f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

МАЛЕНЬКІ СПРАВИ СПРАВЖНІХ ГЕРОЇВ: «КІНОСКРИПТ» ЗБИРАЄ НАЙКРАЩІ СЦЕНАРІЇ

10.01.2018

Поки що сценарний фестиваль «Кіноскрипт» єдиний у своєму сегменті захід, який не тільки виявляє таланти й допомагає просувати-екранізовувати їхні роботи, а й усіляко надихає писати навіть пересічних людей.

Традиційно він відбувся в останні дні грудня у Києві — цьогоріч уже IV всеукраїнський сценарний фест «Кіноскрипт», де нагороджували кращі сценарні роботи повного і короткого метру.

Володар гран-прі фестивалю у 2017 році — сценарист із Київщини, котрий написав сценарій «Біда» (короткий метр).

Це робота про маленьку людину, непомітного Петра, воїна АТО, який навіть не знав, яким героєм він був насправді. 

«Біда» навчить?

Як розповіли кореспонденту «УМ» представники журі, «Кіноскрипт» насамперед цікавий тим, що тут навіть непрофесіоналам дають можливість випробувати себе у ролі сценаристів.
 
Звичайно, на перший погляд, це геть неможливо, але, як виявляється, в Україні живуть люди, в яких дуже багата уява.
 
А тому таким, часом майже непідготовленим, як знаково наголосив Богдан Жолдак, голова журі, легко стати дуже хорошими сценаристами. 
 
Аби проілюструвати це, знакову історію розказала Наталя Уварова, координатор із питань партнерства та спікерів  «Кіноскрипту»: «Нашого автора Андрія Гордєєва, медика з села на Черкащині, не хотіли відпускати з роботи, але він усе одно приїхав. Сказав, що добирався 14 годин! І сталося ось що. У нас працює продюсерське журі. Незалежно один від одного, а також того, хто саме у його складі, всі дізнаються результати лише напередодні фестивалю. Так от, двоє продюсерів із журі відзначили саме цей сценарій».
 
— Гран-прі фестивалю за фільм «Біда» (короткий метр) виграв житель села Халеп’я Обухівського району Юрій Петров, який навчався у мене, — коментує Богдан Олексі­йович. — Автор написав чудовий сценарій про АТО. І от чим його робота незвичайна. З його села дуже багато хлопців, а це все друзі автора, воювали в зоні АТО. Звичайно, зараз про АТО багато хто пише, але не завжди рівень готового продукту виходить справді належної якості. А от цьому хлопцю (позаяк він передусім людина сільська, а отже, з такою ж душею, як у тих усіх бійців-земляків) і вдалося зробити дуже теплий, людяний, багатоплановий сценарій, де є не тільки бійці АТО, а й їхнє оточення.
 
— Коли я побачила високі оцінки від журі, то і сама прочитала цей сценарій, — розповідає директор і засновниця фестивалю Олеся Новосад. — Це історія про молодого чоловіка Петра, родина якого живе в невеличкому селі. Він ніби і непомітний, але незамінний для власної сім’ї, тому що включений в усі сімейні проблеми. По суті, без нього сімейний побут є абсолютно неможливий: він допомагає дідові; також там є божевільна бабуся, мама, яка ні з чим не справляється, якісь ще проблеми з батьком...
 
А Петро є таким собі коліщатком, яке утримує ту всю сім’ю при житті. Але водночас він має і свої власні бажання, мрії. Зокрема, прагне піти в АТО і стати героєм, тому що для рідних він насправді є ніким, бо його... геть не помічають. І от, поборовши всі перешкоди, він усе ж іде в АТО і... гине. «Біду», де так несподівано відкривається характер головного героя, на фестивалі відмітили всі. Зараз цю роботу треба просувати далі, пропонуючи студіям, бо робота справді дуже значуща. Таких героїв — маленьких, непомітних, які роблять свою важливу справу і навіть не знають, що вони герої, — зараз є дуже багато. 
 
— До слова, — додав голова журі, — цей сценарій, якщо його трошечки розвинути, може бути навіть сценарієм до серіалу. Наразі його роботою вже зацікавилося багато кінематографістів. Можливо, він дуже скоро потрапить у виробництво, як це було, наприклад, зі сценарієм «Сонечко» Анни Смолій, який виграв гран-прі у 2015-му і мав презентацію у 2017-му.

Маємо багато перфектних сценаріїв

Попри те, що фестиваль існує ось уже чотири роки і вже на другий рік свого існування мав тісну співпрацю з українськими продакшинами, які займаються зйомками кіно, дивує те, що з боку держави до цього фестивалю нині немає жодного вияву уваги.
 
Зате закидів від чиновників, мовляв, в Україні мало належної якості сценаріїв, — хоч греблю гати.
 
— Насправді сьогодні в Україні безліч сценаріїв, — розповідає Богдан Жолдак. — І мало того що гарних, із цих сценаріїв велика кількість малобюджетних! Їх можна екранізувати без великих витрат, за рахунок, скажімо, якості дотепних ситуацій, на незначних локаціях. Дуже яскравим прикладом цього є робота співака, зауважте, взагалі непрофесійного сценариста, Дзідзьо. Його «Контрабас» одразу ж побив усі рекорди прибутковості. Як показують натхненні роботи непрофесіоналів (а у фільмі Дзі­дзьо працював, до слова сказати, лише один член НСКУ, бо всі не мають ніякого стосунку до кіно)  за наявності хорошого оператора, чудової вигадки і монтажу в Україні можна робити дуже гідне кіно.
 
Кінофестиваль «Кіно­скрипт» виявляє безліч сценаристів, котрі заслуговують на найвищу оцінку і реалізацію своїх робіт.
 
Тим часом сценарно-кіношна еліта впевнена, що потроху всі ті якісні сценарії, які хоч і не потрапляють одразу у виробництво, все одно з часом підуть в роботу.
 
Чому? Все-таки, як засвідчують реалії, потроху майже знищене у свій час українське кіновиробництво у нас піднімається.
 
І головне — формується глядач, мислячий і глибокий, який уже зрозумів, що можна і треба ходити на наші сучасні вітчизняні фільми.
 
Звичайно, є Голлівуд, який вражає масштабами і ще багато чим, але от ці, так би мовити, саморобні сценарії і саморобні фільми для нашого глядача виявилися більш цікавими.
 
І причина насамперед у тому, що вони розповідають про наших людей, а отже — про нас самих. 
 
Організатори фестивалю зауважують: навіть якщо сценарна робота і не була відзначена журі («з авансом» екранізації), сценаристи завжди мають можливість самостійно просувати свої роботи.
 
До прикладу, якщо «Сонечко» Анни Смолій у свій час одразу було обрано для екранізації, то, приміром, сценарій «Штангіст», за який Дмитро Сухолиткий-Собчук у 2014-му виборов II премію, отримав можливість і таки був екранізований дещо згодом. 
 
— Перемога у фестивалі дає нашим учасникам найголовніше — на їхні сценарії звертають увагу ті, хто потенційно може їх екранізувати, — зауважує Олеся Новосад. — Більше того, часто навіть самі автори починають по-іншому дивитися на те, що вони створюють. Так, до речі, сталося з Сухолитким-Собчуком. Також можна згадати і про Павла Острікова. Він лише починав писати сценарії у 2014-му, а вже був відзначений на конкурсі зі своєю першою роботою «Па». Тоді за цю роботу від «5 каналу» він отримав спеціальну відзнаку. Пізніше, продовжуючи працювати, він кожного разу так чи інакше отримував гідні оцінки за кожну зі своїх робіт. А сьогодні, як мені відомо, цей сценарист уже готується до повнометражного фільму.
 
Якщо ж говорити про літературну основу сценаріїв, про які ми чимало розповідаємо на своїх майстер-класах, то тут варто згадати нашого популярного письменника Любка Дереша, чиї твори перекладались сімома мовами світу, і вже знакову сценарну роботу Оксани Олійник на прикладі сценаризації його твору «Намір».
 
До речі, сам твір уже екранізований двічі (!) та мав досить вдалі прем’єри...
 
Знаєте, бекстейджі до картин, які почалися в тому числі і з нашої платформи, способи утворення і просування сценарної матерії тут і за кордон, оперування авторськими і суміжними правами тощо стають ключовими темами майстер-класів на наших заходах щороку.

Міжнародне чемпіонство належить нам

До речі, а вам цікаво, як просувають свої сценарії на Заході? Так, на цю тему наші кіношники гірко віджартовуються, кажучи, що і порівнювати не варто, адже там у кожного сценариста є власний агент.
 
А в цілому, як ми всі теж добре знаємо, функціонує конвеєр.
 
Та і сама кіноіндустрія працює так, що практично все, більш-менш варте уваги, потрапляє до кінопродюсерів, можливо, навіть ще на етапі самої ідеї.
 
Якщо ж говорити про кошторис, то, наприклад, як зауважують критики, якийсь середненький фільм у США коштує стільки, як усі наші українські фільми, разом узяті.
 
Виходячи з цього, нам дуже важко конкурувати з таким продуктом, тому, поклавши руку на серце, треба визначити: американська індустрія нам справді не по зубах.
 
Але попри це українці дуже часто беруть дотепністю і глибиною. Між іншим, у США теж знімають так звані саморобні професійні повнометражні фільми.
 
А отже, там також є люди, які за рахунок власного таланту створюють фільми, що в результаті теж дають великі прибутки.
 
Утім жорстка детермінована система сценаріїв, у тому числі й на етапі підготовки майбутніх сценаристів, там однозначно у фаворі.
 
Така муштра, як зауважують наші викладачі про своїх тамтешніх колег, привчає до шаленої дисципліни, злагодженості й чіткості в роботі, а загалом — до співпраці з кіновиробництвом.
 
— Наші студенти, — зауважує Богдан Жолдак, — часто навчаються просто за велінням серця. А тому пишуть те і так та  як їм підказує власний інтелект та інтуїція. Може, саме тому ми в цьому плані маємо досить великі здобутки. Річ у тому, що Україна сьогодні — чи не єдина країна у світі, чиї студентські роботи беруть гран-прі на дорослих фестивалях. Це всіх дивує, наш майже знищений Інститут екранних мистецтв ім. І.К.Карпенка-Карого є чемпіоном за кількістю міжнародних нагород «дорослих» кінофестивалів. Ви можете в це повірити?..
 
Фестиваль посилено бореться за своїх нинішніх і майбутніх авторів.
 
Попри те, що грошова премія тут не завжди присутня, бо все залежить від того, знайдуться спонсори чи ні, наразі йде колосальна робота на так званому невидимому фронті.
 
Оскільки до участі в конкурсі допускається лише сотня найкращих робіт, а переможців, тобто найякісніших робіт, по суті, серед них — одиниці, то активісти серед уже знаних і шанованих сценаристів наразі ведуть перемовини з «Держкіно», аби було виділено кошти на видання всіх інших якісних сценаріїв спеціальними альманахами.
 
Тому що в них однаково присутній колосальний матеріал, з яким можна було б працювати. Наприклад, згодом дотягти до потрібного рівня.
 
Або, скажімо, повибирати всі значущі епізоди з багатьох сценаріїв, зробивши з них якісь справді якісні й практичні до подальшого втілення сценарні доробки.
 
Усе це було б колосальною підтримкою для авторів, які удесятерять свої зусилля у цьому напрямку.
 
Бо, на жаль, нині сценаристи, які себе пробують, проте зазнають поразки раз чи вдруге, полишають цю справу. Альманахи могли б стати не лише підтримкою-стимулом для авторів, а й методом популяризації справді хороших вітчизняних кіносценаріїв. 
Авторка тексту - Валентина Олійник;
Джерело - Україна молода.
15 грудня, субота, Синій зал Визначна актриса театру і кіно МАЛЬВІНА ШВІДЛЕР

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)