f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Фільму «Гадюка» – 55

14.05.2020

Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, matrix-info 

У 1965 році на кіностудії  ім. О. Довженка завершилося виробництво фільму “Гадюка”. Стрічку за сценарієм Григорія Колтунова, написаного за мотивами однойменної повісті Олексія Толстого, зняв уже відомий на той момент режисер Віктор Івченко.

На початку травня 1966-го картина вийшла у кінотеатрах. До кінця року її переглянули 34 мільйони глядачів, стрічка увійшла до списку лідерів радянського прокату, посівши сьоме місце. Того ж 1966-го на Всесоюзному кінофестивалі у Києві актрису Нінель Мишкову нагородили дипломом за виконання ролі Ольги Зотової. 1967 року Державну премію УРСР ім. Т. Шевченка вперше присудили кінематографічному твору, лауреатом став режисер Віктор Івченко за фільм “Гадюка”.


Віктор Івченко, праворуч

Картину не забули, вона є у вільному доступні на різних ресурсах та онлайн-платформах у мережі. В описах про зміст фільму переважно подається коротка інформація на кшталт: донька купця Ольга Зотова йде в Червону армію і стає відважним бійцем на фронтах Громадянської війни, але у мирному житті вона не може протистояти змінам у країні, міщанам та непманам.

У мережі також можна ознайомитися із відгуками глядачів різного віку. Здебільшого вони емоційно співчувають головній героїні, але незрідка лунають і звинувачення на адресу персонажів, сусідів по комуналці Ольги Зотової: “Ось саме такі люди і розвалили велику країну”. Інколи зустрічаються й негативні відгуки щодо начебто антирадянських мотивів, хоча насправді антирадянщина у картині відсутня. Отже, “Гадюка” вже понад пів століття хвилює глядачів.

Схоже, сучасники таки сприймали “Гадюку” як романтичну історію трагічного кохання на тлі Громадянської війни з описами подальшої життєвої драми героїні, яка не знаходить свого місця у мирні роки НЕПу, адже багато хто з переможців-більшовиків тоді почувався розчарованим і ставився до змін у політиці держави, як до відступу та зради ідеалам революції. Тема і жанр забезпечували успіх та популярність у глядачів. Проте “Гадюка” є стрічкою значно складнішою, ніж просто історія про “хороших червоних”, які проти “поганих білих”, чи про необхідність співіснування із бридкими та соціально ворожими “непманами”. Цілком можливо, що саме ця складність і забезпечила успіх.

Насправді “Гадюка” – це доволі несподіване поєднання різних жанрових елементів та стилів. Картина починається як детектив. Із під’їзду будинку швидко виходить жінка, прямує вулицею не озираючись. Динамічна панорама по вікнах будинку, із яких виглядають перелякані мешканці, кличуть на допомогу міліцію. Жінка входить до відділку міліції, звертається до чергового і підіймає очі – її погляд спрямований просто на камеру, до глядачів. Вона називає свої ім’я – Ольга Зотова, і зізнається, що скоїла щось страшне.

Далі історія Ольги Зотової розгортається вже як романтична драма, втілена у відповідному екранному рішенні. Важливу роль у його створенні відіграли Михайло Чорний, один із найкращих операторів українського кінематографу, та художник-постановник Михайло Юферов, який вже співпрацював із Віктором Івченком у попередніх картинах. Натуру майбутніх зйомок відібрали поблизу Чернівців, а вулиці міста у картині “зіграли роль” Казані і Москви, де відбувалася дія повісті Толстого.

Учасники зйомок розповідали, що оператор Михайло Чорний мав неодмінно дочекатися появи хмар на небі, аби досягти особливої виразності у кожному кадрі. Так само прискіпливо він працював із світлом у декораціях та інтер’єрах. А ще пригадували, як збудували довжелезний дерев’яний настил паралельно із  високим насипом залізничної колії. За задумом камера мала знімати колеса паровоза крупним планом і водночас рухатися паралельно. У інших епізодах виникають асоціації із стрічками італійського неореалізму. Один із таких прикладів: зневірена Ольга повільно йде вулицею, заходить під міст. У цей час через міст проходить добре освітлена сонцем колона людей, які із піснею прямують на роботу. Самотня фігура героїні входить у тінь, візуальне рішення кадру підкреслює розпач та втрату надії.

Успіху картини сприяв і зібраний режисером унікальний акторський ансамбль. Віктор Івченко запросив на головну роль Нінель Мишкову, яка вважалася однією із найкрасивіших актрис того часу. Її вже добре знали глядачі, вона зіграла у кількох популярних фільмах-казках та знялася у помітних драматичних стрічках.  Мишкова вже зіграла й у двох попередніх фільмах Віктора Івченка. Значно пізніше деякі кінокритики вважали її зовнішність “нерадянською”.

У перших рядках повісті подається портрет не надто приємної і симпатичної особи, у якої склалися напружені стосунки із сусідами по комунальній квартирі, ба більше, автор чітко зазначає: “Від Ольги В’ячеславівни виходила якась небезпека”. Нінель Мишкова була зовсім не такою, радше навпаки – втіленням жіночості, не зважаючи на вбрання. Але вибір актриси таки був вдалим.

Описові частини повісті сценарист Григорій Колтунов майстерно адаптував у характерні, часом доволі гротескні діалоги, які органічно втілили на екрані виконавці ролей. Командира у картині зіграв Борис Зайденберг, сусідів Ольги Зотової по комунальній квартирі – популярні актори театру та кіно Володимир Дальський, Анна Ніколаєва, Мальвіна Швидлер, Костянтин Степанков, а також Раїса Недашківська – студентка Віктора Івченка. У картині також знялися інші його студенти, майбутні відомі актори: Іван Миколайчук у ролі білогвардійця Брикіна та у зовсім невеликому епізоді Борислав Брондуков. 

“Гадюка” вийшла на екрани у той період історії СРСР, який згодом назвали “відлигою”. Суттєво зросло виробництво кінофільмів, послабився тиск цензури. Хоч Першого секретаря ЦК КПРС Микиту Хрущова 1964 року усунули з посади, відносна, як порівняти із сталінськими роками, свобода у мистецтві тривала майже до кінця 1960-х років. Навряд чи раніше можна було почути з екрану зізнання героя, що у роки війни, щоб не заснути, йому доводилось пити спирт із кокаїном, як говорить один з персонажів “Гадюки”, керівник тресту Бабічев.

Насправді, попри усі зовнішні ознаки романтичної драми, “Гадюка” – це історія про зневіру та крах романтичних революційних ідей, які переживає не лише Ольга Зотова, а й інші герої картини. А ще це фільм про “жінку на війні”, а також, безумовно, перша у радянському кіно картина про психологічні травми, спричинені війною. Поза сумнівами, “Гадюка” залишається одним із важливих фільмів 1960-х в українському кіно, найкращим фільмом Віктора Івченка, а роль Ольги Зотової – найкращою роботою Нінель Мишкової.

Оренда кінозалів Будинку кіна

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно!

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно! У зв’язку з розпорядженням Київської міської державної адміністрації щодо протидії поширенню коронавірусу, всі творчі заходи Будинку кіно з 12 березня 2020 р. переносяться на інші терміни. Стежте за інформацією.