f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Тверезими і п’яними очима

18.02.2017

Сергій Тримбач, Берлін, спеціально для сайту НСКУ

Як відомо, у боксі чемпіони визначаються за різними версіями. От і в кіно щось подібне – є світові чемпіони за версією Берлінського фестивалю, є за Каннською і Венеціанською. Найпрестижніші кінофоруми пропонують різні системи координат і таким чином створюється певна стереоскопічна картина екранної культури в цілому.

Берлін упродовж багатьох років збирає колекцію фільмів, автори яких прагнуть вивчити картину людського світу, різнобарв’я соціумів і світоглядних установок. Картина та, зазвичай, доволі невтішна

Сьогодні, в суботу, 18 лютого 2017 року, Берлінале завершує свою роботу – традиційним врученням «ведмедів» – Золотого і срібних. Поки що – так мені видається – фільм «По той бік надії» фінського режисера Акі Каурісмякі має найбільші шанси на перемогу. Чому? Бо автору вдається віднайти у своїх співвітчизниках не просто добрі почуття, а запас життєвих сил, який багатьом нині режисерам видається вичерпаним (і тому не тратьте, куме, сили, паняйте на дно). При цьому Каурісмякі дивиться на життя цілком тверезими очима (хоча й стверджував одного разу в інтерв’ю, що половину своїх стрічок зняв у п’яному стані; у будь-якому разі не плутаймо стан фізіологічний та естетичний). Він бачить лайдакуватість фінів, їх неготовність до випробувань, їх незібраність – та багато чого можна пред’явити любим фінським хлопцям і дівчатам. Та бачите, виходить, що є головне – у душах фінів є те, що не вмирає: братська любов до ближніх, готовність співчувати, прийти на допомогу.

У нас так – або псевдопатріотичне замилування самими собою (вах-х! які ж ми, українці, чудесні на нашій найліпшій землі і з нашими найкрасивішими дівчатами і жінками), або посипання глави попелом і розчісування меншовартісних наростів. Ні, винятки трапляються, звичайно (скажімо, недавно воскреслий фільм початку 1990-х «Цвітіння кульбаби» Олександра Ігнатуші), одначе спокійного, сказати б, осмислення самих себе не вистачає.

Показаний останнім у конкурсі Берлінале фільм румунського режисера Келіна Петера Нетцера «Ana, mon Amour» виявився на диво сильним і так само постає в ряд претендентів на ведмеже «золото». Усе починається з романтичних любовних почуттів, а далі автор скрупульозно досліджує перебіг життя Ани (Діана Каваліотті) і Тома (Мірчо Постелніку). Як це прийнято у режисерів румунської Нової хвилі, чимало фізіологічного – стосунки чоловіка й жінки, перебіг хворобливих нападів і т.п. показуються що називається в натурі. Те, що колись, у ХІХ столітті, називали «фізіологічним нарисом».

Звичайно ж, чільні персонажі стрічки хочуть знати про себе щось більше фізичної поверхності стосунків й відтак постає психоаналітик і власне серія психоаналітичних студій (однією з них і завершується фільм). Глибоко й безстрашно, картину дивишся з великим інтересом... Людське суспільство, румунського штибу, прозирається через аналітичні лінзи. Не всім вочевидь сподобається, одначе таке кіно робиться не для того, щоби бути компліментарним дзеркальцем.

Так що у журі є з чого обирати. Чекаємо сьогоднішнього вечора.

На фото: кадр із фільму «Ana, mon Amour» 

Сергій Тримбач

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)