати бейдж і вирішити якесь технічне питання. Цього року, наприклад, у багатьох не відкривалися прес-бокси з прес-кітами фільмів і щоденним розкладом».

Нерівномірна увага журналістів до фестивальних секцій

Події освітньої «Літньої школи» ОМКФ орієнтовані на кінематографістів-початківців. На думку Олександри Кравченко, такі зустрічі мають проходити у відносно камерному форматі, тому неприпустимо проводити майстер-клас, наприклад, у залі Музичної комедії на 1200 місць.

Однак рівень запрошених ОМКФ учасників «Літньої школи» такий, що не може не цікавити найширше коло кіноманів. На зустріч із зіркою світового кіно Дарреном Аронофскі прийшли стільки охочих, що волонтери лише хвилин за 20 спромоглися знайти слова, аби поінформувати поціновувачів кіно, що вільних місць у залі мало.

Медійникам, які не вмістилися до зали, прес-служба радить шукати відео майстер-класів на сайті фестивалю. «Прес-служба ОМКФ потурбувалась про відео-документацію майстер-класу, яка була доступна для всіх журналістів у той же день, після події, - каже пані Кравченко. - Також для преси було організовано спеціальну подію з Дарреном Аронофскі - прес-конференцію, де саме представники преси буди головними співрозмовниками гостя й мали змогу стовідсотково потрапити на зустріч і поставити свої питання».

Заходи секції «Кіноіндустрія» лишаються відкритими для журналістів. Цьогоріч тут проходила презентація програми «Креативна Європа», розглядалися питання розвитку кіновиробництва у Південній Україні, проходили пітчинги проектів майбутніх фільмів та інші цікаві заходи. Однак ажіотажу ЗМІ довкола «Кіноіндустрії» не спостерігалося. Зазвичай представники ЗМІ фокусуються на однакових темах - запрошених гостях-зірках першої величини чи на відомих фільмах.

«У Гетеборзі є класна програма для журналістів: організатори щороку запрошують на три дні близько 10 журналістів з різних країн світу, - наводить приклад Дар'я Бадьйор. - Щоранку тут влаштовують сніданки з представниками шведської кіноіндустрії й розповідають про те, як у них усе працює». Натомість на ОМКФ можливість зануритися в кінобізнесову тематику є в більшої кількості представників ЗМІ.

Можливості прес-центру та відеоруму

Зростання популярності кінофестивалю пережила й частина журналістів, які вже відстояли двогодинні черги у Каннах і годинні - на «Берлінале». «Черги є повсюди. На фільм Гаспара Ное в Каннах я стояла в черзі 40 хвилин. Коли місць у залі залишилося обмаль - шаноблива і ввічлива охорона провела селекцію. Журналісти - у пріоритеті», - ділиться міжнародним досвідом Яніна Соколова.

«Умови роботи на ОМКФ для журналістів простіші хоча б тому, що журналістів тут менше й публіки теж, - коментує Дар'я Бадьйор. - Щоби потрапити на конкурсний показ, не треба стояти в черзі три години, як у Каннах. Можна вільно заходити на прес-конференції, тому що немає валу людей, тощо».

Як відзначає кінокритик, вимоги до умов роботи в неї невеликі: наявність інтернету й місця, де можна було би спокійно пропрацювати. «Взагалі Одеському фестивалю бракує доброго прес-центру, за який би журналісти тільки подякували», - відзначає Дар'я Бадьйор. Нині до послуг журналістів - п'ять столиків і до десяти комп'ютерів. Трапляється, ці столики порожні по півдня, трапляється - навпаки.

А кінознавець, член ФІПРЕСІ Сергій Васильєв-молодший пропонує від початку не переоцінювати можливості ОМКФ: «Фрустрація з неможливості подивитися бажане кіно чи взяти участь у цікавих заходах (зокрема, пов'язаних з роботою професійної секції) - цілком нормальна річ для кінофестивалю, що розширює власну програму. На потужних фестивалях на кшталт Берлінського, коли формують журі FIPRESCI паралельних секцій, спеціально зазначають, що його учасники не матимуть змоги дивитися головний конкурс. Суто фізично».

Сам пан Васильєв переглянув частину стрічок із програми ОМКФ у відеорумі, де була доступна вся українська програма. «Можливо, я би зробив його роботу тривалішою та надав більше місць для перегляду стрічок (нині там чотири місця. - ТК). З іншого боку, за час мого перебування там, нерідко бували ситуації, коли більшість робочих міць стояли порожніми», - додає він.

Журналістам, які не змогли скористатися відеорумом, краще надати свої пропозиції на майбутнє фестивальній прес-службі. «Кількість комп'ютерів у відеорумі зумовлена попитом: за чотири роки, що відеорум існує на ОМКФ, жодного разу там не було черги», - пояснює Олександра Кравченко.

До речі, найзручніший формат відеоматеріалів, за словами співрозмовників «Телекритики», пропонує журналістам фестиваль у Карлових Варах. Тут акредитовані журналісти мають можливість переглянути всі фільми з програми на спеціальних комп'ютерах просто в готелях, де вони мешкають.

Інший вихід із ситуації пропонує завсідник ОМКФ Юрій Володарський: на випадок переаншлагів зробити останній день фестивалю днем додаткових показів стрічок.

Тим часом Світлана Агрест-Короткова розмірковує про доцільність обмеження акредитації та зменшення кількості запрошених на фестиваль представників ЗМІ, адже всі вони потребують умов роботи. «Може, не треба 800 журналістів, вистачить і меншої кількості - пулу, професійності якого організатори фестивалю довіряють і чиї матеріали можуть зіграти роль у подальшому розвитку кінофестивалю?», - пропонує вона.

Попереду - ажіотаж на сьомому ОМКФ

Заради справедливості зауважимо, що журналісти хоч і переймаються організаційними моментами, зате позитивно відгукуються про фестивальну програму та мріють про більшу кількість прес-показів.

«Чудова кінопрограма, натхненні слухачі "Літньої школи", в яких горять очі, і, безумовно, головний бренд Одеського міжнародного кінофестивалю - відкриті покази на Потьомкинських сходах!», - відзначає Світлана Агрест-Короткова. «Мені нема чого нарікати, завдяки Одеському кінофесту наша програма - єдина отримала право ексклюзиву з Дарреном Аронофскі, що перекреслює всі"але"», - каже Яніна Соколова.

Враховують медійники й складні економічні умови фестивалю. «Бюджет ОМКФ - 2 млн євро. Мільйон - це бартер, решта - живі гроші, - підрахувала Яніна Соколова (при цьому державного фінансування - лише 100 тис. грн. - ТК). - Я брала інтерв'ю в пана Фремо - директора Каннського кінофесту. Тільки редакційна частина Канн обходиться в 20 мільйон євро».

Прес-служба ОМКФ обіцяє розглянути конструктивну критику й професійні зауваження представників ЗМІ. Однак простішого життя журналістам не гарантує.

«ОМКФ постав перед необхідністю залучення додаткових локацій через зростання відвідування ще наприкінці фестивалю у 2013 році, - пригадує Олександра Кравченко. - Проте в Одесі існує інфраструктурна проблема з обладнаними для кінопоказів локаціями в центрі міста, а вирішення проблеми шляхом розбудови локації за рахунок ОМКФ у 2014 та 2015 роках через економічні чинники було, на жаль, неможливим. Тому були розроблені деталізовані правила доступу, які максимально урівнювали в правах власників різних фестивальних акредитацій».

Втім, журналісти, частину з яких прес-служба ОМКФ на фестиваль гостинно запрошувала сама, в офіційні правила фестивалю чомусь не вчитувалися.

Насамкінець ми наводимо кілька побажань від прес-служби ОМКФ до журналістів:

«Ми дуже просимо журналістів уважно читати робочі тексти - правила акредитації, інструкції для акредитованих ЗМІ, пам'ятки про роботу прес-центру.

Ми дуже просимо розуміти, що міжнародний фестиваль - це величезна кількість подій, на які неможливо потрапити одночасно, тому варто планувати свій графік та з повагою ставитися до правил.

Ми дуже хочемо, щоб усі журналісти мали змогу потрапити на інші міжнародні кінофестивалі Європи та світу, аби подивитись на власні очі, як найвідоміші у світі кінокритики займають чергу за дві години до початку прес-показу, як безкомпромісно закривається доступ до зали після початку сеансу (тому що це величезна неповага до творців фільму та глядачів, котрі прийшли вчасно), як журналісти займають чергу до квиткової каси із самого ранку, аби встигнути забронювати квитки на вечірні сеанси наступного дня (адже вони дуже швидко закінчуються).

Ми також висловлюємо щире сподівання, що в нашій країні коли-небудь з'являться гідні умови праці для журналістів, за яких редакції матимуть змогу відправляти своїх співробітників у відрядження на комфортному транспорті та селити в зручних готелях, розташованих неподалік від фестивальних локацій.

Ми щиро відкриті до конструктивної критики. Ми на 200 відсотків усвідомлюємо, що наша робота - забезпечити журналістам максимально зручні для роботи умови в рамках фестивальних правил та інколи навіть всупереч їм (мається на увазі обмеженість доступу). Ми відкриті до конструктивної критики й до діалогу з професіоналами своєї справи, тому що знаємо, що професія культурного оглядача в Україні - це робота, що вимагає мужності й самопожертви. Проте ми вимагаємо від журналістів поваги - до правил фестивалю, до інших акредитованих глядачів, до гостей фестивалю й до персоналу кінотеатрів і, особливо, волонтерів».

Олена Коркодим, «Телекритика», 22 липня 2015 року

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали:

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда