f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Як Левчук і Крушельницький не хотіли дружити з Росією

12.06.2020

Станіслав Цаликписьменник, історик, сценарист, matrix-info.com 

Про стрічку Київської кіностудії «Триста років тому…» Вікіпедія повідомляє: «Фільм приурочений до ювілею Переяславської ради, що широко відзначався в СРСР, і 10 жовтня 1956 року продемонстрований по першій програмі радянського телебачення». На жаль, ані Вікіпедія, ані інші джерела не пояснюють, чому фільм, призначений до ювілею 1954 року, вийшов аж 1956-го?

Ця історія почалася 1953-го, коли Київська кіностудія одержала вказівку “згори” зняти історичний фільм до 300-річчя “возз’єднання” України з Росією. Подейкували, замовник стрічки – особисто новий керівник СРСР Микита Хрущов.

Сценарій під назвою “Триста років тому…” написав Олександр Корнійчук – впливовий театральний драматург і державний діяч. На той час був головою Верховної Ради УРСР, членом ЦК КПРС, академіком, п’ятиразовим лауреатом Сталінської премії, очільником Спілки письменників України тощо. Живий класик не став марнувати час на оригінальний сценарій: узяв свою п’єсу “Богдан Хмельницький” 1938 року (яку, до того ж, Ігор Савченко вже екранізував 1941-го на тій таки Київській кіностудії!), трохи переробив її та змінив назву.

Постановниками стрічки призначили – не без впливу вельможного сценариста – народного артиста СРСР Мар’яна Крушельницького та молодого кінорежисера Тимофія Левчука. Вибір зрозумілий. Крушельницький добре знав матеріал, адже саме 1953-го поставив у Київському театрі опери і балету ім. Т. Шевченка оперу “Богдан Хмельницький”, лібрето якої написав Корнійчук разом із дружиною Вандою Василевською за своєю вже згаданою п’єсою. А Левчук у 1952-1953 роках талановито екранізував дві вистави Київського академічного драмтеатру ім. І. Франка за п’єсами Корнійчука – “В степах України” та “Калиновий гай”. Левчук – це вагомо – був секретарем парторганізації кіностудії.

На посаду другого режисера взяли нещодавнього випускника ВДІКу Григорія Чухрая. Він мріяв екранізувати повість Бориса Лавреньова “Сорок перший” (дія відбувається під час Громадянської війни в пісках Середньої Азії), але директор кіностудії Семен Пономаренко заперечив: “Навіщо нам на Україні верблюди?” – і скерував на ювілейну картину набиратися досвіду. 

Чухрай виявив неабияку активність: гасав селами, розшукуючи історичну зброю – старовинні пістолі, шаблі. Повернувшись, дізнався, що виникли проблеми з акторами. Головна – відсутність акторки на роль гетьманової. Знайти її доручили другому режисеру.

Левчук, за спогадами Чухрая, “став пояснювати, як він уявляє собі героїню. «Богдан Хмельницький об’єднав Україну з Росією. А Гелена – його дружина, вродлива баба, але католичка». Тимофій Васильович мрійливо закрив очі і жестом показав щось неймовірне. «Розумієш?»… З цього та інших пояснень я, відверто кажучи, нічого не зрозумів”. 

Шукати Гелену поїхав у театри Західної України. Сфотографував можливих кандидаток. Деякі з них приїхали до Києва на проби, жодна чомусь не підійшла. Директор фільму Ігор Вакар занервував: актори не затверджені, костюми й сукні не пошиті, величезні суми розтринькано. Часу залишається обмаль – фільм не вийде у заплановані терміни. А винними зроблять кого? Його та Чухрая! Адже скривдити Левчука й Крушельницького начальство не дозволить.

Чухрай теж відчув, що відбувається щось дивне. “Час минав на розмови, – згадував він, – а справа не рухалася з місця. Мене все це турбувало не на жарт. Я не приховував від режисерів своїх побоювань, але Левчук поводився так, ніби в нього рік у запасі”.

Постановники знали, що робили. Вони не дуже прагнули ставити картину, на яку їх призначили з волі Корнійчука. Фільм, ймовірно, стане повтором “Богдана Хмельницького” Ігоря Савченка – хтозна, на чию користь буде порівняння. Крім того, сценарій Корнійчука млявий, потребує приблизно чотирьох серій, проте бюджет стрічки передбачає лише одну. Залишалося відтягувати час, доки ситуація не зайде в глухий кут і не призначать іншого постановника.

Натомість Чухрай не збирався ставати цапом-відбувайлом. На партійних зборах заявив, що справи на проєкті насправді кепські, й нещадно розкритикував нудотний сценарій. “За такі звинувачення, – спалахнув Корнійчук, який царював у президії, – доведеться відповідати!” Співець калинового гаю не терпів критики. Кажуть, усі, хто публічно сумнівалися в його геніальності, за часів Сталіна дивним чином зникали в катівнях НКВД. Чухраю пощастило – “всього-на-всього” звільнили зі студії… 

Невдовзі Левчука і Крушельницького відсторонили від постановки. Директор кіностудії Пономаренко запросив з Москви кінорежисера-класика Михайла Ромма. Той приїхав, прочитав сценарій і категорично відмовився ставити. “Допоможіть! – просив Пономаренко. – У мене дві дочки!” Гість відказав: “Час упущено, гроші розтрачено. Я бачу вас на лаві підсудних”.

Київ і Москва вже пишно відсвяткували 300-річчя “возз’єднання”, а фільм, який замовив Хрущов, навіть не почали знімати. Врешті-решт умовили московського кінорежисера Володимира Петрова, постановника батальних стрічок “Петро І” і “Кутузов”. Народний артист СРСР, він привіз з собою відомого оператора Аркадія Кольцатого і ледь не половину акторського складу. Скоротив сценарій, тому деякі сюжетні лінії провисли. Стрічку тривалістю 101 хвилина завершив 1956-го.

За два десятиліття Тимофій Левчук згадував, що цей фільм “не приніс слави ані режисерові, ані українському мистецтву. Глядач прийняв фільм холодно”. Прокатна доля картини склалася так само фатально, як виробництво. У червні 1956-го в Польщі вибухнуло Познанське повстання, а в жовтні країну охопила політична криза. Ситуація наближалася до ймовірного радянського вторгнення. Тому фільм, у якому Москва рубає поляків, швидесенько прибрали з кінопрокату.

Директору кіностудії Пономаренку “Триста років…” вартували посади – 1956-го його зняли. Усі інші учасники історії залишилися задоволеними: Левчук і Крушельницький позбулися програшного проєкту, крім того, пишне святкування 300-річчя відбулося без українського історичного блокбастера, а звільнений Чухрай зняв на “Мосфільмі” стрічку “Сорок перший”, ставши лауреатом Х Каннського міжнародного кінофестивалю 1957 року.

25 грудня, середа, Синій зал «Кіношні бувальщини». Фільму «ПАРТИЗАНСЬКА ІСКРА» - 55 років. Початок о 18 годині

29 грудня, неділя, Синій зал Творчий вечір ЛЕСЯ ЗОЦЕНКА. Початок о 17 годині

11 січня, субота, Червоний зал Художній фільм «МАЧЕТЕ ВБИВАЄ». Режисер Р. Родріґес. Початок о 17:00