f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

"У ЖОДНІЙ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ НЕ ЗНАЙТИ, А ВОНА ІСНУЄ" ОЛЕСЮ ГОНЧАРЕВІ - 100

05.04.2018

У вівторок, 3 квітня, книголюби та поціновувачі української літератури відзначали сторіччя Олеся Гончара. У зв'язку з цим публікуємо присвячений річниці текст Сергія Тримбача.

 

 А 50 літ тому, у квітні 1968-го, я прочитав роман письменника "СОБОР". У січневому номері журналу "ВІТЧИЗНА". Учився я тоді в 10-му класі, писав вірші, цікавився літературою...

Було тепло, сонячно, я сів на лаву на головній площі Олександрії, посеред якої Ленін показував напрям руху у світле майбуття. Й одкрив журнал.

"У жодній енциклопедії світу не знайти вам цієї Зачіплянки. А вона є, існує в реальності. Без звички навіть трохи дивно звучить: Зачіплянка. Хтось колись тут за щось зачепився. І так пішло. В давні, в дозаводські часи було, кажуть, на цьому місці велике село, що робило списи запорожцям. І коли мандрували козаки на Січ, то завертали сюди, щоб запастися списами. Отоді, може, котрийсь козак і зачепився тут за якусь молодицю, поклавши початок династії..."

Добре пригадую той холодок, що зненацька погнали моїми жилами от сі слова. Село, де робили списи, - так це ж моя рідна Олександрія, яка так само зроджена з козацького зимівника, таким собі козаком Усом чи Вусом... Який теж об щось чи об когось тут зачепився.

"Живуть на Зачіплянці здебільшого праведні люди, або, як Микола-студент сказав би, правильні. Роботяги. Металурги. Ті, чиє життя розбите на зміни, денні і нічні. З одного краю селища сага блищить, з другого — облуплений собор біліє. Старовинний, козацький. А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палахкотить ятриво домен, вулканиться червоно. Там народжується метал. Небо тремтить і глибшим стає щоразу, коли металургійний випліскує заграви, бурхаючи з крутого берега лавою розпечених шлаків.
Буре небо над містом, бурі дими...".

І це ж ніби про моє місто. От тільки ні собору, ні бодай невеликої церковки у нас уже не було... Чому? Чому?? Досі я над цим не замислювався...

Я читав доти, поки не дочитав до кінця. Може, це не найкраща книжка, з усіх прочитаних мною. Але саме вона обернула мене до України - реальної й надреальної, тієї, що була, тієї, яку так захотілось не тільки вимріяти, а й побачити своїми очима.

Тому й загавкотіли-зашамкотіли тоді охоронні пси, доволі швидко зрозумівши, якої дії отой Гончаревий роман. Собори душ він піднімав, передусім у душах юних, непокріпачених догмами й прісними наліпками. МОЮ ДУШУ ВІН ПІДНЯВ. І хочеться думати - опустити не дозволив. Не дозволяє. Не дозволить.

ОЛЕСЮ ТЕРЕНТІЙОВИЧУ, СПАСИБІ ВАМ ЗА ТОЙ ДЕНЬ У КВІТНІ. ЙОМУ, ТОМУ ДНЕВІ, 50. ТЕЖ ЮВІЛЕЙ...

 

Автор - Сергій Тримбач.

12 грудня, середа, Синій зал Прем’єрний показ художнього фільму «ТРИМАЙ БІЛЯ СЕРЦЯ»

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»

12 грудня, середа, Малий зал «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО» Художній фільм «ГАВАНАСТЕЙШН»