f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

ВІВАТ ПРЕЗИДЕНТОВІ !

14.02.2018

ПРЕЗИДЕНТОВІ ГІЛЬДІЇ КІНООПЕРАТОРІВ

СЕРГІЮ ЛИСЕЦЬКОМУ СЬОГОДНІ - 92

"Солдатка" Володимира Денисенка, "Перевірено - мін немає" і "Ми, двоє мужчин" Юрія Лисенка, "Наймичка" Ірини Молостої та Василя Лапокниша (це просто шедевр кіновізуалістики!), "Прелюдія долі" (в основі доля співака Анатолія Солов"яненка; тут Лисецький режисер і співоператор), ще низка музичних кінострічок...

А багатолітня праця Лисецького-педагога, а його діяльність у Спілці кінематографісітв, зокрема в Гільдії операторів! Що б не робив - завжди талановито і відповідально.

ТЕРИТОРІЯ КІНО. СЕРГІЙ ЛИСЕЦЬКИЙ 

 


ЯК ПОЧИНАВ?
Фрагменти інтерв"ю

"... мати таки купила мені аж за вісім карбованців примітивний фотоапарат — картонна коробочка з лінзою — все те прагнення зосередилось на тому. Спочатку було дуже важко самотужки опанувати процес. Але потроху всю технологію я освоїв. Так я ступив на фотографічну стезю року 1939 — на сторіччя винаходу фотографії.
Пізніше, під час війни, коли я солдатом діючої армії перетнув західний кордон, вже траплялися трофейні фотоапарати. І я згадав про своє дитяче захоплення. Звістка про це хутко поширилася, й мене буквально обсіли солдати з проханням сфотографувати їх. На всю дивізію тоді був один фотограф, і той знімав лише на партквитки. А тут раптом така «халява», тільки матеріали треба було мені приносити. Я намагався не відмовляти нікому і в паузах між боями «клепав карточки» відрами.

— Яким був ваш перший самостійний фільм після приїзду на Київську кіностудію 1956 року? Якою мірою вам вдалося заявити про себе?
— Тоді випускники ВДІКу неодмінно проходили асистентський вишкіл всіх ступенів, що сприяло осягненю суті складного механізму фільмовиробництва. Диплом з відзнакою давав можливість отримати першу категорію асистента.
Ще під час моєї практики на фільмі «Назар Стодоля» другим режисером був Григорій Чухрай. Про шматок господарського мила, що став наскрізним дієвим елементом в невмирущому фільмі «Балада про солдата», я почув від нього в курилці під пожежним дзвоном на студії, коли радився з ним про тему свого диплому.
Отже, перескочити через щаблі ієрархії тоді було неможливо.
— Але врешті ви зняли «Солдатку»?
— Так трапилося, що коли я в різних групах працював асистентом, в дебютному фільмі Миколи Макаренка захворів оператор. І я почав там знімати. Познімав, доволі успішно, тижні зо два, а тоді до мене підійшли деякі і сказали: « У нас тут своя черга, поступися місцем старшим». І я поступився, навіть без прикрості.
Згодом дебютував Володимир Денисенко. Тут, попри інтерес до фільму, мене зацікавила змістовна і культурно насичена колоритна постать режисера. Він виразно розповідав про Довженка, про своє заслання, Богуславщину, характери, події. А його сценарій був насичений афористичними категоріями мислення, колоритними персонажами, які втілювали Михайло Задніпровський, Зінаїда Дехтярьова, Микола Козленко та інші, не відомі мені українські актори. Тож у процесі фільмування мені чимало відкрилося в просторі мислення та розуміння. Я й досі згадую колоритні афоризми з того фільму, які вийшли з народної дотепності та мудрості. 
[…]
— У «Наймички» була краща екранна доля, вона завдяки ювілею Тараса Шевченка стала помітною. До того ж, Віра Донська -Присяжнюк дістала приз за кращу жіночу роль на Всесоюзному КФ.
— За Шевченківським словником, фільм було визнано найкращою екранізацією Шевченкового твору. Та ніхто не зважав на те. І коли хормейстер Колесник лишився за кордоном, фільм заборонили. З часом Колесник вже повернувся, отримав Шевченківську премію, а фільм все лежав і лежав... Мені навіть забороняли згадувати про нього в анкетах.
Парадокс, але саме заборонені «Наймичка» і «Ми, двоє мужчин» достойно здолали відстань часу і довели свою мистецьку вартість.

— Як виникла ідея фільму про Анатолія Солов’яненка? Ви вирішили в цьому фільмі стати режисером?
— Щоб я хотів стати режисером — такого, звісно, не було. Але в тих, хто довго працює в кінематографі, з часом накопичується відчуття якоїсь невисловленості, неповної зреалізованості. Є певний потенціал, бачення, яке неможливо реалізувати в пересічних фільмах. Знайти сталий творчий тандем «режисер — оператор», та ще й групу – це рідко трапляється. І не завжди довго триває: людські амбіції часто перевищують глузд. Я заради справи жертвую чим завгодно: побутом, платнею, тими ж таки амбіціями. Зрештою, я відчув, що це саме той матеріал, на якому можна цікаво попрацювати.
[...]
Лишилася в мене нереалізована мрія: зробити музичний фільм про Врубеля. Адже музичний вплив на пластику його зображення – колосальний. Він був готовий одружитися на своїй майбутній дружині Забеллі, щойно почувши її голос. Якщо порівняти структуру його живопису і музичного середовища, в якому це культивувалося, результат буде фантастичним.
Ще в мене була музично-пластична ідея з приводу Марусі Чурай та унікальності таланту Ніни Матвієнко.
— Ви пропонували цю ідею на студії?
— Так. Я нікому не хотів переходити дороги. Ліна Костенко мала намір віддати цей фільм Миколайчуку. На жаль, ця ідея так і лишилась нереалізованою.
— Сьогодні про постановку «Марусі Чурай» можна тільки мріяти...
— А поспіхом і торкатись не слід. Я дуже упереджено ставлюсь до того, як (подібно до земельних, водних та інших ресурсів) банально і зухвало розкрадають найкращі сюжети і теми, що складають національний набуток. Беруть «Роксолану» і роблять не знати що. Так само і з «Тарасом Бульбою». 
(Сергій Лисецький: «Заради справи жертвую чим завгодно...» - Інтерв»ю Лариси Брюховецької.- Кіно. Театр. – 2006.- № 3)

 

Сергій Лисецький: «Заради справи жертвую чим завгодно...»
Інтерв»ю Лариси Брюховецької.- Кіно. Театр. – 2006.- № 3

15 грудня, субота, Синій зал Визначна актриса театру і кіно МАЛЬВІНА ШВІДЛЕР

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)