Її ХХІ століття
19.02.2017
Сергій Тримбач, спеціально для сайту НСКУ
Учора у Berlinale Palast вручили фестивальні призи. Фін Акі Каурісмякі – попри очікування, мої у тому числі – отримав тільки Срібного ведмедя за режисуру фільму «По той бік надії».
Сталося так, що я не бачив (її показали раніше, аніж я добрався до Берліна) картини-переможниці Берлінале «Про тіло й душу» угорки Ільдіко Енеді (колись вона отримала Золоту камеру у Каннах за фільм «Моє ХХ століття»). Тому не можу порівнювати. А все одно досадно – настільки фільм Каурісмякі досконалий і важливий нині: за своїм парадоксальним бачення багато в чому абсурдної реальності і вірою в те, що людина здолає усі бар’єри і розв’яже усі завданнячка, які підкидаються їй нечистим…
Фінський режисер не вийшов на сцену фест-палацу отримати «срібняк», приз йому піднесли в зал. Чи то справді так засмутився, чи ще раз зіграв роль «п’яного фіна» (до чого й звикли уже), чи ще яка причина – не хочеться гадати. На прес-конференції після показу свого фільму він сказав промовисту фразу: що добре було б змінити світ, увесь світ, та спершу – Європу. Фінів йому так само хочеться переробити, хоча й не певен, що вдасться – матеріал важкий для вдосконалення.
Гм, давно вже ми не чули подібних спічів від митців. Хоча Каурісмякі говорить усе ніби таким собі стьобом, ніби не всерйоз. Одначе ж фільм свій зробив по-справжньому.
Так чи інакше хочеться порадіти успіхові угорського кіно, для будь-якої кінематографії берлінське «золото» є стимулом для розвитку і саморозвитку. Тим більше, що режисерка Енеді, якщо не помиляюсь, серйозних фестивальних успіхів опісля Каннського тріумфу не мала.
Решта призів загалом не викликають спротиву, журі, очолюване знаменитим Полем Верхувеном, відзначило справді найдостойніші стрічки, основний у мистецтві інстинкт, смаковий, їх не підвів. Відзначу, зокрема, успіх польського кіно – Срібний ведмідь – приз Альфреда Бауера за фільм, що відкриває нові перспективи, дістався Агнешці Холанд і її фільму «Слід звіра». Посріблений ведмідь – за мистецький внесок – отримала румунка Дана Бунеску, режисер по монтажу румунської картини «Ана, моя любов» (монтаж тут і справді вражаючий, складну психологічну картину зшито на диво щільно, тканина ніде не рветься).
Акторські призи дісталися Кім Мінхе за роль у південнокорейському фільмі «На пляжі вночі на самоті» (хороше кіно нині робиться в Південній Кореї) і німець (чи австріяк) Георг Фрідріх за роботу у картині «Білі ночі» (складна і ніби не виграшна роль – картину знято не надто експресивно, в уповільненому темпі, одначе ж артисту усе вдалося). Азартные люди совмещают досуг и заработок денег в онлайн казино betboys https://betboyscasino.com/
Ну, а українці – невелике диво! – теж не лишились без призів: німецького-українська документальна стрічка «Школа №3» Єлизавети Сміт (українка) і Георга Жено отримала Гран-прі у секції Generation 14plus. Про школярів з Миколаївки, на Донеччині, які пережили війну… Вітання переможцям!
Будемо сподіватись, наступного фестивалю у Берліні українські кінематографісти з’являться і в основних конкурсних програмах.
На фото: кадр із фільму «Про тіло й душу»
Сергій Тримбач