f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

ХУДОЖНИКУ І РЕЖИСЕРУ ОЛЕКСІЮ ЛЕВЧЕНКУ - 70

20.07.2018

Уже третій день п"ю здоров"я ОЛЕКСІЯ ОЛЕКСІЙОВИЧА ЛЕВЧЕНКА. Людини абсолютно унікальної, надзвичайно талановитої і, сказати б, якоїсь нетутешньої. Бо ніби тихою, але твердою ходою перейшов до нас з часів Коцюбинського і Чехова - м"яка іронічна посмішка, миттєві заглиблення в себе, малюнок зненацька виникає...

Народився він у Каховці. Каховська ГЕС, грандіозні плани й будови... І така замало не міфічна картина. Малий Олексійко грається на вулиці, аж тут йде його батько, так само Олексій, із самим ОЛЕКСАНДРОМ ДОВЖЕНКОМ (той, як відомо, місяцями жив у тих краях, "Поему про море" готував). Зупинились, батько сказав Довженкові: "Це мій син!".
Режисер уважно подивився на хлопчика, поклав долоню на його голову... 
- Олексію Олексійовичу!- вигукнув я, уперше почувши цю історію.- Тепер усе зрозуміло: класик і геній опромінив Вас, заразив талантом і усім, чим треба!
У відповідь трохи сором"язлива усмішка. Так, апокриф, у святці поки не увійшов, але як знати...

Зрозуміло одне - ОЛЕКСІЙ ЛЕВЧЕНКО і справді людина напрочуд обдарована. Його пластичне мислення надзвичайно багате і багато нюансоване. Це і в тих випадках, коли йдеться про фільм "ЧОРНА КУРКА, або ПІДЗЕМНІ ЖИТЕЛІ" Віктора Греся, де насиченість пластикою у кожному кадрі просто зашкалює (КІНОБАРОКО, ось воно що). І коли працювалось над фільмом "НІЧ КОРОТКА" Михайла Бєлікова про перший повоєнний рік, де стільки атмосферної щемливої правди, де внутрікадровий малюнок нагадує у чомусь етюди вугіллям...

О.ЛЕВЧЕНКО закінчив Київський художній інститут (1972) і про кіно спершу не йшлося. Та потяг до екранного мистецтва виявився надто сильним. Пішов у групу фільму Михайла Бєлікова "НЕВИДИМА РОБОТА" (1979) - ні, ще не художником-постановником. Його помітив інший режисер, В"ячеслав Криштофович і запросив, уже постановником, у свій фільм "СВОЄ ЩАСТЯ" (1979). Сучасна історія. 
А вже у наступній роботі Криштофовича "ДРІБНИЦІ ЖИТТЯ" (1980) ЛЕВЧЕНКО несподівано постав як виконавець ролі сусіда головного героя. Роль маленька, але супервиразна. Людина на сусідньому балконі, заблокована навушниками і любов"ю до високої музики. Мистецтво любить, кактус любить (горщик стоїть поруч), а от сусіда не чує... У фіналі той кактус заледве не вбиває головного героя. Парадоксальний персонаж, профіль якого - фізичний і метафізичний - вразається в пам"ять назавжди.

Одного разу ЛЕВЧЕНКО спробував себе і як режисер - доволі успішно. Йдеться про фільм "ЄЛИСЕЙСЬКІ ПОЛЯ". Про пластичність і беззахисність людських почуттів. Напевно, що кар"єра ЛЕВЧЕНКА-режисера мала б продовження, якби кінематограф у 1990-ті не зійшов на пси.

ЛЕВЧЕНКО-художник завжди працював не просто з талановитими, а й високоінтелігентними режисерами. Назву лишень кілька фільмів: "ЯКІ Ж БУЛИ МИ МОЛОДІ" М.Бєлікова, "ХРАНИ МЕНЕ, МІЙ ТАЛІСМАН" Романа Балаяна, "САМОТНЯ ЖІНКА БАЖАЄ ПОЗНАЙОМИТИСЬ" В"ячеслава Криштофовича, "СМИРЕННЕ КЛАДОВИЩЕ" Олександра Ітигілова, "ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ БУРЖУЯ" Анатолія Матешка,..

Остання за часом робота художника - фільм "ТАЄМНИЙ ЩОДЕННИК СИМОНА ПЕТЛЮРИ" (2018) Олеся Янчука. Чи не перший план картини - в кадрі з"являється Ейфелева вежа, і ми вже готові прийняти у себе Паризький пейзаж, одначе далі ми бачимо ОЛЕКСІЯ ОЛЕКСІЙОВИЧА з кимось ще - вони несуть павільйоном макет знаменитої вежі. Парадоксальність митця ухоплена тут ще і ще раз.

Попереду у ювіляра ще багато літ і робіт. Серед них, сподіваюсь, і фільм "ТИСЯЧУ СНОПІВ ВІТРУ", ініційованого кінооператором Юрієм Гармашем (за ідеями й мотивами, колись нафантазованими Іваном Миколайчуком).

На фото:

У ролі Сусіда, фільм "Дрібниці життя".

Олексій Левченко

Автор привітання - Сергій Тримбач.

 

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)