f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Чорна курка, або Підземні жителі». 40 літ

28.01.2020

Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, matrix-info.com

40 років тому, 1980-го на екрани вийшла стрічка Віктора Греся “Чорна курка, або Підземні жителі”, виготовлена на кіностудії ім. О. Довженка.

Перед тим Віктор Гресь уже зняв кілька короткометражок, зокрема  фільм “Хто помре завтра?” (1967) про події Другої світової війни. Картина не сподобалася вищим військовим чинам, її одразу заборонили, а негатив наказали знищити. Стрічка вціліла лише в одній копії, яку режисерові вдалося потай зберегти. Наступній короткометражній роботі Віктора Греся, поетичній історії про кохання “Сліпий дощ” (1969), пощастило більше, картина навіть отримала гран-прі “Золота німфа” на фестивалі телевізійних фільмів у Монте-Карло (Монако, 1970).

Через понад десять років після дебюту в кіно Гресь знімає свій перший повнометражний фільм “Чорна курка, або Підземні жителі” за мотивами однойменної дитячої казки Антонія Погорільського, написаної ще 1829 року.

Дія фільму відбувається в Росії XVIII століття, у закритому пансіоні для дворянських хлопчиків, куди батьки віддають свого сина Олексія Ланського. У закладі, де виховують майбутніх чоловіків, які мають потім “служить Отечеству”, панує жорстка дисципліна, учні доносять один на одного, а події зовнішнього світу можна спостерігати лише через шпарину в паркані. Попри те, Олексій таки зміг заприятелювати із Мефодієм, який, однак, згодом тікає із пансіону. На свята всі діти роз’їхалися по домівках, але Олексія батьки не забрали, тож він змушений залишитися в пансіоні. Єдиним другом хлопчика стає звичайна чорна курка, яку Олексій рятує від кухарки. Й ось тут починається казка. Благородний лицар мчить на коні. Він неодмінно захистить від злих сил прекрасну даму, яка так нагадує матір Олексія. Чорна курка виявиться не просто куркою, а міністром Підземного царства. За те, що хлопчик врятував міністра, він отримує здатність вивчати науки без особливих зусиль, а також нагоду залишити пансіон і потрапити до вигаданого прекрасного світу.

У своїй книжці “Історія українського кінематографа” французький кінознавець та дослідник Любомир Госейко зазначає: “Цей поетичний фільм зараховано до категорії фільмів для дітей, але через його мистецьку фактуру та інтелектуальні якості він бачиться більше зверненим до дорослої публіки”.

Пригадую, як подивився фільм уперше, коли він тільки вийшов на екрани. Візуальний ряд картини вражав. Оператори Андрій Володимиров та Павло Степанов використали в роботі доволі незвичну на ті роки рухому камеру, знімаючи довгі проходи приміщенням пансіону. Не зважаючи на динаміку, рух камери та численні деталі на її шляху підкреслювали замкненість простору. Велике враження справили й декорації, які створив художник-постановник Олексій Левченко. Це була лише його друга робота в кіно, згодом він став одним із провідних майстрів індустрії. У стрічці все було добре: костюми Г. Фоміної та Д. Селецької; напрочуд точний і вдалий вибір виконавця головної ролі – надзвичайно органічного хлопчика Віталія Сідлецького; відомі актори і, звичайно, музика композитора Олега Каравайчука у виконанні заснованого ним ансамблю “Хортус мюзік” тощо.

Картина вийшла на піку “застійних часів”, коли режисери намагалися всіляко уникати фільмів про сучасність. Згідно з постулатами домінуючого художнього методу соціалістичного реалізму, знімати треба було про передовиків виробництва, виконання чи перевиконання п’ятирічних планів, невпинний труд партійних працівників. Єдиний спосіб сховатися від цього – запропонувати екранізацію класики.

Любомир Госейко пише про це: “Бо навіть якщо дія відбувається в пансіоні для дітей дворянства Росії XVIII століття, де панують дисципліна, грубість та донос, то все одно легко вгадується аналогія з наявним режимом, де в кожного є свій спосіб утечі від реалій, як у прямому, так і переносному розумінні”.

Зараз, імовірно, картина сприймається вже без зв’язку із реаліями тих часів. Це красива казкова історія про добро та зло, дружбу, необхідність тримати слово й не зраджувати власні принципи, а також – про батьків і дітей, про те, що діти неодмінно потребують уваги рідних.

У 1981 році стрічка “Чорна курка, або Підземні жителі” тріумфувала на Всесоюзному кінофестивалі у Вільнюсі як найкращий фільм для дітей та юнацтва, отримала Золотий приз у розділі фільмів для дітей Міжнародного кінофестивалю в Москві (Віталій Сідлецький виграв спеціальний приз за найкращу дитячу роль), згодом – нагороду фестивалю дитячих фільмів у Мінську, відзнаки міжнародних кінофестивалів в італійському місті Джиффоні, французьких Турі (1982), Пуатьє та Ліоні (1983).

**

Оренда кінозалів Будинку кіна

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно!

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно! У зв’язку з розпорядженням Київської міської державної адміністрації щодо протидії поширенню коронавірусу, всі творчі заходи Будинку кіно з 12 березня 2020 р. переносяться на інші терміни. Стежте за інформацією.