f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Театр незабутих «тіней»

10.01.2014

Микола Цивірко, «Українська доля»

9 січня 2014 року видатному українському кінорежисерові, одномуз основоположників та ідеологів дивовижного явища, котре дістало назву «українське поетичне кіно», Сергієві Параджанову виповнилося б 90.

Поспитайте у кількохперехожих, із ким насамперед у них асоціюються «Тіні забутих предків». Ймовірно, згадають письменника Михайла Коцюбинського, який уже немолодим відкрив для себе чарівний світ Карпат і так ним перейнявся, що створив дивовижну повість, немовби сам жив у тому краї споконвіку. Хтось назве яскравих акторів Івана Миколайчука, Ларису Кадочникову… Та, поза сумнівом, більшість зреагують приблизно так: «Це кінокартина Параджанова!» Сергій Параджанов народився в Тбілісі, за походженням– вірменин, найважливіший період його життя і творчості пов’язаний з Україною. Тож три народи і три країни вважаютьйого своїм. Грузія, Вірменія, яка надала своєму синові місце для вічного спочинку в національному Пантеоні. І Україна… Але! Україна має провину перед Великим Майстром. Відомий український правозахисник, голова громадської організації «За реабілітацію першотравневої двійки» Валерій Кравченко вважає, що українці відзначатимуть ювілей корифея українського кіно з гірким присмаком, адже з геніального кінорежисера досі не знято тавро судимості за трьома кримінальними статтями. 25 квітня 2014 року якраз минає 40 років, відколи це сфабриковане радянською системою тавро існує. Теж «ювілей», свідчення про ті часи, коли чавили волю й гідність, ув’язнюючи за вигадані злочини Стуса, Чорновола,Параджанова… Відгомін – у сучасних реаліях, з підступністю провокаторів різних рівнів, з бажанням затоптати нашу гідність. Порятуємо честь Майстра – легше буде нам, нинішнім, убезпечитись від диких повторів наруги над Людиною, над Митцем.

– Чимало відомих людей, по суті цвіт української нації, відійшли у кращий світ, так і не позбувшись фальшивих звинуваченьу хуліганстві, зґвалтуванні, зберіганні зброї (нею часто-густо був звичайнісінький кухонний ніж), у моральному розтлінні тощо. Чи варто нині на те зважати?

– Вочевидь, і безпосереднітворці цих брудних фальшивокміркують таким же чином: мов-ляв, навіщо ворушити старе? Усправі Параджанова вражає нестільки сам факт протягування кримінальних статей, за які кінорежисер відсидів майже п’ять років, скільки те, що «борці» за чистоту моралі і законності навіть формально не довели провину підсудного.

– Що Ви маєте на увазі?

– Що ближче підходив нинішній ювілей Сергія Параджанова, то все частіше у ЗМІ з’являлися матеріали, присвячені цій постаті, зокрема і щодо переслідувань з боку тоталітарного режиму СРСР. Боронь Боже щось криве сказати про журналістську вдачу. Та правди ніде діти. Читаючи деякі публікації, я відчував, що їхні автори, безумовно, знайомилися з матеріалами кримінальної справи у двох томах. Але вони звертали увагу на головне, обминаючи дрібні, як на їхню думку, подробиці, а часто й не помічаючи їх. Свого часу я сам пройшов крізь радянську міліцейсько-судову м’ясорубку. Життязмусило мене виробити інший підхід до аналізу таких справ. Насамперед, я повинен оцінити вагомість і достовірність доказів, які лягли в основу обвинувачень. Результат моїх досліджень приголомшливий: жоден «доказ», жодне «свідчення» у справі Параджанова не відповідають цим критеріям. Не втомлюватиму читачів марудними умовиводами. Наведу лише кілька прикладів. Громадянин Сенін, який проходив у справі як свідок, стверджував, що зі слів громадянина Кондратьєва знав про збочення Сергія Параджанова. За законом свідок несе відповідальність за надання неправдивих свідчень. Припустімо, Сенін говорив правду: Кондратьєв йому щось таке казав. Але сам Кондратьєв у свідках не фігурує. Якби ж радянським правоохоронцям вдалося притягнути його для свідчень, він, цілком імовірно, міг би знизати плечима і запевнити, що ніякого Сеніна не знає і нічого такого йому не говорив. Попри таке очевидне підтасування, «свідчення» Сеніна стало одниміз головних у справі. А чого варта «заява» (читай: донос) такого собі Семена Петриченка, з якої, власне, все й почалося. До речі, реальність цієї особи так і не була підтверджена. Зате «перевірка фактів» пішла такими шаленими темпами, що правоохоронці, схоже, почали відлік часу у зворотному напрямку. 11 грудня 1973 року підполковник міліції Хряпа затвердив рапорт молодшого лейтенанта Артеменка, датований 12 грудня і присвячений подіям, які сталися 13 грудня. Що це? Дрібниці, скажете? Мовляв,головне – суть. Але ж ці та інші рапорти і протоколи лягли в основу обвинувачень, на них посилаються як на достовірні.

– І все ж, усім зрозуміло, що Параджанова переслідували не заморальне розтління. Завдяки «Тіням забутих предків» цей вірменин і уродженець Грузії став для КДБСРСР українським буржуазним націоналістом. Радянська тоталітарна система поставила його в один ряд з Іваном Дзюбою, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Миколою Руденком та іншими ворогами існуючого ладу…

– Згоден. Але й цю, здавалось би, прописну істину треба було підтвердити документально. 23 грудня 2009 року, тобто зовсім недавно, з розряду таємних до розряду розсекречених потрапило «Інформаційне повідомлення», яке голова КДБ при Раді Міністрів УРСР В.Федорчук адресує 5 березня 1975 року «товарищу ШЕРБИЦКОМУ В.В.».Цей документ розставляє усікрапки над «і». Левову частку його становить «портрет» Сергія Параджанова як націоналіста, антирадянщика, безпідставно претензійного митця, ненависника соцреалізму. Але є тут всередині тексту невеликий абзац, який прояснює все. Подаю його мовою оригіналу: «Враждебные действия ПАРАДЖАНОВА были пресечены в декабре 1973 года органами прокуратуры с использованием наших материалов о его аморальном образе жизни и участии в спекулятивных сделках». Наскільки якісно відомство В.Федорчука готувало для «использования» прокуратурою кримінальний компромат на Параджанова, ми вже переконалися на прикладі «часових аномалій» у виконанні міліціонерів Хряпи і Артеменка. Повірте, вервечку таких прикладів можна продовжити. Із цілковитою відповідальністю наголошую: в справі Параджанова немає жодного достовірногоз юридичної точки зору доказу його провини. Грубо підтасовано, зокрема, й висновки медичних експертів. Попри те, що ці фахівці не виявили явних ознак і слідів протиправних діянь, прокуратура у своїх «висновках з висновків» таки винесла вердикт, що факт злочину доведено. А отже, засудили Параджанова за трьома кримінальними статтями, по суті, безпідставно. Це означає, що будь-який неупереджений суд повинен зняти з чесного імені видатного митця огидне і принизливе тавро. Цього вже неперший рік я й добиваюсь.

– Цілком очевидно, що ювілей автора екранізації незабутніх «Тіней…» – гарний привід це зробити. Тож бажаю успіху усім нам уцій святій справі.

– Саме так, привід чудовий. Дякую.

 

МОЯ ВИНА!

У тому , ймовірно, що народився. Потім побачив хмари, красиву матір, гори, собор, сяйво веселки, і все – з балкона дитинства. Потім міста, ангіни, ти (Світлана Щербатюк) і до тебе, потім неслава і слава, некоронування і недовіра. І в тумані над освітленим табором восени всю ніч кричали заблукалі в ночі гуси. Вони сіли на освітлений кілометр, і їх ловили голі засуджені, їх переховували, їх відбирали прапорщики кольору хакі. На ранок вітер колихав сірі пушинки. Йшов дощ. Мрячив

Сергій Параджанов, «Щоденник в’язня»

Оренда кінозалів Будинку кіна

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно!

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно! У зв’язку з розпорядженням Київської міської державної адміністрації щодо протидії поширенню коронавірусу, всі творчі заходи Будинку кіно з 12 березня 2020 р. переносяться на інші терміни. Стежте за інформацією.