f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Ювілей Юрія Іллєнка (1936–2010)

09.05.2016

Сергій Тримбач, голова НСКУ

Сьогодні, 9 травня (а не 18 липня, як написано у більшості довідників), народився Юрій Іллєнко – видатний кінорежисер, кінооператор, сценарист, художник, актор. Людина, чий внесок у нашу культуру, у розвиток українського суспільства годі переоцінити.

Народився 9 травня 1936 р. у м. Черкаси. Закінчив операторський факультет ВДІКу (Москва, 1960, майстерня Бориса Волчека). 1960–1963 рр. працював на Ялтинській кіностудії, де зняв фільми «Прощайте, голуби!» (1960), «Десь є син» (1962). Знявся в головній ролі у фільмі «Вулиця Ньютона, будинок 1»(1963). З 1963 р. жив у Києві, працював на Київській кіностудії ім. О. Довженка. Займався викладацькою роботою на кінофакультеті Київського державного інституту театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого, професор.

Знятий камерою Іллєнка фільм «Тіні забутих предків» (реж. С. Параджанов, 1964, премія ФІПРЕССІ за операторську роботу на міжнародному кінофестивалі у Мар-дель-Плата 1965 р. та багато інших фестивальних нагород) належить до безсумнівних шедеврів національного і світового кіномистецтва, він спровокував подальший розвиток міфопоетичного стилю в українській та світовій кінокультурі.

Як режисер дебютував 1965 р. фільмом «Криниця для спраглих», за сценарієм Івана Драча, який з ідеологічних причин було заборонено (вийшов на екрани 1987-го). Кращі фільми режисера «Вечір на Івана Купала» (1968), «Білий птах з чорною ознакою» (1970, Золота медаль на Московському міжнародному кінофестивалі 1971 р.), «Солом’яні дзвони» (1987), «Лебедине озеро. Зона» (1989, премія журі ФІПРЕССІ, премія «Ескор» на МКФ в Канні 1990 р.) зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняного і світового кінематографа. За мотивами літописів і народних переказів часів Київської Русі поставив фільм «Легенда про княгиню Ольгу» (1983). Серед інших фільмів: «Всупереч всьому» (1972), «Мріяти та жити» (1974), «Свято печеної картоплі» (1976), «Смужка нескошених диких квітів» (1979), «Лісова пісня. Мавка» (1980).

Останній фільм режисера – «Молитва за гетьмана Мазепу» (сценарист, режисер, оператор, виконавець ролі), світова прем’єра якого відбулася у рамках конкурсного показу Берлінського міжнародного кінофестивалю (2002 р.). Картина викликала неоднозначну реакцію як в Україні, так і поза її межами. Одначе це той випадок, коли мистецький твір має інерційну і важко прогнозовану потугу, у ньому спрограмовано тривалу дискусію щодо історичних болячок України та засобів їх полікування. Події останніх 15 років в Україні багато в чому підтвердили Іллєнків діагноз. Йдеться про «цінності, розведені з реальністю, вигадані й уявні, які, немов фантом, переслідують культуру, породжуючи суспільні галюцинації, двошарові стереотипи, викривлене світобачення та втечу від дійсності» (Галина Скляренко).

Автор 44-х, за деякими підрахунками, непоставлених сценаріїв, книг «Парадигма кіно» (1999), «За українську Україну. Відкритий лист українцям» (2005), «Доповідна апостолові Петру» (2008, у 3-х книгах) та ін.

Тотальне неприйняття новітніх українських влад зумовили прихід Юрія Іллєнка у політику. В останні роки свого життя він був помітною постаттю у ВГО «Свобода».

Помер 15 червня 2010 року, у Прохорівці, на Канівщині. Там же й похований. Те місце він любив безмежно. «А мій дім, – говорив в одному з інтерв’ю, – стоїть на тому самому місці, де, за оповідями аборигенів, знаходилась корчма, в якій колись заарештували Тараса Шевченка».

Юрій Іллєнко – дивовижно магічна постать, навколо нього ще багато літ буде обертатись наше життя.

Сергій Тримбач

19 грудня, середа, Червоний зал ВЕЧІР З НАГОДИ 90-РІЧЧЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КІНОСТУДІЇ ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА

19 грудня, середа, Малий зал «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО» Художній фільм «Вимирання динозаврів»

20 грудня, четвер, Синій зал ПАМ’ЯТІ КІНОРЕЖИСЕРА КІРИ МУРАТОВОЇ (1935-2018)