f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Актор Божою милістю

30.07.2015

Одинадцять літ тому, 22 липня 2004-го, полишив нас Кость Петрович Степанков

Сергій Тримбач, День

Актор Божою милістю, людина незвичайної харизми. Батьківської найбільше - чи ж не тому часто грав ролі батьків, та й у житті йому це вдавалося якнайліпше. Яку сім'ю створив він, разом з Адою Миколаївною Роговцевою! Одне із чудес нашого життя...

Пригадалося 3 червня 2004-го, останній день народження Степанкова. Ми, разом з режисером Юрієм Терещенком та оператором Анатолієм Хімічем, знали, що він тяжко хворий і нерішуче тупцялись на Ярославім валу. Аж нас підхопила актриса Ніна Шаролапова і повела за собою: "Йому це треба зараз! І Аді треба…"

Я йшов і згадував, як уперше побував у квартирі Роговцевої-Степанкова на початку 1980-х. Жили вони тоді в будинку побіля Театру імені Лесі Українки, в якому Ада Миколаївна і працювала. Такого облаштування життя я не бачив ні до, ні після того. У двері дзвонили мало не кожні п‘ять хвилин, люди приходили, виходили, щось вирішували, пили чай, їли… Кость Петрович трохи нездужав й відтак напівлежав на канапі, не звертаючи уваги на постійний шумовий супровід нашої бесіди. Аж раптом галас підвищився на порядок і тоді він, трохи піднявшись на ліктях, сердито загукав, аби мали совість і створили умови для праці. На кілька хвилин запала тиша, усе примовкло; тільки десь далеко жебонів тихенько дитячий голосок. А потім знову пролунав дзвінок у двері, зашуміло, запалахкотіло… Степанков насупився, й зненацька блаженна усмішка освітила його обличчя: "А-актьори!"

Він любив акторів понад усе. Івана Миколайчука, Борислава Брондукова, з якими і дружив вірно. А найбільше свою дружину. Роговцева народилася під щасливою зіркою - її обдарування помітили ще під час навчання в інституті, почала зніматися в кіно, вийшла на сцену російського театру імені Лесі Українки. Прожили у шлюбі сорок шість років! А акторська сім‘я - відомо яка. Та ще у Роговцевої тривалий час професійна кар‘єра складалася куди ефектніше і результативніше - як то було пережити чоловікові, та ще й красеневі? Пережив… Справжня любов, виходить так.

І от життя добігало кінця. Вже інша квартира, на Ярославім валу. День народження, одначе всі тихі і зосереджені. На кухні, бо Кость Петрович забувся у сні. Йому вже кололи морфій, знеболювальне. Лікарі давали місяць-півтора на фінішну пряму, не більше. Радили віддати в лікарню… Одначе ні дружина, ні діти на те не пристали. Дочка Катя, так само актриса, узагалі останні два місяці майже не випускала батькових рук зі своїх - аби не чувся самотнім, аби не зникала надія, аби запам‘ятати навіки тепло, нести його далі, через світи. Зворушливо, до сліз,- навіть коли дивитися збоку. У наш час, коли стільки безбатченків, стільки поламаних, потрощених сімейних корабликів, бачити таке - світла, майже свята радість.

І чи не тому так легко тут, у цій чудесній сімейній аурі, складалися, творилися вірші? І сама Роговцева, і її діти, Катя і Костя. Один із синових віршів Кость Петрович любив особливо.

- Хто се співає?
- То спомин ховає
Мелодію щастя в скарбницю бажань (…)
- Що се за стогін?
- То материн спомин,
то мати шукає дитинство дітей (…)
- Звідки ся казка?
- То Мамина ласка, то Мамине щастя - діти дітей.

І Катя, дочка. Надзвичайно зворушливі вірші. Особливо ж про останні місяці батькові, коли вже не було вороття, коли смерть стояла на порозі, усе не наважуючись перескочити ті хвилі ніжності й одчаю. І вірші, Катині.

В легкой смерти отказано, -
В действие - приговор!
Так с тобой мы наказаны
и бессильны отпор
дать, и накрепко связаны
муки смертной узлом,
и терпеть мы обязаны.
Смерть сквозь Жизнь напролом…

Він заслужив таку смерть - через важку, дуже важку хворобу, так, але ж якою любов‘ю були сповиті останні дні його. Тією любов‘ю, яку він вклав у людей, передусім у сім‘ю свою. Бо знав високий поетичний закон: "З коханими не розлучайтесь!" Ні в біді, ні в радощах і щасті. Ні навіть у смерті.

Й відтак не можна без сліз читати Катин вірш, останнє звертання до батька:

Мій таточку, княже,
На птаха подібний…
Ти срібними крильми
Махни на півнеба!
Лети, бо вже досить!
Лети, бо вже треба!..

Відлетів, а все залишилося на своїх місцях. Зроблене, сотворене любов‘ю - не вмирає. Сказано ж: немає загадки творчості, є вічна загадка Любові. Розгадуючи її, кожен творить свою Книгу Буття.

Костю Петровичу, аби Ви тільки знали, як багато людей любить Вас! А втім, Ви знаєте.

Сергій Тримбач, День, 22 липня 2015 року

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ