f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

ВЕДМЕЖИЙ ФІНАЛ

24.02.2018

Останні два дні – відчутний енергетичний спад фестивалю. Чимало журналістів і критиків уже й роз”їхались, все своє побачили і відкоментували. У п”ятницю – останній фестивальний робочий день, субота  загалом відпочинкова (хоча фільми публіці ще показують). Увечері – звична церемонія закриття і вручення призів, „золотого” (він один) і „срібних” (їх багато) ведмедів.

З програми п”ятниці виокремлю фільм „Ага” 40-річного болгарського режисера Мілко Лазарова (це його усього лишень друга повнометражна картина; прем”єрний показ  першої відбувся п”ять літ тому на Венеційському кінофестивалі). Як це не дивно, житель південних широт, болгарин, поставив фільм про мешканців далекої Півночі, його героями є   двоє якутів похилого віку. Утім, може й не дивно, адже вочевидь прикладом слугувала класична стрічка „Нанук з півночі”, знята Робертом Флаерті в канадській Арктиці методом тривалого спостереження. Тому фільмові скоро виповниться вже сто літ (знята 1922-го), але вона жива, її навіть можна передивитись, натиснувши кілька клавіш у комп”ютері.

Лазоров так само працює в режимі прямого спостереження, одначе стрічка його ігрова, в основі сценарій, а в головній ролі знявся професійний актор, артист Якутського театру Міхаіл Апросімов. Його партнеркою, щоправда, є непрофесійна жінка, Феодосія Іванова. Принаймні, саме так поінформував мене болгарський кінознавець Божидар Манов, одразу по закінченні показу. І поставив мене проти камери Болгарського телебачення.  Я щиро привітав болгарський кінематограф з успішною роботою – дай-то, Боже! Рекомендую, до речі, Одеському кінофестивалю стрічку болгарського режисера...

Нанук і Седна живуть собі-поживають посеред зими і снігів. Крім них тільки вірний пес, який ентузіастично тягає за собою сани. Нанук (ім”я як у Флаерті) рибу ловить, лід добуває, а одного разу приніс цілий комір хутряний –сам по собі трапився. А Седну точить болячка... Вечорами вони говорять про свою дочку Агу, про свої мріяння ще юнацькі, про сни... А потім Седна помирає. Нанук, виплакавшись, ховає її в такий собі сніговий склеп. І рушає до дочки, тієї самої Аги. Довго-довго долає снігову пустелю на авто, поки не добувся до якогось видобувного кар”єра. Дочка, тільки-но побачивши батька, про все здогадалася. А потім вони обидва піднімають голови і дивляться в небо, де витає вільно душа Седни. І – зворотний  план: з тих самих небес на землю дивиться сама Седна, такий народжується смисл. Надвиразний, надприродний – душі відлітають, і лишаються при землі.

Як не дивно, а болгарський (спільно з Францією і ФРН) фільм не потрапив у конкурсну програму – він поза конкурсом. Дуже дивно, особливо якщо зважити, що у конкурсі було три-чотири фільми просто ординарного, посереднього рівня.

У п”ятницю показали й фільм „Лице” 44-річної польської режисерки Малгожати Шумовської. Три роки її спіткав успіх з картиною „Тіло” саме на Берлінале – „Срібний ведмідь” за кращу режисуру. Цього разу успіх може і повторитися: справді сильна картина, з елементами гротеску щодо нинішніх поляків і Польщі. До речі, деякі мотиви поєднують польський фільм і роботу нашої Марисі Нікітюк „Коли падають дерева” – передусім у відтворенні провінції, її рівня культури, її моралі. Одначе у Марисі більше оптимізму щодо українців, у Малгожати – менше.

Отже, чекаємо вердикту журі (а власне їх кілька).

 

Сергій Тримбач (Берлін, спеціально для сайту НСКУ)

12 грудня, середа, Синій зал Прем’єрний показ художнього фільму «ТРИМАЙ БІЛЯ СЕРЦЯ»

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»

12 грудня, середа, Малий зал «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО» Художній фільм «ГАВАНАСТЕЙШН»