Рецензія на фільм «Смертельно живий»
19.04.2015
Ось і настав той час, коли мало не щотижня на великі екрани виходить український фільм. Ще не вщухли розмови навколо «Незламної», а на горизонті вже маячить «Смертельно живий». 16 квітня в широкому національному прокаті стартує «психологічний трилер» дебютанта Максима Стецкова, якому, чесно кажучи, взагалі не місце в кінотеатрі.
Анастасія Лях, Forbes.ua
Немолодий чоловік сидить за столом у кімнаті, яка представляє собою середньостатистичну мебльовану вітальню, і набирає номер телефону. Великі настінні годинники показують восьму вечора. «Алло, міліція? У моїй квартирі скоро відбудеться щось жахливе... Злочин? Так, можливо... Ні, не я зроблю, а навпаки, уб'ють мене... Звідки я це знаю?.. Ну, просто знаю і все! (Пі-пі-пі-пі) Алло! Алло! Алло!»
Паралельно на екрані з’являється молода симпатична дівчина, яка провідує когось у лікарні і тероризує питаннями головного лікаря. Цей хтось три роки лежить у комі.
Через деякий час глядач дізнається, що немолодий чоловік − відомий письменник, який ось уже три (знову ж) року отримує sms-повідомлення з невідомого номера, які пророкують його долю: «Твій дім сьогодні згорить», «Сьогодні ти зустрінеш свою майбутню дружину», «Твій брат сьогодні помре», «Сьогодні о 21.03 ти помреш»...
Почнемо з меду, дьогтю додамо згодом. Максим Стецков, який виступив на проекті сценаристом, режисером, співпродюсером, актором (він зіграв сина головного героя), композитором і монтажером, каже, що любить Фінчера, Хічкока і надихався їх картинами. Власне, тому і вибрав для дебюту жанр трилера, який легко дозволяє поєднувати хічкоківський саспенс із фінчерівським хитросплетінням сюжету. І треба сказати, одне з двох точно вийшло, а саме хитросплетіння, причому настільки хитре, що, здається, автори самі заплуталися. «Коли я поділився ідеєю з продюсером Іллею Свідлером, він тут же загорівся», − розповідає Максим. Охоче віримо. На словах ця історія дійсно інтригує.
Третій плюс (перші два – заплутаність та інтрига, хто недорахувався) − не те щоб нова, але цікава форма, герметичний камерний формат, згідно з яким дія розгортається в одному приміщенні протягом однієї години з поперемінним відхиленнями в минуле і майбутнє.
Тепер настав час дьогтю. Пускати подібний аматорський фільм в кінотеатри і продавати на нього квитки − не просто егоїзм і меркантильність, але практично шарлатанство. Максимум для «Смертельно живого» − телепоказ. І якістю зйомки, і рівнем акторської гри, і надуманістю пристрастей фільм Стецкова чудово вписався б в історії про дона Педро, який п'ятдесят років лежить у комі, і Кармеліти, дитина якої виявився не від Хосе, а від його брата-близнюка Родріго. Який вже тут Хічкок і Фінчер?! Без жартів, стрічка дійсно легко стає в один ряд з убивчим потоком російсько-українського «мильного» контенту, від якого з ранку до вечора охають і ахають бабусі та домогосподарки, і де акторська гра обмежується витріщеними очима.
До жахливої гри (причому всіх учасників без винятку) додається ще й погана озвучка. Справа в тому, що спочатку проект знімався російською мовою, оскільки творці зазіхали на російський ринок. Потім же, у зв'язку з політичними подіями, на оригінальну доріжку довелося накласти український дубляж, який чомусь не потрапив в артикуляцію.
«Смертельно живий», сюжет якого обов'язково здасться вам звідкись запозиченим (частково з «Простої формальності», місцями з «Ванільного неба»), − приклад того, як круто здійснити мрію: зібратися компанією і зварганити кіно для себе і друзів. От тільки не треба клеїти на мрію цінник і виставляти на прилавок, подібну продукцію краще залишати собі.
Анастасія Лях, Forbes.ua, 14 квітня 2015 року