f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Тлумачення сновидінь Загданського Андрія

15.03.2016

Сергій Тримбач, голова НСКУ

Минулого тижня кінорежисер Андрій Загданський відзначив своє 60-ліття.

Ще від початку 1990-х він живе у США, в Нью-Джерсі. Одначе відчуття таке, що він щільно задіяний у наших справах. Світ поменшав, Нью-Йоркщина, Вашингтонщина це десь поруч. Та й фільми Андрій найчастіше знімає у нас і про нас, він не відділяє себе від свого рідного Києва і України.

Ніколи не забуду день 20 лютого 2014-го, коли на Майдані трапились найстрашніші події. Андрій мусив відмінити зйомку в театрі імені Івана Франка (епізод для фільму «Вагрич і чорний квадрат», зйомка епізоду, в якому актори-франківці грають п’єсу Вагрича Бахчаняна «Чайка-Буревестник»). Зайшов до мене. «На киевском Доме кино, – напише він потім у книзі «Вася и другие. Опыт самоанализа », – со среды висит траурный флаг. Зашел к председателю Союза кинематографистов Сергею Трымбачу. С растерянным и приветливым Сергеем посидели немного у него в кабинете. В Доме кино кроме нас, кажется, не было ни души». Не було, так. Ми випили трохи коньяку, говорили мало. Було відчуття, що історія котиться нашими душами, виклацуючи на них свої візерунки.

1990-го року ми всі уперше дізналися про Андрія Загданського – після тріумфальної з’яви його фільму «Тлумачення сновидінь». В ньому режисер вступає в уявний діалог із самим Зигмундом Фрейдом, ставить йому питання. 60 літ ніхто не розмовляв з ним на теренах СРСР, 60 літ! Під зображення, в якому переважає кінохроніка – від одного із найперших кадрів, знаменитого «Прибуття поїзда» Люм’єрів. На це звертали увагу не раз – кіно і метода психоаналізу народжуються практично одночасно. То ж Андрій і спробував поглянути на історію ХХ століття очима Фрейда. Ми тоді дізнались чимало нового.

Наприклад, про те, що агресія людини не відміняється разом з відміною приватної власності, а відтак Фрейд не поділяв більшовицьку наївну упевненість в тому, що варто тільки позбавити людей приватного капіталу і всі зробляться мирними і пухнастими.

Нацисти переслідували євреїв, більшовики – буржуїв Що будуть робити Совіти, коли знищать буржуїв? Гм, цікаве запитання. І справді, винищили буржуїнів і радянська влада почала на очах всихати. Потрібен ворог, а американський імперіалізм нас якось не лякав. Тепер от ожила-воскресла Росія – за рахунок стимулювання масових агресивних інстинктів. Фрейд – таки да – мав рацію.

У фіналі «Сновидінь» звучала фрейдівська сентенція про те, що Розум людини безсилий у порівнянні з її інстинктивним життям. Одначе ж хоча голос розуму неголосний, він не заспокоюється, допоки не примусить себе слухати. Тут є підстави для оптимізму – у настирливості людського інтелекту. «Першість розуму далеко, але не недосяжно далеко…» – попри всі невдачі він можливо досягне успіху. Хоча голос Сергія Юрського, який зачитує ці рядки, надто вже іронічний.

«Особенность документальной поэтики, – ще раз процитую книгу Андрія, досі не видрукувану, – именно в том и состоит, что реальность выходит за границы буквального оставаясь реальностью». Й в іншому місці – «Если ты чего-то не понимаешь, лучший способ найти ответ – сделать об этом фильм. Почти универсальная формула. Я очень хотел сделать фильм об «Оранжевой революции». Я хотел понять: что произошло в Киеве осенью-зимой 2004 года». Хотів – і зробив картину «Помаранчева зима», де він у властивій для себе манері прозирає локальну подію крізь призму цілого століття. Здорово, по-моєму.

Так само люблю Андрієву стрічку «Мій батько Євген» (2010). Декого він розчарував, очікували епічну оповідь про звитяги славетної студії «Київнаукфільм», головним редактором якої був Євген Петрович Загданський упродовж 1960– 80-х. А фільм про інше. Про стосунки батька й сина, які – опісля виїзду Андрія до Америки – дивним чином набули іншого характеру: стали ближчими, інтимнішими, суттєвішими. Загданський не був би Загданським, якби ця родинна історія не була вписана в історію велику. Такі вже його сни – вони у нього широкоформатні, стереоскопічні.

Не є винятком і остання картина «Вагрич і чорний квадрат» – світ митця постає дивовижно об’ємним, винахідливість оповідача на рівні фантазійного буйства чільного персонажа, Варгича Бахчаняна – художника і літератора, чий хист розхитувати життя, як розхитує нападаючий захисника, аби той одкрив шлях для взяття воріт…

Ще раз процитую рукопис Андрієвої книги: «Так получилось, что я работаю в документальном авторском кино. Всё что я делаю, даётся большим трудом и непрерывным упорным движением против течения. Кажется: всё против меня. И всё против того, что я делаю».

А в підсумку все обертається за режисера, віддаючись його владі митця. Хоча ж і тут не все однозначно: «Власть у художника маленькая, но ею надо пользоваться, а то отберут. А вы и не заметите».

Андрію, користуйся своє владою ще довгі літа!

Сергій Тримбач

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)