f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Штучний інтелект та майбутнє кінематографу

19.06.2020

Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, matrix-info  

Кіно з’явилось як мистецтво синтетичне, щільно поєднане із технологіями, бо народжене із них. Тому й історія кіно, вдосконалення його засобів виразності та специфіки мови безпосередньо пов’язані із розвитком технологій. Цілком закономірно, що історії про фанатичних вчених та їхні небезпечні для людства відкриття почали цікавити кінематографістів уже з перших десятиліть існування нового різновиду мистецтва. Ці історії втілені на екрані у великій кількості науково-фантастичних фільмів, серед яких чимало антиутопій про створення штучного інтелекту. Багато з цих стрічок стали класичними й культовими, вплинули на подальші естетичні пошуки.

Першим фільмом про створення штучного розуму вважається футуристична німа стрічка німецького режисера Фріца Ланга “Метрополіс” (1927). Один із персонажів картини – вчений Ротванг, розум якого потьмарився після смерті дружини, вирішив “оживити” покійну, створивши подібну на неї жінку-робота. Учений переконаний, що винаходить досконалу людину майбутнього, “людино-машину”.

Стрімкий розвиток комп’ютерних технологій та спроби людства освоїти космос у другій половині минулого століття зумовили сплеск виробництва фільмів про штучний інтелект і роботів. Ця тема не втратила актуальності та популярності і з початком ХХІ ст. Наприклад, у стрічці Стенлі Кубрика “Космічна одіссея 2001 року” (1968) стосунки між астронавтом та штучним розумом, який керує космічним кораблем, переходять у протистояння, і людині ледь вдається врятувати життя. Стенлі Кубрик планував знову звернутися до теми штучного розуму та навіть присвятив кілька років розробленню нового проєкту. Фільм, який так і називається – “Штучний інтелект” (2001), після смерті Кубрика й за його бажанням зняв його друг Стівен Спілберг. У сумній та навіть страшній картині формулюється проблема морально-етичної відповідальності людини за своє творіння. Головний герой фільму – дитина-робот Девід не лише схожий на людину, а й наділений здатністю любити, однак люди його зраджують. Ще один персонаж фільму, робот-жиголо пояснює Девіду це так: “Люди ненавидять нас та прагнуть знищити саме тому, що після катастрофи залишимося лише ми, і це їх лякає”.

Доволі похмурі візії майбутнього бачимо й в інших стрічках. Наприклад, у фільмі “Той, що біжить по лезу” (1981 р.) Рідлі Скотта світ розділений на звичайних людей та надзвичайно подібних на них роботів-реплікантів, застарілі моделі яких спеціальні служби та мисливці намагаються виловити і знищити. Проте відрізнити людей від вправних, сильних і здатних на цілком людські почуття реплікантів дуже важко. Концептуально важливим є саме поняття “реплікант” – точна копія, подібність до оригіналу.

Майбутнє, де люди воюють із машинами й перебувають на межі знищення, показано в “Термінаторі” (1984) Джеймса Кемерона. У серії фільмів “Матриця” режисерів/ок Вачовскі війна відбувається в реальному та віртуальному світах, а перед героями постає питання, що варто вважати реальністю. А от у фантастичній мелодрамі “Вона” (2013) Спайка Джонза письменник Теодор купує нову операційну систему, яка може вирішувати безліч завдань. Захоплений можливостями штучного інтелекту, Теодор називає її жіночим ім’ям Саманта та згодом закохується в неї

Нині технології штучного інтелекту розвиваються доволі швидко, проте водночас виникають численні дискусії про загрози від цього поступу для людства, зокрема все частіше лунає запитання, чи зможуть люди контролювати машинний розум. Ілон Маск, наприклад, уже проводить експерименти із під’єднання мозку людини до комп’ютерного інтерфейсу. Винахідник прогнозує зміни в мові спілкування чи навіть її зникнення у звичному для нас розумінні вже через п’ять років. Звичайно, мета таких амбітних експериментів цілком благородна: можливість набуття знань, однак в історії є достатньо прикладів, коли прогресивні технології слугували не надто шляхетним цілям. Наприклад, у п’ятому сезоні шпигунського серіалу “Бюро легенд”, дія якого частково відбувається й в Україні, є цікавий епізод: працівники російського комп’ютерного центру згенерували відео з імітацією голосу та зображення реальної людини. Це відкриває широкі можливості для дезінформації.

Штучний інтелект проникає також і в царину мистецтва. Минулого року на аукціоні Christie’s картину, яку намалював штучний інтелект, було продано за майже пів мільйона доларів. А  цьогоріч український програміст Володимир Алексєєв за допомогою віртуального розуму зробив короткометражний фільм “Порожня кімната”/The Empty Room.

Штучний інтелект cтворив не тільки екранні образи, а і сценарій із репліками головних героїв. За означенням самого Алексєєва, у результаті вийшла коротка п’єса із діалогами на кшталт сценаріїв Девіда Лінча чи сценічних творів класиків театру абсурду Семюела Бекета і Славомира Мрожека. Окрім того, штучний інтелект створив і голоси персонажів. Вони, звісно ж, поки що звучать механіцистичо, тому розробник попрацював над тим, аби зробити їх більш натуральним. Це дуже важливий нюанс – раніше у кіно машина завжди “говорила” людським голосом, як операційна система Саманта у фільмі “Вона”, яку озвучила актриса Скарлетт Йоханссон. Музику до стрічки “Порожня кімната” також було згенеровано за допомогою нейромережі. Володимир Алексєєв фактично лише змонтував створені штучним інтелектом частини фільму.

Новину про створення картини передрукувало багато видань, проте в топи вона не потрапила, а даремно. Зрозуміло, поки що фільми, створені штучним інтелектом, будуть виглядати не надто натурально, але все може швидко змінитися. Цілком можливо, незабаром машина із теми чи об’єкта мистецтва перетвориться на його автора. Хоча художній твір, а зокрема кіно – це все ж таки продукт не лише технологій. Кіно винайшли люди для людей, процес творення фільму завжди супроводжується пошуками, помилками, сумнівами чи навіть депресіями та стражданнями його авторів. Саме ці рефлексії неодмінно, хоча для багатьох і непомітно, втілюються в екранних образах, які потім викликають емоції та переживання глядачів. Чи штучний мозок у майбутньому зможе згенерувати й це?

Можемо уявити собі кіносеанс майбутнього, покладаючись на канони жанру антиутопії. На екрані йде фільм, повністю створений штучним інтелектом, у якому йдеться про проблеми машин. Це може бути драма, комедія, мелодрама чи пригодницька фантастична стрічка про викопних істот – людей. Глядачами є роботи, які активно переймаються подіями на екрані: сміються, плачуть, аплодують на фінальних титрах.

Мрія вченого Ротванга із “Метрополіса” про майбутнє людства – досконалу машину-людину й водночас ідеального кіноглядача – втілена в життя.

25 грудня, середа, Синій зал «Кіношні бувальщини». Фільму «ПАРТИЗАНСЬКА ІСКРА» - 55 років. Початок о 18 годині

29 грудня, неділя, Синій зал Творчий вечір ЛЕСЯ ЗОЦЕНКА. Початок о 17 годині

11 січня, субота, Червоний зал Художній фільм «МАЧЕТЕ ВБИВАЄ». Режисер Р. Родріґес. Початок о 17:00