f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Перший раунд кінотеатру «Ліра»: ХУК очікує на відповідь Кличка

13.05.2015

За два місяці роботи кінотеатр українського фільму став моделлю прокату вітчизняного кіно, яку наслідують у регіонах. Виник цей репертуарний проект на етапі, коли виробництво кіно в Україні — під питанням. І досягне успіху лише за підтримки Київміськдержадміністрації.

Олена Коркодим, «Телекритика»

За два місяці роботи кінотеатр «Ліра» вперше згуртував українських глядачів, діячів кіно та волонтерів, які об'єдналися у «Хвилю українського кіно» (ХУК) з метою пошуків нових підходів дистрибуції. 
 
Тепер це кінотеатр на Львівській площі - майданчик, що репрезентує сучасне українське кіно від анімації до документалістики, а також знайомить із класикою. Ще ніколи українське кіно не було так широко репрезентованим і таким близьким до глядачів. А режисери отримали можливість скласти уявлення про те, який відгук знаходять їхні роботи і що цікавить аудиторію загалом.

Перший місяць роботи «Ліри» позначився активністю глядачів - у березні статистика сягнула двох тисяч, а касові збори - понад 30 тисяч гривень. Ці результати перевищують попередні досягнення кінотеатру імені Чапаєва втричі.

«Щодо касових зборів українське кіно не зможе змагатися з блокбастерами. Час змінювати українську кінопрокатну систему, - каже кінорежисер, лідер ХУКа Дмитро Томашпольський. - Через це ми запропонували "Лірі" систему довгого прокату».

Прокат-марафон українського кіно у «Лірі» триватиме три місяці, каже Дмитро Томашпольський. За цей час має стати зрозуміло, чи вартий експеримент продовженння.

Стан справ цього муніципального кінотеатру із залом на сто місць - діагноз прокату українського кіно та індикатор глядацьких уподобань. Ось чому проблеми, які долає «Ліра», стосуються не лише «Київкінофільму», що курує цей проект.

Довгий прокат і короткі експерименти

Стартував перший кінотеатр українського фільму на базі комунального підприємства імені Чапаєва. Уявити співпрацю з комерційними кінотеатром щодо такого проекту в Україні складно. Аргументуючи тим, що українське кіно не має високих касових зборів, керівники комерційних кінотеатрів відхрещуються від вітчизняних фільмів або демонструють їх у незручний для глядачів час.

«Київкінофільм» і погодився на співпрацю з українськими кіно діячами через те, що не мав підстав відмовити, каже куратор «Ліри», начальниця відділу кінопрокату комунального підприємства «Київкинофільм» Лариса Зубенко.

Кінотеатр «Ліра» (офіційна назва - «Кінотеатр імені Чапаєва» «Київкінофільму») перебуває на повному госпрозрахунку та не сплачує за оренду. «Ми не женемося за надприбутками. Тут як колгосп: якщо місяць невдалий, більші кінотеатри підтримують маленькі», - коментує пані Зубенко.

За концепцією довгого прокату, «Ліра» є репертуарним кінотеатром. «Мета - репрезентація сучасного кінематографа України, - пояснює Дмитро Томашпольський. - Кожний фільм іде кілька разів на місяць протягом не менше року. Протягом дня можна переглянути чотири стрічки за дуже невеликою ціною квитка. І щодня це різні кінокартини».

Найактивніше «Ліра» співпрацює з діячами нинішньої епохи. На початку договори із ними «Київкінофільм» укладав на умовах, коли 45% бокс-офісу фільму належить кінотеатру, 45% - правовласникам, а 10% надходжень скеровується на промокампанію стрічок. Надалі, каже пані Зубенко, правовласники висунули умови, щоби касові збори ділилися за принципом 50/50, тож частину попередніх договорів буде переукладено.

Усього, за даними «Київкінофільму», було підписано 20 угод.  «Свої фінансові зобов'язання ми виконали майже в повному обсязі, - каже Лариса Зубенко. - Лишилося перерахувати кошти одному-двом кінодистрибуторам».

При цьому глядачі вже звикли до тематичних днів у «Лірі»: показів документального кіно, відносно нових стрічок, фільмів кінорежисерів-початківців, кінокласики чи творчих зустрічей із кіномитцями.

Основний репертуар кінотеатру складають сучасні українські фільми, що демонструються вже після прем'єр - другим чи третім екраном.

Окрім фокусу на українському кіно, репертуарний підхід «Ліри» не новий, зауважує директор кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе. За радянської доби в Україні вже були кінотеатри, що працювали за принципом театральної афіші - коли сеанс для перегляду фільму можна було обрати з кількох запропонованих протягом місяця. «Так працював київський кінотеатр "Дружба", такі заклади були чи не в кожному місті. Зазвичай це були кінотеатри другого розряду та з фільмами "повторного" репертуару», - пригадує пані Горделадзе.

На робочих зборах 21 квітня учасники ХУКа рекомендували «Лірі» зупинитися на тематичних днях, щоби закріпити звички глядачів. Також активісти вважають за доцільне звузити репертуар із півсотні стрічок на користь найпопулярніших фільмів сучасного періоду, щоби демонструвати їх частіше.

Промоція - відповідальність журналістів

«Очікувати значних дивідендів від "Ліри" складно», - впевнена Лариса Зубенко. Вона нагадує, що в залі всього сто місць. При цьому кінотеатр, що ділить приміщення з театром «Актор» та клубом «Ракурс», працює п'ять днів на тиждень. Наприклад, зал недоступний для найрейтинговіших сеансів у вечір суботи й у неділю.

Вартість квитків на фільми в «Лірі» вдвічі нижча ринкової: 15 гривень - для дітей, 20 - для студентів та 25 - для дорослих.

Актуальним для кінотеатру, як і для українських фільмів у цілому, є питання коштів на рекламу. Поки що державою вони не передбачені, а «Київкінофільм» скаржиться на брак коштів. Деколи в промоції допомагають ЗМІ. Наприклад, інформаційним спонсором «Ліри» є програма «Кіно з Яніною Соколовою» на 5-му каналі. Відчутний ефект дало й широке висвітлення в медіа відкриття кінотеатру в оновленому форматі.

Запрошення глядачів - «ручна робота» волонтерів, серед яких найактивнішими є Ольга Гузій та Анна Осмоловська.

Технічне забезпечення: нокаут зі сподіванням на Віталія Кличка

На фасаді кінотеатру українського фільму й досі зазначено прізвище Чапаєва. Назву «Ліра» він носив ще в 1913 році. А пролетарська вивіска про Чапаєва дісталася закладу після перейменування в 1937-му, на етапі активного нищення української культури.

Нинішнє обладнання кінотеатру - також не від сучасного світу. Більшу половину фільмів тут у березні й квітні демонстрували на DVD та на скромному HD-проекторі. Апгрейд кінотеатру впирається в фінансові можливості «Київкінофільму», каже Лариса Зубенко.

У кінці квітня «Київкінофільм» замінив попередній проектор на інший - марки Epson. «Планується і поетапна заміна звукової системи, - розповіла пані Зубенко. - Оскільки проект дорогий - 200 тисяч гривень - спочатку буде оновлено колонки за екраном, які найбільше позначаються на якості звуку, та ресівер».

Учасники ХУКа мріють про покази стрічок на DCP-проекторі - Digital Cinema Package, що дасть можливість демонструвати стрічки в цифровому форматі високої якості. «Паралельно може бути й HD-проектор, але вищих потужностей. Нинішня "якість" показу картин у "Лірі" може налякати авторів картин», - каже Дмитро Томашпольський. Формат High Definition передбачає якість демонстрації відео в залежності від марки проектора.

Виходячи зі свого досвіду, Людмила Горделадзе уявляє економіку процесу так: «Проектор DCP обійдеться в 35 тисяч євро. Але, як показала практика "Жовтня", для невеликих залів цілком можна обійтися HD-проектором вартістю 2-3 тисячі доларів. Значних коштів потребуватиме заміна крісел - нові 100 вартуватимуть кінотеатру не менше 15 тисяч доларів».

Дмитро Томашпольський переконаний: у переобладнанні залу «Лірі» слід негайно переорієнтуватися хоча би на рівень залу «Сінематека» кінотеатру «Київ». Адже після березневого ажіотажу кількість глядачів «Ліри» зменшилася. Кошти на ці потреби комунального кінотеатру, як він сподівається, будуть надані  Київміськдержадміністрацією.

20 січня учасники ХУКа вже зверталися до мера Києва Віталія Кличка з проханням перейменувати кінотеатр імені Чапаєва на кінотеатр «Ліра». Однак відповіді з КМДА досі не отримали.

ХУК регіонам

Прикладом «Ліри» зацікавилися в регіонах України. Досвід кінотеатру українського фільму вивчають у таких містах, як Одеса, Рівне, Херсон та Маріуполь. У Львові покази українського кіно розпочав міський кіноцентр. А на зборах ХУКа 21 квітня були присутні представники ГО «Умань молода» та руху ГО «Культурний десант», що планує покази українського кіно на сході України.

Голова ГО «Умань молода» Аліна Черкасова та її заступниця, співзасновниця ГО Аліна Корнійчук хочуть створити кінотеатр українського фільму на базі комунального  «Комсомольця» в Умані. Натомість ГО «Культурний десант» (кияни Вадим Сташук, Дмитро Лютий, Ярослав Лепявко з Чернігова) планують кінопокази у Маріуполі, Слов'янську, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Красноармійську та в інших містах на сході України, звільнених від російської окупації.

Вивчаючи можливість показу українських фільмів, активісти зазначили, що найбільшим питанням для них є кошти на рекламу.

«Задача ХУКа - випустити супутники на орбіту, але обслуговувати їх мають фахівці. Тобто, кінотеатри українського фільму у регіонах, як і "Ліра", потребуватимуть технічного забезпечення, коштів на рекламу», - каже пан Томашпольський.

На досвіді «Ліри» він робить висновок, що цей кінотеатр працюватиме, доки його підтримуватимуть волонтери. Нині до ХУКа увійшли такі діячі українського кіно, як кінорежисер Мирослав Слабошпицький, його колега Валентин Васянович, кінокритик і програмний консультант Одеського міжнародного кінофестивалю Олександр Шпилюк, кінознавець, редактор сайту Національної спілки кінематографістів України Сергій Васильєв та інші.

«У ХУКа немає керівника. Це рух людей, які вболівають за українське кіно», - характеризує статут об'єднання його лідер Дмитро Томашпольський. Принцип роботи ХУКа такий: запропонував ідею - зроби все для її втілення.

Іноземний досвід: маленька Швейцарія в Києві

Уже перші місяці «Ліри» продемонстрували - навіть такий скромний зал може задавати тон дистрибуторській політиці всієї країни.

Генеральний директор B&H Film Distribution Company Богдан Батрух порівняв досвід «Ліри» з нішевими кінотеатрами, що поширені, зокрема, у Швейцарії. «В Женеві з її 300 тисячами населення є принаймні десять однозальних кінотеатрів такого спрямування, як арт, документалістика чи національне кіно», - розповів він. Економіка цих підприємств базується на тому, що вони не витрачаються на оренду площ, оскільки, згідно із законодавством країни, такі кінотеатри сплачують за приміщення не за комерційною ціною.

А кінопродюсер Ігор Савиченко нагадує про традицію невеличких клубних кінотеатрів у Європі. «Їх важко назвати кінотеатром другого прокату, тому що часом це вже 20-й прокат. Тут демонструються фільми "минулі", зібрані в тематичні збірки. Й ці покази доволі успішні. В Європі це не те щоби тренд - залежить від країни, від міста, від регіону. В Швеції, наприклад, це дуже поширена тема, коли в кінотеатрі репертуар планують не лише з прем'єр», - каже пан Савиченко.

Продюсер зазначає, що в Україні таких нішевих кінотеатрів немає, й «Ліра» може прищепити звичку дивитися українське кіно не тільки на прем'єрних його показах.

Людмила Горделадзе переконана: кінотеатр спеціального репертуару може бути успішним, якщо репертуар відгукуватиметься на запити глядача. «Подібним чином працював і кінотеатр "Жовтень", а тепер його аудиторія має таку культурну домівку, як "Ліра". Після відновлення "Жовтень" повернеться до такої репертуарної політики», - додає пані Горделадзе.

На важливості формування аудиторії акцентує Ігор Савиченко: «Від цього напряму залежить успіх "Ліри" як бізнес-проекту. Наприклад, у Швеції аудиторія артхаусного кіно складає понад 30% усіх глядачів країни. Це цілий сегмент і ніша, з якою можна працювати, незалежно від великого кіно. У нас така ніша поціновувачів українського кіно дуже мала - навряд чи більше 1%. Якщо ця ніша розшириться, мережа кінотеатрів українського фільму може стати бізнес-проектом».

На його погляд, і з комерційного погляду «Ліра» поки що утопічний проект, однак дуже важливий із соціально-культурної позиції.

Також продюсер звертає увагу на невпорядкованість процесів в українській кіногалузі. Він нагадує: щоби українське кіно стало бізнес-ідеєю, потрібно, щоби спочатку аудиторія звикла до українського кіно, яке має виходити регулярно й у належній технічній та художньої якості. «Вже після цього слід формувати мережу кінотеатрів українського фільму, - каже Ігор Савиченко. - В нас у країні все так: спочатку роблять кінцевий доступ до продукту, а потім дбають про сам продукт і його логістику».

Продюсер нагадує: «З огляду на стан фінансування кіногалузі, за рік може виникнути ситуація, коли в Україні показувати буде нічого».

Запасний вихід

Попри те, що продовження виробництва українських фільмів під питанням, активісти ХУКа пропонують обрати за основний репертуар сучасне українське кіно. Дмитро Томашпольський підкреслює: репрезентація стрічок українського кіно - це справа Центру Довженка чи кінотеатру «Ілюзіон».

Людмила Горделадзе, однак, припускає, що «Ліра» може пропонувати глядачам і пласт документального кіно, а також телефільмів, яких за 25 років незалежності було знято чимало. Хоча, як зауважує Богдан Батрух, не всі з них придатні для демонстрації на великих екранах: «На яких носіях можна знайти всі ці стрічки? Це скандал, і ніхто про це не говорить!». 

Щоб українська кінокласика потрапила до кінотеатрів, носії з фільмами потрібно реставрувати та оцифровувати. «Таку техніку має, наприклад, Центр Довженка. Стрічок тільки кіностудії імені Олександра Довженка виробництва за радянських часів збереглося з 800. І принаймні 200 з них можуть бути цікавими хай і невеликому колу сучасних глядачів», - каже пані Горделадзе. Чи цікавитиме такий напрям діяльності оновлений Центр Довженка, «Телекритика» сподівається з'ясувати незабаром.

Олена Коркодим, «Телекритика», 28 квітня 2015 року

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали:

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда