Коли діждемося Вашингтона? І Рузвельта
12.04.2015
12 квітня 1945 року, тобто 70 літ тому помер Франклін Делано Рузвельт, тодішній президент США. Я не політолог, не історик суспільства, а все ж спробую акцентувати бодай один важливий момент.
Як відомо, Рузвельт став президентом 1932 року, перемігши на виборах діючого керівника держави Герберта Гувера, чиїм прізвиськом було «президент голоду». Тоді у Штатах була в розпалі Велика депресія, порівняно з якою навіть нинішня розруха в Україні виглядає не так страшно (окрім війни, звичайно). Попри перевиробництво сільськогосподарської продукції в країні було зафіксовано випадки смерті від голоду. Промисловість у занепаді, банкова система на межі розвалу. Рузвельт проголошує «Новий курс», як, власне, і українське керівництво зовсім недавно. Відмінність в тому, що реформи, ініційовані американським президентом, доволі швидко почали радикально змінювати ситуацію в країні. Чому?
Звернімо увагу: ще навесні 1932 року Рузвельт виступив із передвиборною промовою «Про забуту людину». Пафос промови передусім у простій тезі про необхідність перерозподілу доходів. Панівна на той момент доктрина Гувера зводилась до ігнорування проблем мільйонів простих американців і надання допомоги імущим класам. УВАГА: ЧИ НЕ ЦЯ ДОКТРИНА ПАНУЄ НИНІ В УКРАЇНІ, ПРО ЩО СОРОМЛИВО НА ВСІХ ЯЗИКАХ ВСЕ МОВЧИТЬ? Адже так: на розв’язання проблем багатих у нас одразу кидаються замало не всі ресурси – фінансові передусім. Наш милий олігархат тримає за горло всю країну – і не смій навіть говорити про це. Звернімо увагу: на телебаченні, в політичних ток-шоу передусім, говорять тільки представники влади (так звані політологи, як правило, з обслуги тих самих представників). Народу дозволяють благоденствувати, насолоджуватися локшиною, якою його щедро винагороджують (згадаймо, скажімо, «Чорне дзеркало» на позавчорашньому «Інтері» – допоки нардепи про своє розводяться, камера зазирає в дівочі пазухи і кокетливо ковзає по жіночих ніжках... Так би мовити, «приятноє з полєзним»). Щоби знову не подумав народ вийти на Майдан і знову вимагати перерозподілу загальнонаціональних багатств. Майдан був солідарний з Рузвельтом, а не Гувером, одначе доктрину останнього знову поставили зверху.
Проста людина – знову «забута людина»! З пенсіонера «латану свитину знімають», але про мільярдера і згадувати не смій: на ньому-бо «усе тримається». А в цьому і був цимус Рузвельтівських реформ – вони обернули економіку, усю систему державного та громадського життя до людини. Заклавши на багато десятиліть ту систему, яка й витворює феномен Америки. В той час як українські реформи (нехай тямущіші і розумніші мене поправлять) полягають головним чином у перерозподілі ресурсів від однієї групи скоробагатьків до іншої. Простіше кажучи: вчора крали одні, сьогодні – інші. Чим закінчуються у нас подібні реформи, ми знаємо надто добре.
Згадаємо сьогодні Франкліна Делано Рузвельта. Він переміг, він вивів свій народ зі страшної розрухи, перетворив його на очільника світової цивілізації. Хоча що ж у нього було тоді, 1932 року? Інвалідний візок і чітке розуміння того, що і як робити. І колосальна політична воля, звичайно. Тільки і всього. Одначе ж вистачило…
Коли ж ми діждемося свого Рузвельта?
Сергій Тримбач