f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

21 грудня відзначатимемо 100-літній ювілей Василя Цвіркунова

20.12.2017

Згадуємо очільника Кіностудії імені Олександра  Довженка в її кращі часи, фундатора кіноосвіти, кінознавця... Василь Васильович був людиною у чомусь фантастичною. Знаєте чому? Він надзвичайно любив людей. Людину! Я познайомився з ним в академічному Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського, куди його відправили «на заслання» опісля 11-річного кермування Кіностудією ім. О. Довженка. Був я аспірантом-початківцем, а він — живою легендою, уособленням кіно, яке я полюбив від студентських літ понад усе: витвір покоління шістдесятників, міфопоетична картина, світу і українства...

РОЗГОЙДУВАЛИ НЕ ЧОВЕН, А САМЕ МОРЕ

Крім того, він належав до покоління моїх батьків, народжений в часи романтично-революційні й водночас апокаліптичні. Однак Василь Васильович одразу зламав усі дистанційні умовності, просто підійшов у коридорі інституту і сказав: «Я слухав ваш виступ на учорашній конференції. Цікаво! Тільки в одному я не згоден...» — і коротко виклав суть заперечення. Говорив, час від часу доторкуючись мого плеча, ніби просив вибачення за те, що сперечається. Уже за п’ять хвилин у мене з’явилось відчуття, ніби я знаю цю людину від дитинства. До того ж, він нагадував мені давно померлого батька — ставний, з красиво посадженою головою, усміхнений.

Часи були темні, роки панування «сірого кардинала», цеківського секретаря і запеклого борця з українським, неодмінно «буржуазним», націоналізмом Валентина Маланчука. Чия дружина, до всього, працювала у нашому інституті. Тож багато хто принишк, боячись висунутись зі своєї «нірки», боячись сказати «щось не те». На цьому тлі було особливо помітно: Василь Васильович не боявся говорити, мислити вголос. І його насамперед цікавили молоді люди, ті, хто тільки входив у двері життя. Вже пізніше я зрозумів один із секретів успішності Цвіркунова на посту директора Довженківської кіностудії: він мав особливе чуття на талант, на свіжість і неординарність бачення. Тому так радикально змінилась кіностудійна стратегія і тактика у 1960-ті — ставка на новизну стала визначальною. 

Кінорежисерові Михайлу Іллєнку кіностудія під орудою В. Цвіркунова досі нагадує піратську шхуну. «Вражала, — пише він, — невідповідність існуючим стереотипам. Навіть стереотипам піратських книжок». У команді шхуни був, скажімо, Сергій Параджанов, «відповідальний за повне знищення найменшого прояву радянського соціального глузду. Його енергетика нагадувала феномен джина, якого було розвання у законсервованому вигляді». А поруч — Юрій Іллєнко, чия «внутрішня запрограмованість на двобій  більш за все відповідає суворим законам гладіаторської арени (Гладіатор і Джин — небезпечна суміш навіть для палуби піратської шхуни)».

«Тричі прошу вибачення у колег, — продовжує Михайло, — але шхуна мала такий вигляд, наче в порту її захопили пацієнти божевільні, — настільки неадекватним дійсності це все виглядало. Дивно, але всі вони, різні і несхожі, не розгойдували човна — вони розгойдували море — всупереч інструкціям офіційної ідеології, впоперек генерального курсу ЦК КПРС.

 

І жодного рятівного кола. Все це вражало [...]

Капітаном цієї піратської шхуни був Василь Васильович Цвіркунов.

Капітан вийшов з кабінету директора студії.

Дуже схожий на Джона Сільвера — також проблема з ногою. Безумовно — це була ознака. Ця нога, ніби карбувала на палубі шхуни капітанське підтвердження: не майте сумнівів — піратська».

Отакий, максимально виразний і, додам, максимально правдивий образок тогочасної кіношхуни. Щодо ноги — її Василь Васильович втратив під час війни. Міг втратити й більше, саме життя. Вже помирав серед загиблих. Та був у нього совісний янгол, не дав пройти мимо санітарам, видобув з грудей Василевих стогін...

НЕ БОЯВСЯ ЖИТИ

Ота піратська безтурботність була йому справді властива. Якось зайшлося мені про операцію, я переживав, поділився сумнівами з Василем Васильовичем. «Та чого тут боятись? — трохи здивовано відреагував він. — Мене он стільки різали, і живий, як бачиш. Зайвого позбавлять, ще кращим станеш»!

Він не боявся жити, ось що. Так багато серед нас обережних людей, які прораховують наперед кожен свій крок. У Цвіркунові  ж натомість жив здоровий чоловічий дух авантюризму. Тільки з таким капітаном студія могла рушити у небезпечне плавання, шукати кінематографічних берегів омріяної «Індії». Знайшли Гамерику, знайшли нові мову і мовлення, не побоявшись ступити на незвідану землю. Чи ж не цю мандрівку зобразив Михайло Іллєнко у своїй фантасмагоричній феєрії, яка «Фучжоу» прозивається?

Василь Васильович і в кінознавчих студіях так само намагався осмислити, почути і відчути той ґрунт, на який ступили «пірати» з його судна. А коли його призначили деканом кінофакультету Інституту імені І.Карпенка-Карого,  він одразу забажав перетворити той факультет на окремішне судно, з тими самими ознаками піратської вольниці. Не дозволили. Одначе ж кінофак почав перебудовуватись на ходу, сказавши промовисте «фак» багатьом умовностям й адмініструванням. І вітри задмухали в спину. Хоча потім хтось їх перегнав в іншу точку, аби вони ураганно почали бити в лоб. Втім, то вже про1990-ті...

Цвіркунов й академіком устиг стати, виступивши у звичній для себе ролі засновника чогось нового. У даному разі — Національної академії мистецтв України.+

У ньому струменіла якась особлива ніжність. До самого життя, його найменших проявів. До кіно, яке і було самим життям. До жінок як квінтесенції життя. До Жінки, яку боготворив, — Ліни Костенко. По його смерті Ліна Василівна знайде абсолютно точний образ свого Чоловіка: він був Лицарем. Так, одвідав наші часи, надавши їм трохи нетутешнього виразу. Романтичного, не прив’язаного до чогось меркантильного.

Василю Васильовичу, дорогий, не полишайте нас!

Фото: ВАСИЛЬ ЦВІРКУНОВ ТА ЛІНА КОСТЕНКО НА КАМ’ЯНІЙ МОГИЛІ, ПОЧАТОК 1970-Х / ФОТО З АРХІВУ ЛІНИ КОСТЕНКО
Автор тексту - Сергій ТРИМБАЧ;
Джерело: газета День.
12 грудня, середа, Синій зал Прем’єрний показ художнього фільму «ТРИМАЙ БІЛЯ СЕРЦЯ»

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»

12 грудня, середа, Малий зал «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО» Художній фільм «ГАВАНАСТЕЙШН»