f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

2014: якою була кіно-Україна

26.01.2015

Чим були знаковими стрічки, прем’єра яких відбулася переважно завдяки фінансовій підтримці Державного агентства України з питань кіно.

Олена Коркодим, «Телекритика»

2014 року в Україні побачило світ близько 20 ігрових, документальних і анімаційних стрічок вітчизняного виробництва. Дев'ять із них створені за державної фінансової підтримки: «Плем'я», «Поводир», «Трубач», «Зелена кофта», «Креденс», «Такі красиві люди», «F 63,9. Хвороба кохання», «Бабай», «Це я» та альманах короткометражних фільмів «Українська нова хвиля».

Ознайомитися з новими вітчизняними фільмами глядачі мали нагоду на кінофестивалях, окремих прем'єрах, а з більшістю з цього переліку - вже й у кінопрокаті.

Загалом у національний кінопрокат, за даними Державного агентства України з питань кіно, вийшло 255 фільмів. При цьому касові збори українських фільмів становлять 2,5% від загального бокс-офісу України, тоді як у країнах Європи цей показник сягає 30-60%.

2014 року українські фільми завоювали понад 50 призів на міжнародних кінофестивалях. З них понад 30 дісталося стрічці «Плем'я» Мирослава Слабошпицького. Тим часом було встановлено й рекорд прокату українського кіно - фільмом «Поводир» Олеся Саніна. За даними Kino-Teatr.ua, за дев'ять тижнів показу він зібрав бокс-офіс 14,08 млн грн.

Касовими зборами - близько 2 млн грн в Україні та Росії - відзначився мультфільм «Бабай» виробництва «Укранімафільм». А фільм жахів «Синевир» В'ячеслава та Олександра Альошечкіних зібрав в Україні 1,7 млн гривень, не рахуючи 4,124 млн російських рублів.

Такою касою в Україні не можуть похизуватися ані мистецьке відкриття України - «Плем'я», ані якісний і дотепний дитячий мюзикл «Трубач», ані нетривіальна сатирична комедія «Креденс» Валентина Васяновича. Вітчизняні дистрибутори не встигають освоювати маркетинг нового українського кіно, а телепродюсери поки що не бачать у ньому потенціалу, в який можна було би вкладати грубі гроші. У свою чергу, кошти на промокампанії продюсери стрічок мають шукати самостійно: у кошторисі Держкіно за фінансової підтримки проектів окремої статті витрат для реклами не передбачено. Аудиторія ж українських кінотеатрів, судячи з негативних виявів реакції на стрічку «Плем'я» чи «Майдан» Сергія Лозниці, ерудованою у сфері культури не є.

Як наслідок роботи кінодистрибутрорського лабіринту, мистецькі здобутки українського кіно найчастіше лишаються недоступними широкому глядачу. Можливо, перший крок у таких реформах - відкриття кінотеатру з суто українським репертуаром.

«Плем'я»: відкриття України року

Стрічка «Плем'я» вперше в історії України стала «Відкриттям року» Європейської кіноакадемії, завоювавши приз європейських кінокритиків (FIPRESCI). Водночас, здобувши понад 30 призів на міжнародних кінофестивалях, картина Мирослава Слабошпицького стала й відкриттям нашої країни як кінематографічної держави - починаючи зі світової прем'єри та гучного тріумфу на Міжнародному каннському кінофестивалі, де вона здобула три призи конкурсної програми «Тиждень критики».

Дубляжу для іноземних аудиторій «Племені» не знадобилося: герої фільму спілкуються мовою жестів (робочою назвою картини була «Глухі»). Дія розгортається в інтернаті для дітей і підлітків із вадами слуху. За сюжетною лінією стежить камера, а сам глядач повністю переключається на візуальне сприйняття. Оператор картини Валентин Васянович каже: «Фільм гіпнотизує глядача». Для фільму характерні довгі загальні плани: у стрічці довжиною 132 хвилини загалом 35 кадрів, у яких і постає «Плем'я».

Найчастіше фільм на фестивалях було відзначено за безкомпромісність у зображенні дійсності. Так, приз міжнародного журі секції «Паралелі та зустрічі» XXI Фестивалю європейського кіно (European Film Festival Palić) «Племені» було присуджено за те, що автор «не побоявся виступити без остраху за реакцію глядачів і представив унікальний зразок кіномистецтва».

Бюджет стрічки - 16 млн грн. До фінансування долучився Фонд Хуберта Балса Роттердамського кінофестивалю.

В український прокат фільм «Плем'я» вийшов 11 вересня, охопив 36 екранів і, за даними «Артхаус Трафік», зібрав 363 тис. грн. Тим часом картина вийшла й у міжнародний прокат - у 26 країнах. Там фільм ще збирає касу, тож про остаточний бокс-офіс говорити зарано.

«Поводир»: найкасовіше українське кіно

 

Художній фільм Олеся Саніна «Поводир» уже за перший вікенд побив рекорд прокату українського кіно, а за дев'ять тижнів показу, за даними Kino-Teatr.ua, зібрав 14,08 млн грн. Бокс-офіс, утім, так і не перевищив бюджету фільму, який становив 16,6 млн грн. Такі касові збори - заслуга дистрибуторської компанії B&H Film Distribution, яка запустила масштабну промокампанію, вклавши в просування 2,5 млн грн.

Світова прем'єра «Поводиря» відбулася 16 липня на Одеському міжнародному кінофестивалі, де в національному конкурсі команда фільму (актор Станіслав Боклан і оператор Сергій Михальчук) здобула дві нагороди. Стрічка вийшла в прокат 12 листопада й охопила 130 кінозалів по всій Україні. В деяких кінотеатрах її можна було подивитися з тифлоперекладом для незрячих. Олесь Санін також готує чотирисерійну телевізійну версію стрічки, яку покаже канал «Інтер».

«Поводир» - лише друга картина Олеся Саніна. Її проблематика збіглася із сьогоденням, а технічна якість випереджає можливості української кіноіндустрії. У фільмі йдеться про події з історії України 1930-х років. На прикладі подорожі сліпого кобзаря (Станіслав Боклан) і його поводиря (Антон Грін) творці картини оповідають, як винищувалася українська інтелігенція. При цьому вони захоплюються технічною якістю картини, тоді як драматургія й історії персонажів реалізовані, на думку кінокритиків, не найкращим чином.

2014-й запам'ятався ще й як рік протистояння «Поводиря» і «Племені» в праві представляти Україну на «Оскарі». Висування «Поводиря» призвело до скандалу в Українському Оскарівському комітеті, який залишила частина членів, а Асоціація продюсерів України пообіцяла реформувати комітет. Зрештою, «Поводир» так і не потрапив до числа фіналістів «Оскара». Не здобув він і 30 фестивальних нагород, хоча був представлений на двох фестивалях класу А (у Варшаві та Гоа). Може, якби Олесь Санін відразу пішов із цією стрічкою до глядача, не намагаючись зажити гучної фестивальної історії, фільм сприймався би насамперед як досягнення українського глядацького кіно?

«Це я»: спроба поговорити про родинні проблеми не на ток-шоу

Картина «Це я» Анни Акулевич має довгу історію. Від початку вона задумувалася як сімейна драма в 3D під робочою назвою «Ріпка», а тоді й «Алін». Бюджет фільму склав 8 млн грн, половину фінансування забезпечило Державне агентство з питань кіно.

Українська прем'єра стрічки «Це я» відбулася 26 жовтня в рамках кінофестивалю «Молодість», де картину було представлено в позаконкурсній програмі. Фільм завоював гран-прі Міжнародного кінофестивалю в італійському місті Лучіано. Також він здобув спеціальну відзнаку ХХV Міжнародного кінофестивалю в Анкарі (Туреччина) «за яскраве поєднання традицій та сучасної кіномови».

Після цього з великими труднощами картина стартувала в українському кінопрокаті. За відгуками представників кіноіндустрії, українському фільмові, що не мав потужної промокампанії, важко вписатися в розклади кінотеатрів. З іншого боку, картина має потенціал для касових зборів, оскільки орієнтована саме на широку аудиторію.

За сюжетом, у фільмі заторкнуто теми розмаїтості й толерантності в масштабах окремої родини. Старша сестра, яка давно мешкає в Росії, приїздить до батьків. Її восьмирічну доньку виховують бабуся й дідусь. У цьому ж домі мешкає сім`я молодшої сестри головної героїні. На приїзд гості дуже очікувала вся родина, натомість дочекалася проблем і конфліктів.

Прокат фільму планувався в 2014-му. Однак, як розповів «Телекритиці» продюсер стрічки Олег Фіалко, після пілотного запуску стрічки в одному з київських кінотеатрів вихід «Це я» на широкі екрани перенесли на квітень 2015-го. Вплинула на це рішення і ситуація в країні.

«Брати»: упевнений дебют

Фільм «Брати. Остання сповідь» - дебют Вікторії Трофіменко в ігровому кіно. Він задумувався як її студентська робота (режисерка - випускниця КНУ театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого). До зйомок фільму пані Трофіменко працювала режисером телепрограми «У пошуках істини» телеканалу СТБ.

В основу сценарію картини лягла повість «Джмелиний мед» одного з найвідоміших сучасних шведських письменників Торґні Ліндґрена. Історію з цього доволі гостросюжетного твору пані Трофіменко адаптувала до традицій української класичної літератури та оселила героїв стрічки на гуцульському подвір'ї. Тут і відбуваються майже всі події з життя двох братів, які ці життя поклали на ненависть і любов один до одного.

Фільм знято компанією Pronto Film за підтримки Державного агентства з питань кіно. Загальний бюджет стрічки склав 16 млн грн.

Прем'єра картини «Брати. Остання сповідь» стала помітною подією для українських кінокритиків. Серед них - кінознавець Міла Новікова, яка назвала картину найяскравішою роботою за останні чверть століття в ігровому українському кіно. Привернули увагу кіноглядачів і акторські роботи.

У фільму п'ять відзнак кінофестивалів: нагорода «Найкращий дебют» на кінофестивалі в Румунії, «Найкращий сценарій» кінофестивалю «Кіношок», «Найкраща жіноча роль» у Москві й «Приз російської преси», приз журі в Багдаді. Прем'єра ж цієї картини відбулася на фестивалі в Гоа (Індія), також були покази в панорамах фестивалів у Пекіні, Шанхаї (Китай) та Ханої (В'єтнам). В грудні стрічку було представлено на днях українського кіно в Мюнхені.

В український кінопрокати стрічка має вийти в лютому 2015 року. Продюсери картини планують ознайомити з нею й глядачів європейських країн.

«Трубач»: дитячий мюзикл

Мюзикл «Трубач» Анатолія Матешка - нетривіальна подія для українського дитячого кіно. Вперше за багато останніх років повчальну історію для найменших глядачів подано креативно, весело і якісно.

За сюжетом, учень музичної школи завдяки своєму таланту долає корупцію, перепони-інструкції недолугих педагогів і обставини, зумовлені скромним соціальним статусом його родини. Тут ідеться про сучасні довоєнні реалії, і в «кліпових» мізансценах постає сучасний Київ. Головний герой стрічки - 13-річний трубач Микола Шевченко, якого виховує бабуся. Він грає в оркестрі та пише власну музику. Від моменту, коли керівник оркестру потрапляє до лікарні, на Миколу та його друзів чекають випробування у подобі нового «педагога». Однак за підтримки товаришів і мудрих викладачів Микола долає й корупцію, і життєві обставини, і випробування вулицею. Завершується картина хеппі-ендом, а за настроєм є позитивною.

Стрічка з бюджетом у 16 млн грн створювалася державним коштом. Виробник - «УкрКіно».

«Трубач» вийшов на екрани 27 березня і, на жаль, зазнав труднощів із прокатом. Хоча це картина, що здатна конкурувати з іноземними стрічками.

За результатами цьогорічного кінофестивалю «Чілдрен Фест» для дітей та підлітків, «Трубач» посів третє місце. Показ картини відбувся й у рамках урочистого відкриття конкурсної програми «Молодість - дітям». Також «Трубач» номінувався на висування на «Оскар». Цікавим рішенням було включити фільм до «Тижня українського кіно на підтримку режисера Олега Сенцова», адже історія «Трубача» - цілком соціальна й надихає аудиторію змінювати суспільство на краще.

Зрештою, творці якісної стрічки для дітей знайшли, як представити фільм широкому глядачу:нині «Трубач» доступний для перегляду в онлайн-кінотеатрі Megogo.

«Зелена кофта»: перший український антитрилер

 

«Зелена кофта» Володимира Тихого - якщо й трилер, то дуже провокативний. Адже, як відзначає колумніст «Телекритики» Андрій Кокотюха, у цій стрічці «саме наше життя конфліктує з вигаданими сюжетами та категорично заперечує відповідність будь-яким жанровим канонам».

За сюжетом, маленька киянка Оля веде розслідування зникнення свого молодшого брата. Підозрюючи в скоєнні злочину маніяка-педофіла, вона вчиняє йому криваву помсту. За напруженістю обставин «Зелена кофта» - трилер. За темпом сюжетних поворотів і тяжінням до реалістичної оповіді - авторська історія. Тим паче, що Володимир Тихий виступив не лише режисером, а й сценаристом стрічки.

«Зелена кофта» була представлена на міжнародних кінофестивалях - у конкурсній програмі секції New Directors Міжнародного фестивалю класу «А» в Сан-Себастьяні, на Варшавському кінофестивалі й програмі Films Across Borders Міжнародного кінофестивалю в Тбілісі.

Фільм з бюджетом 6,85 млн грн. знімався за підтримки Державного агентства з питань кіно, яке надало половину коштів. В український прокат «Зелена кофта» вийшла 20 березня і, за даними «Артхаус Трафік», зібрала 14,6 тис. грн.

«F63.9 Хвороба кохання»: комедія міжнародного масштабу

 

Художній фільм «F63.9 Хвороба кохання» Дмитра Томашпольського й Олени Дем'яненко - приклад реалізованої міжнародної копродукцї. Виробництво стрічки було розпочато у 2012 році Україною, Росією та Францією.

Ідеться у фільмі про історію кохання лікаря-венеролога та космонавта, а також про секретний експеримент у космічному просторі. Назва кінострічки походить від рішення Всесвітньої організація охорони здоров'я (ВООЗ), яка включила кохання до переліку психічних відхилень під кодом F63.9 поряд із алкоголізмом, клептоманією і токсикоманією.

Прокат картини стартував 30 жовтня і ще триває. «За першими приблизними підрахунками, аудиторія склала до 10 тис. глядачів. Окремі покази в Україні та за її межами охоплюють ще тисячу-півтори глядачів», - каже Дмитро Томашпольський. Також він уточнює, що даних щодо продажу квитків ще немає, орієнтується на діапазон 300-500 тисяч гривень.

У березні планується телепрем'єра на каналі ICTV, який активно промотував фільм «F63.9 Хвороба кохання» у жовтні та листопаді 2014-го перед виходом стрічки в кінопрокат.

Також з 15 січня картина представлена в онлайн-кінотеатрі Megogo в чотирьох мовних версіях - українською, французькою, англійською та російською мовами. Як писала «Телекритика», Дмитро Томашпольский та Олена Дем'яненко здобули приз компанії Megogo як переможці секції Work In Progress Одеського міжнародного кінофестивалю-2014. Приз і передбачає покази стрічки в онлайн-кінотеатрі. В Одесі кінорежисерів і продюсерів було відзначено за проект нової стрічки «Моя бабуся Фанні Каплан».

Кошторис фільму складав 12 мільйонів гривень, з яких 50% було надано Державним агентством України з питань кіно, 2 млн 795 тис. грн вклала російська компанія «Партнер» і 3 млн 167 тис. грн - французька компанія Simposium. Виробництвом фільму займалася українська кінокомпанія «Гагарін Медіа», що інвестувала в цей проект 182 тис. грн. Окрім Києва прем'єра стрічки відбулася в Парижі та Одесі.

«Креденс»: неріздвяна історія про Західну Україну

Ігрова картина «Креденс» і документальна «Присмерк» - знакові фільми 2014 року, що лишилися непоміченими широким глядачем. Режисером обох виступив Валентин Васянович.

«Креденс» - сатирично-різдвяна історія. За сюжетом, під колядки в родині відбуваються драми, які не мають нічого спільного із заповідями Божими. Натомість це історія про сімейні цінності й насильство, яке є проблемою не лише головного героя - львівського віолончеліста Ореста. Картину відзначають цікаві типажі, втілені акторами під час імпровізацій на знімальному майданчику.

Стрічка мала вийти в прокат у січні минулого року. Дистрибуцією, як писала «Телекритика»,займалася нова дистрибуторська компанія Parakeet Film із Дніпропетровська. За словами кінорежисера, обіцяної промокампанії на телебаченні не було, натомість прокат «Креденса» пройшов «без реклами».

Режисер планував випустити стрічку в прокат повторно, однак поки що ці наміри не здійснилися.

Непомітно для широкої аудиторії пройшла прем'єра ще однієї, документальної стрічки Валентина Васяновича - «Присмерк», у якій ідеться про те, як доживає віку сільська родина на Поліссі - матір і її хворий син. Картина здобула гран-прі національної програми Одеського міжнародного кінофестивалю-2014. Після цього «Присмерк» кілька разів зібрав аудиторію на спеціальних показах у Києві. Однак ані дистрибуторів, ані телепродюсерів цей документальний фільм не зацікавив - як це вже траплялося й раніше з нетривіальними кінороботами вітчизняних кінорежисерів.

«Вавилон'13»: нова українська документалістика

 

2014-й став роком піднесення для документального кіно з України й про Україну. Такий стрімкий злет навряд чи був би можливим без діяльності творчого об'єднання «Вавилон'13». Нагадаємо, до нього входять і кінорежисери (Володимир Тихий, Іван Сауткін, Крістіан Жерєгі, Лариса Артюгіна, Роман Любий, Юлія Гонтарук, Юлія Шашкова, Олександра Чупріна та інші), й кінооператори (Юрій Грузінов, Ярослав Пілунський, Андрій Котляр, Ігор Іванько, Євген Козеко, Юрій Дунай, Ілля Єгоров, Олександр Стеценко та інші). Редактором проекту є кінознавець, автор і ведучий програми «Аргумент кіно» на телеканалі «1+1» Володимир Войтенко.

Розпочавши в часи Майдану з коротких відео для YouTube і Facebook, вавилонівці перейшли до виробництва повнометражних фільмів. Символічно що першим із них стала стрічка «Сильніше, ніж зброя», у якій ідеться про події Майдану, анексування Криму та військовий період у новій історії України. Зрив показу цього фільму в Москві довів, що «Вавилон'13» - доволі популярне об'єднання. Принаймні в Міністерстві культури РФ про нього чули: чиновники намагалися докласти всіх зусиль, аби переглянути цю картину найпершими. Тим часом фільм готується до українського прокату й має всі шанси довести, що документальне кіно для глядача є не менш захопливим, аніж ігрове.

Пророками учасники об'єднання стали й у своїй вітчизні, чого з українським кіно давно не траплялося. Так, під час урочистої церемонії відкриття 44-го міжнародного кінофестивалю «Молодість» кінодіячів з «Вавилона'13» було нагороджено «Скіфським оленем» за внесок в українське кіномистецтво. Вручаючи цей приз, голова наглядової ради міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко зазначила: «Україна за цей рік змінилася, як ніколи в історіїІ ми як українці змінилися. Цей темп змін дуже важко осмислити, але надзвичайно важливо запам'ятати й задокументувати».

Вавилонівці виявили непересічний патріотизм у плані збереження хроніки важливих для України історичних подій. Вже за десять років відеоматеріали громадянської ініціативи стануть епохальними.

Доклали зусиль до осмислення змін в Україні й інші документалісти. Темою номер один став Майдан, а першою ластівкою - альманах «Євромайдан. Чорновий монтаж». Як писала «Телекритика», фільм охоплює три місяці Революції гідності в Києві. Проект створено за участі українських і російських документалістів. До нього увійшли ескізи короткометражних стрічок Олександра Течинського, Олексія Солодунова, Дмитра Стойка, Романа Бондарчука, Володимира Тихого, Юрія Грузінова, Андрія Литвиненка, Юлії Гонтарук, Катерини Горностай, Юрія Страшного, Катерини Возніци, Бориса Петера, Андрія Кисельова (Росія), Лєни Хоревої (Росія), Романа Любого, Євгена Козеко, Дмитра Стоїкова та інших.

Цей альманах став фільмом відкриття кінофестивалю Docudays UA. Після перегляду глядачі довго не розходилися та виконали гімн України, впровадивши таку традицію для стрічок про Україну, що знаходять відгук у глядацькому залі.

Надалі «Євромайдан. Чорновий монтаж» було представлено на міжнародних кінофестивалях Verzio (Угорщина), Inconvenient Films (Литва), Cinedoc (Грузія), IDFF (Чехія), IDFA (Нідерланди), WatchDocs (Польща), International Riga Film Festival (Латвія), Internationale Kurzfilmtage Winterthur (Швейцарія), ARF (Швеція) а також російському кінофестивалі ArtDocFest (Москва, Санкт-Петербург). Приватні покази відбулися в Польщі та Шотландії. У 2015 році фільм поїде на фестиваль Trieste IDFF (Італія) та DocPoint Helsinki (Фінляндія).

Онлайн-прем'єра фільму відбулася на «Громадському телебаченні» та на російському сайті Colta.Ru.

Ще один альманах про Майдан - «Чорний зошит Майдану» - вразив тим, що його авторами виступили студенти КНУ театру і телебачення.

Наступна яскрава подія - вихід у світ стрічки «Майдан» Сергія Лозниці (Україна та Нідерланди). Якщо «Чорновий монтаж» зосереджує увагу на документальних свідченнях, Лозниця виявляє до подій науковий і мистецький підхід. У полі зору кінорежисера - люди, які змінили хід історії. На цих згустках енергії й фокусується камера оператора, тоді як Сергій Лозниця обирає з відзнятого відео найпромовистіші хвилини історії й особливий ритм, який мав налаштувати європейського глядача на атмосферу подій у зимовому Києві.

Світова прем'єра картини відбулася на 67-му Міжнародному каннському кінофестивалі в травні, де показ «Майдану» став спеціальною подією.

24 липня документальний епос вийшов в український прокат. В Україні він викликав неоднозначну реакцію. Чимало глядачів звинувачували режисера в недостатній увазі до хронології подій, у відстороненому погляді (сам режисер на зйомках стрічки переважно присутнім не був) тощо. За даними «Артхаус Трафік», фільм зібрав у національному прокаті 291,5 тис. грн.

Ближчим до народу є стрічка «Обличчя» Нікона Романченка, яку також присвячено Майдану. Картина стала переможцем Національної програми кінофестивалю «Молодість» (2014). Вона увійшла до збірки українських короткометражних фільмів «Українська нова хвиля», де також представлені ще шість стрічок: «Крамниця співочих пташок» Анатолія Лавренішина, «Листопад» Марії Кондакової, «Прості речі» Олександра Ратія, «І Бог зробив крок у порожнечу» Зази Буадзе, «Вигадка» Катерини Чепік, «Затичка» Сії Тітової. Прокат збірки стартував 18 грудня.

«Телекритика», 23 січня 2015 року

27 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно»

26 травня, неділя, Червоний за ФІЛЬМИ-ПРИЗЕРИ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ

25 травня, субота-неділя, Синій зал ХХІІІ МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ФІЛЬМІВ, ТЕЛЕВІЗІЙНИХ І РАДІОПРОГРАМ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА "ЗОЛОТЕ КУРЧА"