f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Коли діждемося Вашингтона? І Рузвельта

12.04.2015

12 квітня 1945 року, тобто 70 літ тому помер Франклін Делано Рузвельт, тодішній президент США. Я не політолог, не історик суспільства, а все ж спробую акцентувати бодай один важливий момент.

Як відомо, Рузвельт став президентом 1932 року, перемігши на виборах діючого керівника держави Герберта Гувера, чиїм прізвиськом було «президент голоду». Тоді у Штатах була в розпалі Велика депресія, порівняно з якою навіть нинішня розруха в Україні виглядає не так страшно (окрім війни, звичайно). Попри перевиробництво сільськогосподарської продукції в країні було зафіксовано випадки смерті від голоду. Промисловість у занепаді, банкова система на межі розвалу. Рузвельт проголошує «Новий курс», як, власне, і українське керівництво зовсім недавно. Відмінність в тому, що реформи, ініційовані американським президентом, доволі швидко почали радикально змінювати ситуацію в країні. Чому?

Звернімо увагу: ще навесні 1932 року Рузвельт виступив із передвиборною промовою «Про забуту людину». Пафос промови передусім у простій тезі про необхідність перерозподілу доходів. Панівна на той момент доктрина Гувера зводилась до ігнорування проблем мільйонів простих американців і надання допомоги імущим класам. УВАГА: ЧИ НЕ ЦЯ ДОКТРИНА ПАНУЄ НИНІ В УКРАЇНІ, ПРО ЩО СОРОМЛИВО НА ВСІХ ЯЗИКАХ ВСЕ МОВЧИТЬ? Адже так: на розв’язання проблем багатих у нас одразу кидаються замало не всі ресурси – фінансові передусім. Наш милий олігархат тримає за горло всю країну – і не смій навіть говорити про це. Звернімо увагу: на телебаченні, в політичних ток-шоу передусім, говорять тільки представники влади (так звані політологи, як правило, з обслуги тих самих представників). Народу дозволяють благоденствувати, насолоджуватися локшиною, якою його щедро винагороджують (згадаймо, скажімо, «Чорне дзеркало» на позавчорашньому «Інтері» – допоки нардепи про своє розводяться, камера зазирає в дівочі пазухи і кокетливо ковзає по жіночих ніжках... Так би мовити, «приятноє з полєзним»). Щоби знову не подумав народ вийти на Майдан і знову вимагати перерозподілу загальнонаціональних багатств. Майдан був солідарний з Рузвельтом, а не Гувером, одначе доктрину останнього знову поставили зверху.

Проста людина – знову «забута людина»! З пенсіонера «латану свитину знімають», але про мільярдера і згадувати не смій: на ньому-бо «усе тримається». А в цьому і був цимус Рузвельтівських реформ – вони обернули економіку, усю систему державного та громадського життя до людини. Заклавши на багато десятиліть ту систему, яка й витворює феномен Америки. В той час як українські реформи (нехай тямущіші і розумніші мене поправлять) полягають головним чином у перерозподілі ресурсів від однієї групи скоробагатьків до іншої. Простіше кажучи: вчора крали одні, сьогодні – інші. Чим закінчуються у нас подібні реформи, ми знаємо надто добре.

Згадаємо сьогодні Франкліна Делано Рузвельта. Він переміг, він вивів свій народ зі страшної розрухи, перетворив його на очільника світової цивілізації. Хоча що ж у нього було тоді, 1932 року? Інвалідний візок і чітке розуміння того, що і як робити. І колосальна політична воля, звичайно. Тільки і всього. Одначе ж вистачило…

Коли ж ми діждемося свого Рузвельта?

Сергій Тримбач

23 січня, середа, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ «ВОНИ НЕ ПОСТАРІЮТЬ»

23 січня, середа, Синій зал КІНОШНІ БУВАЛЬЩИНИ До річниці створення студії «Київнаукфільм»

24 січня, четвер, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО І ФУТБОЛ» «Футбол у вітчизняному ігровому кіно» У програмі вечора показ фрагментів фільмів