f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Перемоги жіночого на 70-му Берлінале

08.03.2020

Ірина Зубавіна

2020 року Берлінський міжнародний кінофестиваль відзначив 70-й випуск. Ювілейний Берлінале проходив у столиці Німеччини з 20 лютого до 1 березня, змістивши традиційні дати проведення фесту на цілу декаду ближче до весни. Серед  нововведень: радикальне перезавантаження  – фестивальну команду очолив режисерський тандем Марієті Рісенбек (виконавча директорка) й Карла Шатріана (художній керівник). Тим самим вперше в історії Барлінале досягнуто ґендерну симетрію.

Нове керівництво переглянуло фестивальну формулу, яка наразі передбачає не стільки звично крутий політичний крен, скільки орієнтацію на експеримент, авангардні, новаторські підходи.

Варто наголосити, що попри вручення вищої нагороди – «Золотого ведмедя» ювілейного Берлінале – іранському фільму «Немає зла» (режисер Могамад Расулоф),  наважимося стверджувати, що чи не найсвіжіші новітньо-провокаційні стрічки змагання зафільмували саме жінки-режисерки. Насамперед, «жіночий погляд» бере очевидний реванш, коли йдеться про  альтернативність судження, універсальнішу «оптику» й відмову від усталеного жанрового «канону».

 «Срібного ведмедя» одержала спільна американсько-британська драма про аборти, про репродуктивні права жінок «Ніколи, рідко, іноді, завжди» режисерки Елізи Гітмен. Відзначення цього соціально-ґендерного проєкту можна вважати справжнім визнанням незалежного кінематографа. Фільм оповідає історію дівчинки-підлітка, яка намагається позбутися небажаної вагітности.  

17-річна героїня стрічки Отем (Сидні Флаліґан) стримано приховує свої почуття, втім, здогадатися про них не важко – дівчина вагітна. Вона має 48 годи, аби «вирішити» цю проблему, зробивши аборт. Дівчина відправляється в супроводі кузини Скайлер (Талія Райдер) до Нью-Йорка, де можна зробити операцію без дозволу батьків. За визначенням авторки-письменниці, це «поетична Одисея про дівчину з сільської Пенсильванії, яка подорожує до Нью-Йорка й витрачає 48 годин на нівеляцію особистої кризи в чужому місці». Таке собі радикальне заперечення усталеної абсолютизації жіночих побутових та репродуктивних функцій.

Вештання героїні з кузиною станціями метра в Брукліні викликає асоціації з «новим реалізмом» сучасного кіна. Ключовою для фільму стає сцена, яка, вочевидь, увійде до хрестоматійних: героїня відповідає на стандартні запитання анкети в абортарії. Насамперед – щодо використання засобів безпеки статевих стосунків та планування вагітности. Відповіді юної жінки звучать на кшталт вироку: «ніколи», «рідко», «іноді», «завжди». Саме ці односкладні відповіді й винесено до назви фільму.

Серед картин, що вийшли зі змагання без нагород, але з дуже схвальними відгуками критиків, варто назвати  «Першу корову» Келлі Рейхардт. Виборюючи право на «гру за власними правилами» та кидаючи відвертий виклик усталеним традиціям «чоловічого клубу», режисерка створила новий вестерн, де звернення до історії Дикого Заходу вирішено без звичних ковбоїв, стрільців, дуелей, салунів, конфіскації територій, значимих образів сильних жінок або красунь, інших характерних атрибутів жанру. Персонажі цієї картини – переважно чоловіки. Втім, центром історії радикального зіткнення старого ладу життя з новим на теренах Ореґону початку ХІХ століття авторка іронійно робить корову – нібито  першу в цій частині Америки. Корова дає молоко. Його  крадькома доять по ночах два стихійні/анархічні бізнесмені – Кукі та Кінґ-Лу, що мріють виїхати з Ореґону куди-небудь на Захід, аби облаштувати власне діло (пекарню чи готель). Поки ж вони смажать і продають «жирні» пиріжки. Відтак, для тіста ділки потребують молока. Чи судилося реалізувати крутіям свою американську мрію? За іронією долі, вистежив підприємливих ділків молодик, якому колись не дістався смачний пиріжок… Замість гепіенду – притрушені землею два скелети, що ладком-рядком назавжди лишилися спати вічним сном. Над звичними для вестерна похмурими інтонаціями домінує краса візуальних планів.

З 18 фільмів конкурсу шість створені жінками. Серед таких – психосексуальний трилер «Незваний гість» аргентино-мексиканської режисерки Наталії Мети про параноїдальні стани жінки «на межі нервового зриву». Героїня Інес – актриса дубляжу – в стані стресу матеріалізує образ молодого привабливого юнака, настроювача органів. Що дуже доречно. Адже й нерви, й основний «інструмент» героїні – її глос, вочевидь потребують налагодження. Голосові зв’язки Інес видають моторошні звуки поза її бажанням. Викликаючи чужинця з марень та нічних жахів, Інес ніби підтверджує зв'язок жіночого початку з несвідомим, чуттєвим, інтуїтивним, нераціональним, внутрішнім. Жанровий мікс – трагедії та комедії з елементами горора – ставить нетривіальне питання про співвідношення зовнішнього й внутрішнього світів, про переступання ґендерних, етичних, психологічних кордонів. 

Тематичні масиви «таємного життя людського розуму» розробляє й Салі Потер (Велика Британія) у фільмі «Необрані дороги», досліджуючи зв’язки дорослої доньки з батьком, який, впавши у вікову деменцію, живе внутрішнім паралельним життям, поринаючи до спогадів, день-у-день втрачаючи зв'язок з реальністю.   

Симптоматичний парадокс: при зменшенні кількости фільмів основного змагання, 18 проти 23-х учасників конкурсу 2019 року (тобто зменшення на 1,8 %), частка режисерів жінок-учасниць перегонів збільшилася на один відсоток у порівнянні з попереднім роком. Команда Берлінале провела фундаментальне статистичне дослідження, в якому самовизначення ґендерної приналежности опитуваних не обмежувалося дихотомією біологічної статі.

/Посилаючись на офіційні джерела пресслужби кінофестивалю, наведемо дані щодо 18 фільмів основного конкурсного змагання Берлінале’2020: загалом у впровадженні 18 фільмів задіяли 31 людину. З них дев'ять – жінки, що складає 29%, 17 чоловіків (54,9%), один (3,2%), з опитуваних на основі вільного самовизначення обрав позицію «нічого з перерахованого вище», й чотири (12,9%), які взагалі не надали інформації про свою ґендерну належність... З 18 фільмів конкурсу в п'яти брали участь виключно або переважно жінки-продюсерки (27,8%) й десять створені виключно або переважно чоловіками-виробниками (55,6%). Два фільми (11,1%) мали збалансоване співвідношення за виробництва чоловіками й жінками, а один фільм (5,5%) не мав інформації про ґендерне самовизначення./

Було б несправедливо не згадати яскраві дослідження жіночого початку, запроваджені режисерами-чоловіками. Серед таких – «Жінка, що бігла» володар «Срібного ведмедя» за найкращу режисуру, фільм корейського режисера Гонґ Санґсо – постійного гостя Берлінале після 1990-х.

Гонґ Санґсо будує свою картину про варіативність моделей жіночого буття на довгих монтажних планах, повільних діалогах на щоденні теми, що їх веде героїня фільму зі своїми приятельками. Подорожуючи наодинці, під час від’їзду чоловіка, вона навідує двох близьких знайомиць у передмісті Сеула, третю зустрічає просто в кінотеатрі. З розлученою Янґ-Сун вони їдять м'ясо, з молодшою Су-Янґ випивають по бокалу вина, а з випадковою знайомою з кінотеатру Ву-Джин – обмежуються філіжанкою кави.

Спілкуючись з іншими жінками, героїня ніби намагається зрозуміти/дізнатися, як її знайомі сприймають та облаштовують подружнє життя. Вона розповідає подругам про свої стосунки з чоловіком надто наполегливо, аж до того, що виникають сумніви…

Цілком можливо, варіативні зустрічі героїні – суть її власні іпостасі за різних фаз буття, на що натякають імена жінок. Або ж автор пропонує типологію моделей жіночого життєперебування? За мінімалістичного авторського підходу фільм вирізняє точність в окресленні стосунків, діалогів, коли за кожним реченням, навіть зовні банальним, відкриваються внутрішні світи персонажів.

Чоловіки у фільмі грають лиш другорядну роль. І поготів, жіночі бесіди викривають зайву роль чоловіків у їхньому житті. Навіть чоловіків-сусідів не пускають далі порогу оселі. Що не заважає вести з ними майже філософські діалоги про стосунки між людьми й тваринами. Зокрема, про потребу підгодовувати бродячих котів. На жаль, журі не передбачає премії для кота, епізод за участи якого був чи не найяскравішим, зірвавши щирі оплески глядачів.

Ствердження «матріархатної» суспільної домінанти запроваджують режисери Каетану Ґотардо й Марко Дутра в бразильсько-французькому фільмі «Всі померлі», де діють переважно жінки, представниці різних поколінь – персонажі-символи, радше – функції. Події віднесено до 1889 року, до часів відміни рабовласництва в Бразилії. Зі смертю старої темношкірої служниці все у домі давнього зубожілого роду йде шкереберть. Стара господиня живе спогадами, а її донька чинить проти «основних інстинктів» збереження потомства, захисту родини. В неї повсякчас брудні руки. Адже вона за кожної нагоди риється в саду – закопує, ховає, хоронить прикмети достатку роду – мішки з кавою, а вслід за тим – і хлопчика, сина гонорової челядниці, яка наважилася вийти з-під влади, позбутись обмежень свого соціального прошарку.

«Срібного ведмедя» за видатний художній внесок присуджено німецькому кінооператору Юрґену Юрґесу за майстерність у фільмуванні найсуперечливішого учасника цьогорічного конкурсного змагання Берлінале  – "DAU. Наташа » (режисери – Ілья Хржановський та Єкатєріна Ертель, копродукція Росії, Німеччини, України й Великої Британії).

Хоча загалом події цього 700-годинного проєкту обертаються навколо постаті знаного фізика Льва Ландау, втім, саме в частині, що взяла участь у берлінському змаганні, дослід зламу особистости в лещатах сталінського режиму подано через призму жіночої долі.

Ставлення до фільму неоднозначне: видання The Gardian назвало «Дау» «Сталінським Шоу Трумена». Події віднесено до 1938-1968 років. Відрізняють проєкт ориґінальна сучасна мова, експресія візуального ряду, саундтрек, що підвищує тривожність подій. Реактуалізація травматичного досвіду в дусі «справжности» реалітішоу «за склом» у фільмі сполучається з дотриманням постулатів данської «Догми-95», принаймні на рівні фільму Ларса Фон Трира «Ідіоти». Такому враженню сприяють залучення харизматичних виконавців замість професійних акторів. Зокрема, Наташа, яку зображає Наталя Бережна, та її молодша колега Оля, у виконанні Ольги Шкабарні, – непрофесійні акторки, що промовляють безрозмірні й ненормативні діалоги-імпровізації, роблячи це доволі переконливо в дискомфортній реальності.

Виходячи з вердикту арбітрів щодо переможців конкурсного змагання, можна вивести певні закономірності. До основних особливостей цьогорічної програми слід віднести тенденції до подальшої детабуїзації. Сучасне мистецтво свідомо відкидає чимало правил та обмежень із числа тих, що відпрацьовані попередньою культурною традицією. Фільми демонструють яскраве експериментування з кіномовою (як-от зняття обмежень з використання монтажу, стандартів освітлення тощо). Відмова від послідовности оповіді та нарації взагалі сполучається з відступами від практики «твердого» світу в бік візуалізації внутрішніх обставин, з нівеляцією розмежувань між зовнішньою реальністю та інсайт-станами.

Берлін - Київ

Оренда кінозалів Будинку кіна

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно!

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно! У зв’язку з розпорядженням Київської міської державної адміністрації щодо протидії поширенню коронавірусу, всі творчі заходи Будинку кіно з 12 березня 2020 р. переносяться на інші терміни. Стежте за інформацією.