f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Чим стронгмен Халаджі відрізняється від актора Пореченкова

22.06.2015

15 червня 2015 року спортсмен Дмитро Халаджі, який виконав роль силача Івана Фірцака в українській стрічці «Іван Сила», провів силове шоу для ув'язнених колонії в місті Макіївці (Донецька область), що контролюється наразі терористами «ДНР». Подаємо думку Андрія Кокотюхи з приводу цієї події.

Андрій Кокотюха, «Еспресо.TV»

Нинішнього понеділка Дмитро Халаджі вкотре за свою спортивну кар’єру розбивав на собі 200-кілограмові бетонні плити та лягав під колеса автомобіля вагою в 3 тонни. Силачу, як завжди, аплодувала вдячна публіка. Цього разу силач виступав перед в’язнями в колонії. Воно б нічого, до зеків не раз і не два, долаючи бюрократичні рогатки, проривалися навіть субтильні українські поети, читаючи кримінальникам свої вірші та культурно збагачуючи їх. Одна деталь: Халаджі виступав на окупованій ворогами території. Сам, із доброї волі. 

Коментуючи силове шоу знаменитого уродженця Комсомольського, що на Донеччині, до речі – на даний момент так само захопленого російськими військами, так званий «генпрокурор» самопроголошеної «ДНР» Сергій Діанов назвав Халаджі символом сили Донбасу. І закликав в’язнів брати з нього приклад. Яким саме приклад, сепаратист не вточнив. 

Хоча найперше, що напрошується – це був заклик співпрацювати з окупаційним режимом хоча б так, як це робить Халаджі. Таким чином, спортсмен, котрим ще не так давно захоплювалися українські діти, став символом окупованого Донбасу. 

До речі, з початком російського вторгнення «сильний символ» не залишився на малій батьківщині. Та потім передумав, і тепер активно дає «гастролі», все – по місцях позбавлення волі. При цьому називає себе прихильником об'єднання України, Росії та Білорусі в єдину слов'янську державу. Це дорівнює підтримці «русского мира», але, схоже, для сильного й переконаного панславіста згадане словосполучення не несе негативного змісту. 

Вчинки чемпіона з українським громадянством у паспорті цілковито відповідають його світоглядним переконанням. Тому, як собі хочете, але в даному випадку не варто говорити про якусь там зраду української держави. У тлумачних словниках слово «зрада» має кілька значень, одне з яких: відмова від попередніх поглядів, звичок тощо. Дмитро Халаджі не відмовлявся від звичок, бо все своє доросле життя показував силові шоу. І не перекреслив попередні погляди, бо, як з’ясувалося, все своє доросле життя стояв на вказаних вище позиціях панславізму. 

Тому в «русском мире» товариш Халаджі почуває себе органічно. Також дуже вдало для нього склалося, що омріяний «русский мир» прийшов у його рідне Комсомольське й там панує. Можна сміливо, з відчуттям втілення давніх мрій, повертатися на малу батьківщину з незрозумілої України. 

З'ясувавши це на березі, розумієш: далі нема, про що говорити. Можна було б просто сказати: «Полотном дорога!» й забути про існування чергового колаборанта. Аби повідомлення про його демарш не почали публікувалися, серед іншого, на спеціалізованих, навіть вузькопрофільних ресурсах, присвячених культурному життю. 

Справа в тому, що Дмитро Халаджі віднедавна діяч культури – бо зіграв у кіно. Причому – дитячому, котрого в нас катастрофічно не вистачає. Ще й, на біду, досить якісному. Знятому за популярною підлітковою повістю Олександра Гавроша про Івана Силу. В якого виявився прототип – український стронгмен Іван Фріцак, досить відомий сто років тому, забутий і завдяки зусиллям українського письменника – відроджений. Ага, ще до купи: сепаратист Халаджі, котрий завжди таким був, але ми не знали, знявся в стрічці, котру на 100% профінансували з бюджету України. Хай це було до революції та війни, але тепер щось робити з цим треба. 

Найперше – дати оцінку. Якщо дії Дмитра Халаджі будуть оцінені такими, що не гідні громадянина України (бо добровільна співпраця з окупантами ніде й ніким не схвалюється), до нього цілком може бути застосоване актуальне українське законодавство. Конкретно: дитячий фільм «Іван Сила», в якому Халаджі зіграв головну роль і, за переказами, сам говорив українською мовою, може потрапити під заборону. Як, наприклад, фільми з Михайлом Пореченковим. 

Причому всі, а до війни він зіграв безліч ролей, і про його погляди ми теж нічого не знали. Проте російський актор сам їх виявив, приїхавши в Донецьк постріляти в бік українських позицій, ще й похвалитися цим. Спортсмен Халаджі ні в кого, здається, публічно не стріляв. Але якщо ватажки сепаратистів називають його «символом сили Донбасу», то тим самим автоматично ставлять його під заборону – десь на один рівень із георгіївської стрічкою, символікою так званих «ДНР» та «ЛНР», серпом із молотом та свастикою.

Це може означати не лише табу на публічну демонстрацію хорошого й потрібного дітям фільму «Іван Сила». З продажу можуть вилучити однойменну книгу, де на обкладинці – портрет панславіста Халаджі в образі. Адже він тепер, як не крути, символіка злочинної організації. 

Щоправда, чинний голова Держкіно Пилип Іллєнко стримано коментує подібну перспективу. Серед іншого, він припускає: Халаджі поводиться так, аби полегшити долю своїх рідних. Також нагадує – виконавець ролі Івана Сили поки що не пропанує російські силові структури та не загрожує національній безпеці України. Нарешті, пан Іллєнко радить розділяти Пореченкова з автоматом, направленим на українців, і Халаджі, який показує силові шоу в’язням, до речі – котрі не зреклися українського громадянства. Поки нема фактів відкритої агресії чи навіть добровільної участі Халаджі в бойових діях на боці Лугандону – фільм та будь-яке інше зображення спортсмена навряд чи заборонятимуть. 

Лишається тепер самим українцям зробити моральний вибір. Проте нерозвиненість індустрії, відсутність альтернативи і, головне – справді гарна якість книжки та фільм вибору насправді не лишає. Хай діти читають та дивляться. А батьки будуть згадувати в контексті Івана Сили тих же Івана Фірціка, Івана Піддубного, Василя Вірастюка, Олександра Гавроша, режисера стрічки Віктора Андрієнка, видавців твору – та аж ніяк не Дмитра Халаджі. 

Андрій Кокотюха, «Еспресо.TV», 17 червня 2015 року

20 березня, середа, Червоний зал Прем’єрний показ художнього фільму «ЧОРНИЙ КОЗАК»

21 березня, четвер, Синій зал ІЗ СЕКРЕТІВ КІНООПЕРАТОРСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ Фільм «ЗАГУБЛЕНІ В ПІСКАХ»,

22 березня, п’ятниця, Синій зал Цикл вечорів НЕІГРОВЕ/ХУДОЖНЄ Документальний фільм «Марія до Каллас»