f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

СУГОЛОСНІСТЬ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ

29.05.2018

Утім, ювілярка святкує в родинному колі і далеко поза межами Києва. А в Києі буде відзначено - напевно що у червні 
НАРОДИНИ НОВОЇ КНИГИ ОКСАНИ СТАНІСЛАВІВНИ -

"ЄДНІСТЬ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ. КІНЕМАТОГРАФ ХХ СТОЛІТТЯ". 
Попередня книга О.Мусієнко побачила світ 9 літ тому:
"УКРАЇНСЬКЕ КІН0: ТЕКСТИ І КОНТЕКСТИ". Справді, тексти для дослідниці не існують поза історико-культурними вимірами, вона дотримується класичних уявлень щодо методики аналізу фільмів. Додам: правильних уявлень. Це особливо помітно нині, коли так часто вставляють кінострічку (якій, скажімо, 30 чи 50 років) у раму сучасності і пишуть, що прийдеться. 
Оксана Мусієнко мало не взірцевий приклад людини, чий інтелект постійно в контакті з пам”яттю, її різнопорядковими шарами. У першу чергу родинними. Часто розповідає про батька, Станіслава Вишинського, який прийшов у кіно наприкінці 20-х років. Його рекомендував на роботу сам Олександр Довженко. Працював спершу в Одесі, на кінофабриці, потім у Києві – здебільшого на редакторській ниві. Відтак спілкувався з багатьма відомими кінематографістами. Оксані Станіславівні особливо запам”ятався Георгій Авенаріус. Той самий, що викладав історію кіно у 30-ті, в Київському кіноінституті, а потім, в часи репресій, переїхав до Москви, став одним із фундаторів Держфільмофонду, читав лекції у ВДІКу. У 50-ті наїжджав і до Києва, від нього студентка філософського факультету (а такою була „первісна” освіта Оксани) перебрала і знання, і залюбленість у західноєвропейське кіно.
Про матір сьогоднішня ювілярка буде розповідати вам годинами. Наталя Кандиба, актриса Київського театру імені І.Франка. Належала до аристократичного роду Кандиб. Родовід ще з Корсунського полковника Федора Кандиби (а це 17-те століття)... Актриса знялася і в кількох фільмах, зокрема в „Олексі Довбуші” та „Пригодах з піджаком Тарапуньки” Віктора Іванова. А ще – прекрасно читала зі сцени вірші українських поетів... Ім”я Наталя перейшло дочці Оксани Станіславівни, яка так само почала з філософської освіти, а потому подрейфувала у бік екранних культур. Нині, до речі, всерйоз займається вивченням свого родового древа. Яке продовжилося у ще одній Оксані Мусієнко – онуці. Та, пройшовши серйозний вишкіл у Канаді, всупереч печальній традиції останніх років повернулася на Батьківщину, до Києва. І всі вони живуть нині у великій і затишній квартирі на Пушкінській, в „родинному гнізді”. Являючи просто зразковий приклад сім”ї притомної, родини, що культивує і примножує пам”ять про себе, про часи і звичаї. 
Не випадково Оксана Мусієнко уже багато років займається викладацькою роботою. Багато літ очолювала кафедру кінознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.Карпенка-Карого. Хоча починала кінознавчу кар”єру з академічного Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології і власне там могла би й продовжити. Одначе ж є в ній ця жилка педагога... Відтак з особливим інтересом говорить про молодих і їх проблеми. Кінознавців готувати нині нібито простіше, аніж у колишні часи, коли ознайомлення з кінопроцесом, особливо у світових обширах, було суцільною тобі мукою. Нині що – в Інтернеті існує вже мало не вся кінокласика. Та підкралися інші питаннячка...

Попри все щороку молоді кінознавці виходять у світ. Попит на них великий – головним чином з боку телевізійних каналів, де комусь треба формувати кінопрограму, програмну політику загалом.
Поєднувати педагогічну діяльність з роботою критика і кінознавця непросто. Мусієнко вдається. Уже в новітні часи, в 90-ті, до прикладу, була в неї книжка „Світло далеких зірок” (разом із Наталею Мусієнко та Валентиною Слободян), де про акторів, зарубіжних та українських, оповідалося мовою, якою говорять про близьких людей. Грета Гарбо, Марлен Дітріх, Пола Негрі, Глорія Свенсон, Гарі Купер, Кларк Гейбл проступають на полотні книги неначе персонажі з родинного альбома. 
Ну так, справді – Мусієнко знає про них мало не все. А ніби академічніший виклад матеріалу у недавній книжці „Новаторські течії у французькому кінематографі (друга половина ХХ століття)” так само захоплює власним сюжетом осмислення творчості Франсуа Трюффо, Клода Шаброля, Алена Рене та інших добрих „приятелів” пані Оксани.
І справді найбільше диво на світі – зоряне небо над головою та людина, що витворила в собі цілісіньку галактику. І дає їй раду і пораду...

Отож, чекаємо на прем"єрний показ-презентацію нової книги ОКСАНИ МУСІЄНКО.

МНОГІЇ І ПРЕМНОГІЇ ЛІТА ЩЕ ПОПЕРЕДУ, ОКСАНО СТАНІСЛАВІВНО! РАДОЩІВ І НАСОЛОД - ВІД КІНО І САМОГО ЖИТТЯ. ВТІМ, ХІБА РОЗРІЗНИШ ТУТ, ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ЖИТТЯ І ПОЧИНАЄТЬСЯ КІНО?

На фото:

Оксана Станіславівна Мусієнко

 

Автор тексту  - Сергій Тримбач.
7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)