f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

ВІЙНА – ЦЕ ПАСТКА Про фільм СЕМА МЕНДЕСА «1917»

09.02.2020

Sergiy Trymbach

Йшов на фільм дещо упередженим – авторитетні люди, для мене, говорили і навіть писали, що картина Мендеса є доволі банальною, ба навіть схожою на комп’ютерну гру.

У підсумку – не так. Схожість з грою ефемерна, швидше це те, що Андре Базен називав «муміфікацією часу», а Андрей Тарковський, слідом за ним - «запечатленным временем», коли на плівці фіксується матриця реального часо-простору. Два британських бійці, молодші капрали Блейк (Дін-Чарльз Чепмен) і Скофілд (Джордж Маккей) отримують завдання дістатися до передової лінії фронту, аби упередити рух 1600 британських солдатів в атаку, у пастку, заготовлену німецькими військовиками. Камера ні на мить не залишає без уваги молодих героїв стрічки. Тільки прийом цей не домінує – події у точно визначених, ще Арістотелем у «Поетиці», точках робить необхідні віражі і оповідь набуває іншої висоти і температури.

Кожна така точка є пасткою. Ну, як у казці: підеш праворуч, підеш ліворуч, спокусишся тим-то… Війна порозставляла тих пасток неміряно. Здолати їх практично нереально, одначе ж містика війни нікуди не поділась. У фіналі Скофілд виймає фото сестер і матері, читає на звороті: «Ми чекаємо на тебе, повертайся!». Знайома нам з радянського кіно міфологія: з війни повертаються ті, на кого чекають, за кого моляться.

Робота одного із геніїв операторства 70-літнього РОДЖЕРА ДІКІНСА (це він знімав фільми братів Коенів та багато інших визначних стрічок) дивовижна не тільки невпинним рухом камери, а передусім її надзвичайною спостережливістю і просто видатною пластичною культурою. Яка увібрала в себе стільки! Із самого кіно, із власне пластичної культури. Назву лишень одне джерело, про яке згадуєш під час сеансу – німець ОТТО ДІКС і його надзвичайні полотна. Там жах війни акумульовано в образи, де стільки поверхів людської свідомості в умовах, що покликують мобілізацію усіх ресурсів накопиченої культури.

Так, фільм про це – війна є пастка, в яку люди заганяють одне одного. Утім, не тільки самі люди. Пробуджуючи диявола війни, розкручуючи воєнну машину, викликають на світ Божий такі містерії і такі сили, про існування яких годі думати за звичайних умов.

Хоча подумалось й про інше: невже духів війни покликують задля того, аби постали ті містерії? Тільки ж якою ціною? Два молодих британських воїнів рухаються землею, яку війна перетворила на пекло, на випечене тіло земне. А що не зробила війна, те роблять люди – добиваючи не тільки солдатів, а й дерева (летять, летять у кадрі пелюстки яблунь, скошених чиєюсь рукою), а й корів, щоби не дістались нікому.

Не випадково постав нині цей фільм СЕМА МЕНДЕСА, не випадково пригадались йому розповіді діда про Першу світову (вони й стали основою картини). Бо живемо нині передчуттям нового світового катаклізму. Історія учить тому, що вона нічому не учить. Навіть тоді, коли ми хочемо учитись…

МИ В ПАСТЦІ, МИ В ПАСТЦІ… Нас ось-ось піднімуть в атаку… Невже ніхто не добіжить і не попередить: аніруш з місця! Не добіжить, не попередить. Залишається сподіватись на пам’ять. Наші діди і наші батьки нас попереджали, згадаймо!

Сергій ТРИМБАЧ

НСКУ, Українська кіноакадемія

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach?

https://www.youtube.com/watch?v=n-X-Uq9e9DU

Оренда кінозалів Будинку кіна

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно!

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно! У зв’язку з розпорядженням Київської міської державної адміністрації щодо протидії поширенню коронавірусу, всі творчі заходи Будинку кіно з 12 березня 2020 р. переносяться на інші терміни. Стежте за інформацією.