Кіно: Функція і дисфункція
19.02.2018
Берлінський кінофестиваль, трохи відпочивши за вихідні, у понеділок входить у робочий графік. Хоча, звісно, який уже там відпочинок, коли щодня величезна кількість екранів починає випромінювати в зал накопичену авторами енергетику. А все ж було відчуття, що на вихідні у конкурс поставили загалом прохідні фільми. Хіба що картина „Довлатов” Олексія Германа-молодшого виглядала достойно, оповівши історію відомого письменника у його ще лінінградські роки і дні. Точніше, дні, бо йдеться про тиждень на початку листопада 1971-го. У Довлатова – про що б він не писав – виходить іронічно, а система, через своїх речників-редакторів, рече у відповідь: не так, я красивіша у багато разів, і щасливіша у стільки ж. Довелося полишати Есесерію, яка так любила дивитись у чарівне дзеркальце літератури і кіно, одначе не любила про себе правди. У фільмі Германа ще і Йосип Бродський присутній, і картинки інтелігентного простору часів, коли комуністична система стояла нібито на віки-вічні. А от, не встояла. Ніяка не встоїть, треба це пам”ятати.
Окрім великого конкурсу вдається й інще що глянути. Подивився, скажімо (у секції Перспектива німецького кіно), картину „Дисфункціональний кіт” С”юзен Горданшекан (німкеня іранського походження). Іранська дівчина Міна засиділась у дівках, треба заміж. Куди, за кого? У Німеччину, за тамтешнього іранця. Онімечченого, звичайно; Кіан зізнається навіть, що так німцем йому кортіло стати. Одначе ж батьки наполягли: іранська кров мусить бігти жилами, як і бігла. Одруження, і ось вона, Міна, в Німеччині. Відтепер вони живуть разом.
Одначе іранцю з іранкою не так просто зійтися у щось цілі і цілісне. А тут ще Міна кота придбала – з генетичною поломкою (а вона думала, що генполомка то ім”я котове), він увесь час підкидає усілякі неприємності. Словом, вирішили розбігтися. Щоби у фіналі почати усе спочатку...
Доволі дотепна драматична історія, з комедійним ухилом. У Німеччині багато людей, чия етнічність далека від німецької. Треба знаходити спільну мову. Яке бачимо, етнічний іранець, що живе в Ірані, це один „набір функцій”, а той, що в Німеччині, інший. Чи інша.
У понеділок буде веселіше – показ фільму „Сезон диявола” знаменитого філіппінського режисера Лава Діаса. Два роки тому він так само був на Берлінале, 6-годинну стрічку демонстрували з перервою. Тепер перерва не знадобиться – якихось чотири години, і про диявольский сезон ми все дізнаємось. Або майже все.
У понеділок українське прийняття гостей фестивалю, зустріч та інтерв”ю з українською режисеркою Марисею Нікітюк. У вівторок в Панорамі (секція Берлінале) світова прем”єра її фільму „Коли падають дерева”. В добрий час!
Сергій Тримбач (Берлін, спеціально для сайту НСКУ)