f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Прокат стрічки «Плем’я» в США: відкрити кіно-Україну

15.07.2015

Український фільм «Плем'я», вироблений у копродукції із Нідерландами, уперше у ХХІ столітті вийшов у кінопрокат США. Про особливості показів фільму у сінефільських кінотеатрах, у яких колись молоді Скорсезе, Спілберг переглядали фільми Росселіні, Трюффо, Годара й намагалися їх наслідувати, виданню «Телекритика» розповіли режисер Мирослав Слабошпицький, а також продюсери і дистриб'ютори фільму.

Олена Коркодим, «Телекритика» 

Після понад чотирьох десятків нагород на міжнародних кінофестивалях і підкорення не меншого числа кінодистрибуторських ринків українська стрічка «Плем'я» вийшла в обмежений артхаусний прокат у США. Причому, після перших показів у Нью-Йорку число заявок від кінотеатрів на покази стрічки зросло з тридцяти до п'ятдесяти.

Правами на «Плем'я» володіють відповідно до тристоронньої угоди генеральний продюсер фільму Валентин Васянович, Державне агентство України з питань кіно та генеральний директор кінокомпанії «Артхаус трафік Україна» Денис Іванов. А дистрибуцією в США опікується компанія Drafthouse Films зі штаб-квартирою в Остіні, штат Техас, згідно з угодою 2014 року з французьким агентом з продажу міжнародних прав.

«У Каннах представники Drafthouse Films висловили свій захват й інтерес до цього фільму ще до того, як він отримав три відзнаки цього фестивалю», – коментує Денис Іванов. Він відзначає, що Drafthouse Films має значний досвід дистрибуції авторських фільмів: «Drafthouse Films має власну мережу кінотеатрів у Техасі, до яких уже звикла аудиторія артхаусного кіно. У цього дистрибутора – позитивний досвід прокату арткіно, в тому числі й фільмів-номінантів на здобуття "Оскара"».

У США квитки на покази стрічки «Плем'я» розлітаються, про що свідчать відгуки глядачів про «солдаути» на сторінці Drafthouse Films у Facebook. Неповні зали, каже Мирослав Слабошпицький, були тільки на перших показах у Нью-Йорку. Саме з цього великого міста Drafthouse Films вирішила почати кінопрокатну історію стрічки. Водночас «Плем'я» продовжує отримувати відгуки в пресі. Американські журналісти і кінокритики фокусуються не тільки на кінорежисері і мистецьких якостях фільму, а й, наприклад, на адаптованих до запитів місцевої аудиторії постері й трейлері фільму. Також Мирослав Слабошпицький і виконавиця головної ролі Яна Новикова на запрошення Drafthouse Films провели серію зустрічей із глядачами у Нью-Йорку, Бостоні, Міннеаполісі й інших містах.

І нехай 50 копій для американського кіноринку – це не гігантські масштаби, стрічка встигла зібрати кіногурманів у різних штатах і відкрила для американського кінобізнесу Україну.

«Факт виходу фільму в США для самого режисера та продюсера фільму і для становлення їхніх імен у кіноіндустрії, безумовно, важливий, як і вихід у широкий європейський прокат, – коментує американський продюсер українського походження Жан Даніель Захаріас. – Міжнародний прокат українських фільмів, навіть і без значних прибутків, має величезне значення. Країна мусить бути на культурній і кінематографічній картах світу за будь-яку ціну, адже фільми засвідчують рівень і темпи розвитку держави».

«Плем'я» стартувало в американському кінопрокаті 17 червня. За даними Mojo, на 28 червня касові збори стрічки – 33 тис. 665 доларів (на 12 липня – 72 тис. 257 доларів. – НСКУ). «Прогнозів щодо касових зборів у США у нас нема. Поки що можемо відзначити, що фільм вийшов на 50 екранах – дистрибутор доклав зусиль щодо промокампанії», – каже Денис Іванов.

«Успіх фільму в американському прокаті безпосередньо залежить від бюджету цього фільму, часу виходу в прокат, підходу до реклами, ну і, звичайно, кількості копій», – коментує Жан Даніель Захаріас. У випадку з такими авторськими стрічками, як «Плем'я», важливий і його мистецький рівень, і гучна фестивальна історія.

Керівник «Артхаус трафік Україна» наголошує: «Вихід стрічки "Плем'я" в американський кінопрокат – це значний прорив і для України. З одного боку, це перший український фільм, що настільки широко вийшов в іноземний прокат не лише у США, а й у Японії, Південній Кореї та Франції. З іншого, "Плем'я" засвідчує наявність таких значних авторів в Україні. Мирослав Слабошпицький прорубав вікно на всі континенти для української культури, і перш за все – для кіно. Це має спонукати директорів міжнародних кінофестивалів придивитися до українських фільмів».

Про новий для українських кіновиробників досвід журналіст «Телекритики» розпитала Мирослава Слабошпицького, який нещодавно повернувся зі США.

- Мирославе, від початку стрічка вийшла в прокат у 30 кінотеатрах США, але потім їх число зросло до п'ятдесятиЯк ви оцінюєте розмах дистрибуції?

- Так, від початку було заплановано тридцять із гаком екранів, а після перших відгуків у ЗМІ це число зросло до п'ятдесяти. В нас абсолютно шикарна преса – Rolling Stone, The Wall Street Journal, The New York Times. Є й негативні відгуки, але в найголовніших виданнях вони позитивні. Й вони включають «Плем'я» до переліку фільмів, гідних «Оскара». Адже для американської аудиторії це фільм 2015 року. Вони не знають, що в Україні рік тому долю його вже було вирішено й номінуватися від України на здобуття нагороди Американської кіноакадемії він не буде...

Це обмежений артхаусний прокат у сінефільських кінотеатрах, у яких колись молоді Скорсезе, Спілберг переглядали фільми Росселіні, Трюффо, Годара й намагалися їх наслідувати. Вони спеціалізуються на артхаусному кіно, в тому числі іноземному. Зокрема, зараз в Америці в тих же кінотеатрах, що й «Плем'я», демонструється стрічка «Голуб, який сидів на гілці, міркуючи про буття» Роя Андерссона (авторська стрічка, переможець Венеціанського кінофестивалю-2014Крім того, Drafthouse Films займається дистрибуцією знайомої аудиторії кінофестивалю Docudays UA стрічки «Погляд тиші» Джошуа Оппенгаймера. – ТК).

- Це перший прорив на американський кіноринок в історії нової хвилі українського кіно. Що можете сказати про особливості контракту з американським дистрибутором? Яких прибутків очікуєте?

- Це стандартний дистрибуторський контракт, лише перший в історії. Я його не читав, цим опікувався агент із міжнародних продажів.

У перший тиждень зібрали більше, ніж «П'єта» Кім Кі Дука за весь прокат. На 26 червня ми в обоймі Drafthouse Films 19-ті –лише за даними ексклюзивного прокату в Нью-Йорку, де він розпочався.

Щодо прибутків: хоча «Плем'я» йде в 44 країнах, про значні прибутки мови немає. Для цього у світовому прокаті треба заробляти мільйони. Побачимо: останні покази заплановано на початок жовтня.

- Які особливості кінопрокату ви вже відзначили?

- По-перше, іншу стратегію прокату - довгий реліз. Зараз це окрема цікава історія. А до 1970-х, коли вигадали випускати фільм великою кількістю копій у значній кількості кінотеатрів, вона була поширена.

- Помітно, що американські медіа цікавляться фільмом. Окрему публікацію присвячено адаптованому трейлеру фільму, іншу – постеру. Наскільки у США така практика поширена щодо інших фільмів?

- Америка – взагалі кінодержава. В них дуже активна глядацька аудиторія, а їхні продюсери й дистрибутори намагаються привернути якомога більше уваги.

Я пробився на найнасичесніший ринок у світі. У США на рік відбувається прем'єра дев'ятисот фільмів – тобто три фільми на день. Для порівняння: на найперенасиченішому в Європі ринку – Німеччині – виходить 600 фільмів на рік. До речі, «Плем'я» вийде й у Німеччині 1 жовтня.

Якщо представники кінотеатру вважають стрічку перспективною, вони займаються її букінгом. Що цікавіша подія, то більше кінотеатрів долучаються. От у нас було тридцять, а стало п'ятдесят. Це, по-моєму, найбільша кількість кінотеатрів за всю історію існування компанії Drafthouse Films. І вони дуже з цього раді – приділяють увагу і трейлеру, й афіші.

Автор адаптованої версії трейлера Грег МакЛеннан (Greg Maclennanвідзначає: «Це дуже непростий фільм для ринку, і завдання полягало в тому, щоби вмістити стільки речей у такий короткий проміжок часу. Окрім інформації про нагороди й визнання критиків я хотів донести до глядачів, наскільки ефектним може бути фільм без діалогу, субтитрів, музики».

І зараз, перебуваючи вже в Україні, я продовжую давати інтерв'ю американським журналістам – в рамках підтримки релізу фільму в інших містах США.

При всьому цьому в Америку іноземному фільму практично нереально пробитися. Але це відбулося.

- Завдяки чому?

- Завдяки тому, що це унікальний фільм, там же ж написано. Все дуже просто. Я не знаю ніяких особливих паролів – зняв фільм, показав його в Каннах, Drafthouse Films купив права.

Минулого року я міг би бути в п'ятірці номінантів на «Оскар». Я не кажу, що ми могли би виграти Academy Awards, невідомо. Хоча в Drafthouse Films на це сподівалися. В них уже є досвід просування бельгійської стрічки «Бикоголовий», що номінувався на «Оскара» в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою», та стрічки, що номінувалася як «Найкращий документальний фільм року» – Act of Killing («Акт убивства»).

В оскарівській кампанії багато важить публіцист, і минулого року на фестивалі в Карлових Варах я вже навіть знайомився зі своїм публіцистом – вона свого часу якраз вела оскарівську кампанію фільму «Бикоголовий»...

Все, що відбулося з «Племенем», – безпрецедентно. Скільки українських фільмів показали в Сингапурі? Нуль. Скільки українських фільмів здобували три призи Каннського кінофестивалю? Нуль. Скільки фільмів перемагали на кінофестивалі в Лос-Анджелесі? Нуль. Скільки українських повнометражних фільмів було на фестивалі «Санденс»? Нуль. Скільки фільмів виходило у Франції з 1991 року в регулярний прокат, чи в Австралії, де зараз іде «Плем'я», чи в Італії? Яке досягнення «Племені» не візьміть – усе вперше. Так що це просто феномен, унікальний фільм і таке інше. А щоби потрапити в американський кінопрокат, треба зняти хороший фільм і щоби його відібрали на Каннський фестиваль, як мінімум. Хоча, як кажуть циніки, потрапляння в конкурс Каннського кінофестивалю не є гарантією продажу фільму :)

- Чим запам'яталася реакція американських глядачів? Які найцікавіші запитання ставили після показів?

- Складається враження, що Америка – країна, яка тільки й робить, що знімає кіно та дивиться кіно. Особливо Лос-Анджелес. Він заліплений рекламою не менше, ніж Київ, але там дві третини – це реклама фільмів і серіалів – на автобусах, на будинках... Кінематограф там відіграє чи не більшу роль, ніж література й музика, хоча відомо багато корифеїв і в цих жанрах.

Там дуже тепла атмосфера на показах. Вони справді дуже доброзичливі. Ставлять запитання по суті, намагаються справді щось для себе з'ясувати, уточнити. Цікавилися, як зроблено той чи інший план, як проходив кастинг, чому зробили так, а не так, як виглядав сценарій, звідки виникла ідея...

А ще в Америці відчувається увага до соціального захисту й політкоректності. Наприклад, у Лос-Анджелесі чимало глухих акторів. І після показів вони пропонували: «Чувак, ти не збираєшся робити "Плем'я-2"? От дивися, який я, от мої координати, давай щось зробимо». Ну я не збираюся робити «Плем'я-2», але в усякому разі це чудово.

Чим ще запам'яталася співпраця? Чи відчули себе в Америці успішним кінорежисером?

- Як немає межі падіння, так немає й межі підйому. Звісно, за арифметичними показниками й за статистикою «Плем'я» є найуспішнішим українським фільмом. І з цим, по-моєму, вже ніхто не може сперечатися. Але я не така вже суперзірка –режисер іншомовного фільму. Був би «Оскар» – був би трохи видатнішим, а без нього не такий видатний.

Я навіть не знаю, що відповісти. Так, це певний успіх, але запорука прогресу полягає в тому, щоби «залишатися голодним», як називався один із фільмів за участі молодого Арнольда Шварценнегера, і ніколи не бути задоволеним, а весь час намагатися рухатися на нові щаблі.

- Що означає звернути на себе увагу в Америці? Які цікаві пропозиції ви вже отримали?

- У Сполучених Штатах є національна забава: вони обирають когось, хто висунувся в Європі, й тут же тягнуть до себе що-небудь зняти. І щодо цього є як позитивний, так і негативний досвід.

Є люди й із Drafthouse Films, й інші, які зацікавлені в наступному моєму фільмі – як дистрибутори, так і впливові люди, і актори-зірки. Надходили пропозиції від американських телеканалів. Я ще з «Санденса» та з інших фестивалів знайомий із близько двома десятками агентів і відомих людей, які би хотіли зі мною співпрацювати. Та оскільки інституту спільного виробництва в Америці не існує, тут треба робити умовно американський фільм – англійською мовою й вочевидь для широкого ринку. Або авторський, але англійською.

- Чи розглядаєте для себе таку можливість?

- Я от-от розпочну зйомки фільму «Люксембург» про Чорнобильську зону. Його вже фінансово підтримали Норвегія й тиждень тому Нідерланди. Напевне, буде Франція, Німеччина й, дуже сподіваємося, Україна.

А по тому, якщо все буде окей, чому ні, власне?

- Якби ви були володарем «Оскара», що б це змінило для вас?

- Насамперед це багато би змінило для держави України. Для кінематографії, для всіх, хто зайнятий у кінематографічному секторі. Тому що було би більше визнання. «Оскар» держава-неАмерика може отримати раз на 20, на 30 років. І у світі кінематографії ставлення до таких країн краще.

І кумедно, й шкода, що не всі минулого року підтримали цю історію з рішенням українського Оскарівського комітету. Я-то виживу, я-то зніму «Люксембург». А людям менш відомим буде гірше. Тому що менше уваги й на них легше наплювати, ніж на мене.

Звичайно, «Оскар» – це насамперед бонуси і для мене. Але для цілої кінематографії це була би певна верифікація на світовому рівні. Хоча й так «Плем'я» зробило багато для всієї кінематографії. Тобто все це не означає, що я якийсь альтруїст і громадський діяч, який опікується тим, щоби всій українській кінематографії було добре чи погано. Ні, я знімаю фільми для себе, але так відбувається, що коли хтось проривається з країни, це йде на користь узагалі всій кінематографії.

От якщо взяти румунський приклад із його двома фільмами – дехто вважає, трьома. Але немає такого фестивалю, де не йшло б румунське кіно Зараз воно, щоправда, вже виходить із моди...

- Тим не менше чотири румунські фільми цього року здобули фінансування «Єврімаж» (Eurimages –Європейський фонд підтримки кіно).

- А для нас це неможливо, оскільки Україна не вступила у «Єврімаж». Ми, до речі, не змогли отримати призу «Єврімаж» на «Берлінале», тому що Україна не є членом «Єврімаж», на жаль.

- Як ви оцінюєте заяву Арсенія Яценюка про запрошення для зйомок українського документального (!) фільму про Крим «іноземного кінорежисера, володаря трьох "Оскарів"»?

- До свого коментаря у Facebook можу додати, що я цей популізм чую всі 23 роки незалежності. Ющенко екранізовував «Чорного ворона» Шкляра за допомогою Єжи Гофмана, а «Тараса Бульбу» – за участі Депардьє... Подібні історії викликають сум. Оскільки ти розумієш, що є граничне нерозуміння кінематографії і є граничне небажання її підтримувати. І в цьому розумінні навряд чи щось зміниться. Це викликає сум і глибоке розчарування.

Нагадаємо, отримуючи в Києві нагороди Національної спілки кінематографістів України «Найкращий фільм року» та «Найкращий ігровий фільм», Мирослав Слабошпицький заявив: «Шановні можновладці! Кінематограф і література – це така ж професія, як і всі інші, і на цьому теж треба знатися. Давайте грайте у свої візії, а книжки нехай пишуть письменники, а фільми знімають кінематографісти!».

Олена Коркодим, «Телекритика», 6 липня 2015 року 

20 березня, середа, Червоний зал Прем’єрний показ художнього фільму «ЧОРНИЙ КОЗАК»

21 березня, четвер, Синій зал ІЗ СЕКРЕТІВ КІНООПЕРАТОРСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ Фільм «ЗАГУБЛЕНІ В ПІСКАХ»,

22 березня, п’ятниця, Синій зал Цикл вечорів НЕІГРОВЕ/ХУДОЖНЄ Документальний фільм «Марія до Каллас»