f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

«Заручники часу». Проекція на привид задзеркалля

19.11.2016

10 листопада 2016 року у Синій залі Будинку кіно було відзначено 15-літній ювілей українського фільму «Заручники часу». Подаємо статтю кінознавиці, члена НСКУ Сусанни Черненко про художню стрічку та її актуальні виміри.

Сусанна Черненко, кінознавиця

Саме влучно вибрана назва для історії, розказаної у фільмі «Заручники часу», 15-ти річчя якої відзначалось нещодавно, і спонукало на проекцію в сьогодні. Зокрема за боротьбу в ефірі під назвою «Процент частки україномовних пісень». Проект не новий, якщо зазирнути у недавнє минуле, коли йшлося про озвучення фільмів українською. Невже тоді не йшлося, мовляв, люди не будуть дивитися, озвучка буде поганою, наші актори… Коротше «відмінники – заручники часу» тоді не виграли битву у «прогресорів-двієчників».

А загалом, як не банально, у пастку заручників часу потрапляли в усі як времена, так і часи. Сам же фільм знято за сценарієм Валерія Степаняна режисерами Нікітою Івановим та Володимиром Артеменком, який практикував у документалістиці, як і оператор Віктор Демський. Можливо саме це і структурує документальну поетику цієї кіноісторії.

Сюжет побудований на історії кохання двох підлітків-сиріт з дитбудинку 50-х ХХ століття. Батьки їх загинули у котлі довготривалих репресій. Проте підліткове кохання стало сильнішим за вже ті репресії, яким вони піддавались у дитбудинку, і вилилось у велику любов на все життя. До того ж вони вдочерили дівчинку. За сюжетом вона доросла, одружена, вдячна і розповідає про пригоди своїх батьків у лігві большевиків. Тобто як ті вирвались із заручників часу, не дозволивши тому примусити їх грати за його правилами.

Головний вектор цієї історії тримається на трьох (з половиною) основних фігурах, які й зіграли головну роль у житті підлітків Едгара та Христини. (Цікава аналогія з фільмом «Едгар і Крістіна» (Ризька кіностудія, 1966), де у своєму варіанті у ХІХ ст. відбувається подібна історія втечі з заручників традицій того часу).

Перша позитивна постать – Дід. З цим духовним навантаженням майстерно справився безпрограшний актор Армен Джигарханян.

Друга постать – Проста Сільська Жінка, яка рятує підлітка від погоні енкаведистів в електричці. Тут блиснула своєю характерністю киянка, актриса Тамара Яценко.

Щодо третьої фігури, яка уособлює тих, хто не лише став заручником часу, а й бере у заручники, то ним є красень-енкаведист Майор. У цій негативній за сюжетом ролі фактурно показався актор з позитивною привабливістю Віктор Степанов. Саме така переакцентація іміджевих природних даних Віктора Степанова спрацювала на модель «гвинтик системи», що нав’язала Майору гру за її правилами.

І нарешті Половина-піонерка – донька Простої Жінки, яка готова здати Едгара енкаведистам. Отже, під одним дахом є те, що традиційно означається як добро і зло. Адже юна піонерка є потенційною заручницею того часу, з якого може й не вийти.

Фільм двомовний. 1950-ті у ньому ведуть діалог російською. Сучасність – мовою держави, в якій діють і живуть. Така собі нині й у нас своєрідна проекція як комбінована зйомка.

А щодо всіх розмов, опитувань, суперечок тощо з приводу квот (не квот), то тут нехай прозвучить класик, з котрого так і не поталанило зробити заручника часу в якому жив. (Як відомо: «Класика модна завжди»).

«Народ, що не розуміє сили й значення рідної мови й не працює для збільшення культури її, не скоро стане свідомою нацією й не стоїть на дорозі до державності» (Іван Огієнко).

Сусанна Черненко

18 грудня, вівторок, Малий зал Вечір до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

18 грудня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Документальний фільм «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК»

19 грудня, середа, Червоний зал ВЕЧІР З НАГОДИ 90-РІЧЧЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КІНОСТУДІЇ ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА