f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

ВИРВАТИСЯ З ПРОВІНЦІЙНИХ ПРОВАЛЬ: ХТО СТАНЕ ПЕРЕМОЖЦЕМ БЕРЛІНАЛЕ-2018

23.02.2018

У Києві вже наближався ранок проти середи, коли в кінокомплексі CineMax завершилася світова прем’єра українського фільму «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк.

Опісля показу на сцену вийшла сама режисерка, продюсер Ігор Савиченко, актори — 6-річна Соня Халаїмова, Анастасія Пустовіт і Микола Самчик.

Ведучий одразу почав розпитувати Соню. Маленька акторка була лаконічною: «Як було зніматися? — Нормально! — А як тобі стояти на сцені? — Весело...» .

Жорстокий романс

Коли вже всі почали розходитися, я підійшов до віце-прем’єр-міністра України Павла Розенка: «Ви приїхали спеціально на прем’єру української стрічки? — Так, спеціально. Це ж подія! — Спасибі, приємно. Тим більше, що далеко не для всіх попередніх наших урядів українське кіно було подією».
 
Розенко посміхнувся: «Тому вони і стали «попередніми». Хороший вчинок і хороша відповідь — наших правителів теж треба хвалити; тоді, звичайно, коли вони на те заслуговують. 
 
Ну а голова Держкіно України Пилип Іллєнко, перекинувшись зі мною кількома репліками, пішов заспокоювати Марисю Нікітюк.
 
Разом із міжнародною групою продюсерів, адже серед них були не тільки українці, а й македонець із поляком.
 
Уже відомо, що картину мають намір включити до програми Одеського міжнародного кінофестивалю, чи побуває вона на інших — залежить від Берлінських вражень відбірників.
 
Наш Алік Шпилюк працює на повну, в цьому я переконався, коли в середу сам біг дистанцію у 500-600 метрів від одного залу до іншого (інтервал між переглядами становив аж 8 хвилин), на перегляд фільму «Йохо» японця Кійоші Куросави.
 
«Япона-матінка» — заледве не вигукнув я, прийшовши до фінішу лоб в лоб із відбірником Одеського міжнародного...
 
Фільм «Коли падають дерева» залишив неоднозначне враження. З одного боку — це жорстка мелодраматична історія, чия фабула вочевидь романсова: як провінційна дівчина Лариса (дебютантка Анастасія Пустовіт) любила, сильно і пристрасно, красеня на ймення Шрам (так само дебютант Микола Самчик), одначе ж той виявився людиною виразно кримінальних нахилів і відтак довелося героїні стрічки приземлятися на щось суто прозаїчно-прагматичне.
 
Пристрасті вирують, що тобі літній грім і блискавка, і про достовірність тут ніби не йдеться.
 
А з другого боку, автор сценарію, вона ж режисерка, доволі предметно описує провінційний вітчизняний соціум, і тут вона безжальна — наші села й містечка постають як такі, що не йдеться ні про яку цивілізацію і ні про яку мораль: усе тут рухнуло й не схоже, аби налаштовувалося якось заново вкладатися.
 
Цю картину доповнює і рівень мовної культури, отой самий суржик, і невміння слухати один одного, просто слухати, і все.
 
Бурхливі екранні емоції починаються заледве не з перших хвилин — нам показують, як уміють любитись українці та українки: так, що аж «сердитий вітер завива» й дерева, коли не падають, так добряче вгинаються...
 
«Секс важко грати на екрані,— трохи скрушно сказала молода акторка.— Тим більше що розумієш: в якийсь момент в кінозал прийдуть твої батьки...».
 
Одначе з такою ж брутальністю герої й живуть, будують плани, які мусять неодмінно збуватися — бо ж так у нас від радянських часів учать: молодим скрізь дорога...
 
Що ж, красиво мріяти не заборониш, тільки б міру ще знати. Бо коли у фіналі 6-річна сестричка Лариси — Надя (Соня Халаїмова цілком органічна в цій ролі), осідлавши білого коня (він приїхав у фільм, очевидно, з Українського міфо-поетичного кіно), здіймається на ньому понад хмари, виникає враження незугарної цитати зі старих радянських кіноказок.
 
Оця солодка пишність тут ні до чого, на мій погляд. Хоча в цілому привітаємо Нікітюк та всіх, хто працював над фільмом, з успіхом. Дебютна картина й одразу на Берлінале — багатообіцяючий старт у велике кіно!

Кінець фільму — кінець життя

В один день зі стрічкою Нікітюк я подивився фільм «Слон, який просто стоїть» (у секції Forum) ровесника нашої режисерки китайця Ху Бо.
 
Чотиригодинна (!) картина і ті ж мотиви — пристрасне бажання вирватися із провінційних проваль і вирватися кудись ближче під життєві небеса.
 
У фільм непросто входиш, але зате потім у ньому просто живеш — настільки органічним і простим виглядає рух історії персонажів.
 
У фіналі вони таки сідають на автобус і їдуть. Посеред ночі зупинка, аби пасажири трохи розім’ялись. І раптом темряву пронизує якийсь крик музичний — напевно отой самий Слон, з образом якого пов’язані мрії.
 
І ще несподіваніше на екрані постає портрет режисера Ху Бо у траурній рамі і дати його життя і смерті: 1988—2017.
 
Замість титру «Кінець фільму» на екрані прописався титр «Кінець життя». 29-літній дебютант наклав на себе руки в жовтні минулого року, вже закінчивши картину...
 
Важко даються отакі розгорнуті трагічні послання людям, чиї душі приймають у себе пекельні розчарування людства, нації.
 
Справжнім пеклом постає життя філіппінців 1970-х у так само чотригодинній стрічці «Сезон диявола» знаменитого режисера Лава Діаса.
 
У центрі фільму — образ Поета, який гине в нерівній боротьбі з жорстоким, людиноненависницьким режимом. Ну, щось подібне до початку 1930-х в Україні.
 
Репресіям і немислимій жорстокості протистоїть тут поезія, пісня — в них запорука майбутнього відродження... У залі, де я дивився картину Діаса, до кінця висиділа тільки третина журналістів, і даремно: дивовижним чином режисер створює картину життя, в якій краса і терпіння перемагають пекельне зло.
 
Чи буде на цій землі Рай — велике питання, але таки краса має ресурс порятувати світ. 
 
У п’ятницю — фактично останній робочий день фестивалю. Суботнього вечора вручать «Золотого» і купу «Срібних ведмедів».
 
Серед претендентів (подивився я ще не все) фільми «Мого брата звуть Роберт, і він ідіот» німця Філіпа Грьонінга, «3 дні в Кібероні» Емілі Атеф, «Довлатов» росіянина Олексія Германа-молодшого, «Утойя 22 липня» норвежця Еріка Поппе, вже згадана картина філіппінця Діаса. Свої нагороди є і секції Panorama, де показали фільм Марисі Нікітюк. 
На фото: 

6-річна Соня Халаїмова представляла стрічку «Коли падають дерева» на Берлінале-2018. (Кадр із фільму.)


Сергій Тримбач, Берлін, Україна молода.
12 грудня, середа, Синій зал Прем’єрний показ художнього фільму «ТРИМАЙ БІЛЯ СЕРЦЯ»

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»

12 грудня, середа, Малий зал «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО» Художній фільм «ГАВАНАСТЕЙШН»