f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

ГОЛОВНІ ПРЕТЕНДЕНТИ: ЯКІ СТРІЧКИ МОЖУТЬ СПОДІВАТИСЯ НА БЕРЛІНСЬКИХ «КІНОВЕДМЕДІВ»

15.02.2019

16 лютого, суботнього вечора, у Berlinale Palast відбудеться закриття 69-го Берлінського міжнародного кінофестивалю. 

Буде роздано «Золотого» і «Срібного» ведмедів. А ще відбудеться прощання з Дітером Коссліком, який упродовж 18 літ (стільки ж, скільки Леонід Брежнєв був «гендиректором СРСР») очолював один із найбільших світових кінофорумів.

Грядуть переміни, хоча рано ще загадувати, якими вони будуть. Одначе ж будуть, це точно.

Зміни, новації трапляються на Берлінале практично щороку. Ось цьогоріч, скажімо, організацію перевезень гостей і учасників фестивалю здійснює традиційний партнер, Audi. Однак новація є — це вже електромобілі. Катайтесь, насолоджуйтесь і думайте про екологію. 

Як і де «катати» кінофільм?

Або ще з новацій — присутність у великому конкурсі фільму «Еліза і Марсела» виробництва уже знаменитої стрімінгової компанії Netflix. 
Картини якої, як відомо, минулого року були заборонені дирекцією Каннського фестивалю до участі в конкурсі. Чому? Бо у Канна вимоги такі: фільми повинні мати прокат у французьких кінотеатрах і витримувуати 36-місячну паузу між прем’єрою і появою у стрімінговому прокаті.
Співіснування кінотеатрального та інтернетівського прокату кінострічок тема доволі дражлива, але ж головне, аби фільми ставали доступнішими для масового глядача.
Одна з теперішніх проблем — величезна кількість продукованих кінострічок, значна частина яких не доходить до адресата. Інтернет — це надто відомо — став нині прихистком для артхаузного кіно, якого «не жалують» дистриб’ютори.
Найсвіжіший вітчизняний приклад — фільм «Тарас. Повернення» Олександра Денисенка, який досі не береться «катати» в кінотеатрах жоден дистриб’ютор.
Відтак уже вирішено — для початку — виставити фільм про останні тижні солдатської неволі Тараса Шевченка (достойна, скажу я вам, картина) від 9 березня на каналі «Ютуб» для комерційного, платного показу. 
«Еліза і Марсела» належить екранному перу іспанки Ізабель Койшет, доволі відомого режисера, чиї стрічки уже двічі були на Берлінале. Двогодинна чорно-біла стрічка оповідає про шалену любов двох жінок — Марсели (Грета Фернандес) і Елізи (Наталя де Моліна).
Чорно-білість зображення обрано невипадково — бо ж ідеться про самий початок ХХ століття (хоча, зауважу, колір в кіно був уже й тоді, плівку розфарбовували зазвичай просто руками).
Самі розумієте, сто літ тому, та ще у католицькій країні, подібні стосунки між представниками однієї й тієї ж статі аж ніяк не віталися.
Одначе ж почуття двох дівчат спалахують, немов сухий хмиз, і жодний спротив близьких не допомагає. Точніше, тільки відтерміновує розвиток подій.
Через кілька літ Еліза і Марсела стають учительками в сусідніх селищах й відтак отримують можливість регулярно зустрічатись. Довго таке продовжуватись не могло, і закохані йдуть на відчайдушний крок — Еліза постає в образі молодого чоловіка, який бере собі Марсела за законну дружину. Одначе ж народ не такий простий кругом, цю фантазійну комбінацію прочитали заледве не вмить...
Утім, не буду переповідати усю фабулу, думаю, фільм буде доступний більшості українців. Його варто подивитись.
Прекрасні акторські роботи обох виконавиць головних ролей, упевнена режисура, точна стилістика, яка відтворює атмосферу епохи. І у фіналі — сповіщення: одностатеві шлюби були дозволені в Іспанії тільки 2005 року.
В багатьох країнах, і Україна в їх числі, не до­зволено досі. А це є причиною багатьох людських трагедій. Хоча питання назагал таки непросте, одним законом його не розв’язати.

У малому горщику великі квіти не ростуть

Ще одна оповідь про жіночі рани і драми (а вони, нагадаю, визначали фільми великого конкурсу) у фільмі «Повість про трьох сестер» турецького режисера Еміна Альпера.
Три сестри, напевно, виникли невипадково, а за віддаленою асоціацією з чеховськими сетрами. Що єднає з героїнями російського класика — так це поривання у місто.
Бо сестри живуть у маленькому селищі, загубленому у величезних горах. Настільки величезних, що людина тут незрідка почувається піщинкою на вітру — що ти вдієш проти такого масштабу і такої потуги?
Власне, сестер батько посилав у місто — і всі три повернулись ні з чим, з розбитими мріями, потрощеними ілюзіями. І як жити з усім цим далі? Чоловікам немовби легше, гірське могуття ніби аж підсилює їхні амбіції позмагатись зі стихіями. А жінка зі стихіями не воює, вона сама — частина тієї стихії...
Героїня костаріканської картини Hormigas (фільм у сеції Forum) Іса (Даніелла Валенсіано) живе у невеличкому місті у Коста-Ріці (і не пригадаю, щоби бачив раніше фільм звідтіля). В неї чоловік, дві донечки і все ніби добре й щасливо.
От тільки якась неясна тривога прозирає в її душі і трохи розмиває такі чіткі та ніби зрозумілі контури життя. З часом усе з’ясується. Просто чоловік Іси мріє про третю дитину, звісно, хлопчика, а жінці того не хочеться — є двійко і годі, відмучилась уже. Відтак вона п’є-попиває — не кажучи чоловікові — таблетки від вагітності, які й створюють непевний гормональний шторм.
У фіналі все з’ясується і все устаткується. Нагадало старе радянське кіно, де щось дуже хороше боролось із просто хорошим. Але ж Коста-Ріка — маленька країна, там і проблеми не ростуть — ні вшир, ні вздовж. 
Меседж світу
Одним з очевидних, як на мене, претендентів на призи Берлінале є ізраїльська стрічка «Синоніми» 44-річного режисера Надава Лапіда. Кажуть, ніби в основі — пригоди самого режисера по прибутті в Париж. 
Герой стрічки Йоав (Том Мерсієр) прибуває у французьку столицю з Ізраїлю, і у нього ніби є всі дані для завоювання великого міста і здобуття в ньому місця під сонцем.
І допомога трапляється, з боку молодих інтелектуалів, і супутний вітер у спину — а от ніц, не береться Париж прямолінійною силою, і музика його заскладна і викликає у Йоава бурю протесту (цьому присвячено спеціальний епізод). 
Доволі вигадлива, продумана і світоглядно інтерпретована картина, де справді прозирають автобіографічні мотиви і особистісне бачення старої ніби ситуації завоювання столиці провінційним чоловіком. 
Чи отримає фільм «Містер Джонс» Агнешки Голанд (у її створенні брала участь і Україна) бодай одного «Ведмедя»? З цього приводу є різні думки.
Журі критиків журналу Screen виставило стрічці низькі оцінки, одначе це говорить тільки про малоймовірність отримання призу ФІПРЕССІ. Сподіваюсь, велике журі, очолюване Жульєтт Бінош, усе ж належним чином поцінує сильний меседж до світу, заклик не забувати і не прощати криваві злочини минулого. Хоча б для того, аби вони не повторились. 
Сергій ТРИМБАЧ, 
спеціально для «України молодої»
Берлін

 

22 травня, середа, Червоний зал ФІЛЬМИ-ПРИЗЕРИ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ

22 травня, середа, Малий зал Посольство Аргентинської Республіки та Посольство Республіки Куба в Україні представляють «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО»

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів