f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Остання роль Миколи Садовського

25.06.2020

Станіслав Цаликписьменник, історик, сценарист, matrix-info.com 

Навесні 1926-го актор і режисер Микола Садовський, 70-літній фундатор українського стаціонарного професійного театру, повернувся з еміграції. До цього доклав руку режисер Гнат Юра.

1925 року режисера з двома акторами несподівано відрядили до Німеччини і Чехословаччини. «Перед від’їздом, – згадував він, – нарком освіти [Шумський] доручив мені розшукати Садовського і запропонувати йому повернутися на Батьківщину». Ініціатива, отже, надійшла від уряду.

Корифея сцени знайшли в Падебрадах «у скрутному матеріальному становищі». Запросили до шикарного ресторану в Празі. «Я сказав, – споминав Гнат Юра, – що громадськість України хоче бачити його вдома, Микола Карпович відповів, що […] без писаного запрошення уряду він не ризикує повернутись. Я намагався всіляко довести йому, що уряд не робить писаних пропозицій окремим неурядовим особам, та все було марно».

Вчинили так: Гнат Юра як головний режисер столичного (харківського) театру ім. Івана Франка просто в ресторані написав запрошення акторові працювати в його трупі, а Микола Садовський дав письмову згоду. В Харкові режисер «доповів про наслідки подорожі. Садовському негайно вислали необхідні папери та гроші».

Актор зіграв у франківців Городничого в «Ревізорі», і це стало сенсацією. Чотири дні поспіль – аншлаг! За кілька місяців Садовський разом з театром ім. І. Франка переїхав до Києва. Він мріяв відновити свій славетний театр.

Повернути з еміграції своїх колишніх акторів не вдалося. Невідомо, чи Гнат Юра в празькому ресторані обіцяв сприяти цьому. Однак актор Олексій Ватуля, теж учасник празької зустрічі, чомусь потім виправдовувався перед Садовським, мовляв, після переїзду до Києва вирішити питання стало складніше. Повернути Троїцький народний дім (теперішній Театр Оперети), де колись працював театр Садовського, теж не вдалося. Наприкінці 1927-го класик створив з новими акторами Український народний театр, який гастролював по Україні.

1928-го Садовський зіграв мельника у фільмі режисера Акселя Лундіна «Ванька і “Месник”» – то була найперша стрічка Київської кінофабрики. Корифей сцени ніби дав символічне благословення екранній індустрії.


«Ванька і “Месник”»

Наступного року Миколу Садовського запросив до свого фільму Арнольд Кордюм. Сценарій, який режисер написав разом з Гордієм Брасюком, називався «Останній лоцман». Акторові запропонували головну роль. Його герой, потомственний лоцман, літня людина, живе у слобідці біля Запоріжжя й вороже ставиться до будівництва Дніпрогесу – затоплення дніпрових порогів знищить лоцманське ремество. Син і дочка старого конфліктують з батьком, йдуть будувати гідроелектростанцію. Останній лоцман наважується на відчайдушний вчинок, у результаті якого має загинути група інженерів з Дніпробуду…

Актор радо погодився – співчував переживанням свого персонажу. Адже руйнацію одвічної України сприймав дуже боляче. В червні 1929-го знімальна група виїхала до Запоріжжя, розпочавши зйомки на будівництві Дніпрельстану, яке тривало вже кілька років. Журнал «Кіно» (№13, 1929) повідомив: «Група тричі проїжджала пороги плотами та човнами, зазнято також загальні моменти роботи на Дніпрельстані».

Найскладнішим моментом виявилися зйомки на небезпечному порозі Ненаситець. Асистент режисера Микола Опришко залишив емоційне свідчення: «Пліт пливе хутко, на стерні стоять люди, ждуть команди. Зараз Ненаситець. Чути вже виразно його клекіт, а нічого не видно, бо там вода спадає через камінні лави все нижче й нижче. Ми уже знаємо, що ввесь Ненаситець плоти пропливуть дуже хутко, за декілька хвилин, нам треба встигнути зняти декілька кадрів. Наш режисер т. Кордюм дає останні розпорядження. Пліт рветься вперед. Дехто з старих лоцманів хреститься, тільки спокійний старий лоцман Шрам… Ось він Ненаситець… зараз, зараз… летить пліт, реве вода… Дві хвилини хаосу і серед нього невпинно, ритмічно воркоче апарат, вихвачує з цієї біганини і напруженої праці потрібні кадри».

Знімали трьома камерами. Адже кінематографісти паралельно робили ще й іншу стрічку. Керівництво Дніпрельстану замовило «повнометражний культурфільм» під назвою «Дніпро в бетоні». «Цей фільм, – пояснював Арнольд Кордюм, – малює сучасний стан Дніпровського будівництва та його перспективи». Частина знятого матеріалу призначалася для ігрової стрічки, частина – для документальної.

Сцени в лоцманській слобідці, де мешкає герой Садовського, зняли в серпні в Диканці – класичній гоголівській Україні. А в жовтні завершили павільйонні зйомки.

Тим часом більшу частину відзнятого матеріалу встигло подивитися кіноначальство. Стало очевидним: Садовський переграв молодих колег. Тема туги за минулим переважила пафос утвердження нового життя. Сцени з Садовським підкоротили, а назву фільму змінили на нову – «Вітер з порогів».

Прем’єра стрічки відбулася 3 березня 1930 року в Києві. Після чого згадки про фільм зникають з кінопреси. Можливо, причиною – арешт сценариста Гордія Брасюка, одного з перших репресованих українських письменників «розстріляного відродження». Його твори залишалися забороненими до кінця існування СРСР…

У квітні Всеукраїнське фотокіноуправління анонсувало документальний фільм «Дніпро в бетоні»: наступного місяця піде «по всіх екранах України». Натомість Кордюм продовжив роботу з відзнятим матеріалом. «З лишків монтажного матеріалу оцих двох фільмів, за замовленням Дніпробудівського Робіткому, я змонтував короткометражку «За порогами», що оце демонструється ударними бригадами Дніпробуду, які виїхали по Україні для популяризації Дніпровського будівництва», – розповів він кореспондентові журналу «Кіно».

«У 1931 та 1932 роках Садовський вже не міг їздити по гастролях, – згадувала Софія Тобілевич, братова актора. – Він часто хворів, у нього був навіть удар, передвісник близького кінця. Він помер у 1933 році».

Фільм «Вітер з порогів» тривалий час вважався втраченим. 2013-го його виявили в приватній колекції у Франції. Реставрацію стрічки здійснив Національний центр Олександра Довженка, репрем’єра відбулася 2018-го на фестивалі «Німі ночі».  Микола Садовський повернувся до глядача у своїй останній, але такій символічній ролі.

Оренда кінозалів Будинку кіна

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно!

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно! У зв’язку з розпорядженням Київської міської державної адміністрації щодо протидії поширенню коронавірусу, всі творчі заходи Будинку кіно з 12 березня 2020 р. переносяться на інші терміни. Стежте за інформацією.