f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Відбувся вечір пам’яті Миколи Вінграновського

28.02.2016

24 лютого 2016 року у Синій залі Будинку кіно відбувся вечір пам’яті Миколи Вінграновського до 80-річчя від дня народження поета, кінорежисера, актора.

На вечорі виступили колеги і друзі митця, зокрема Іван Драч і Павло Тютюнник, який виконав кілька пісень на поезії Миколи Вінграновського. Модератором заходу був голова НСКУ Сергій Тримбач.

Потому було продемонстровано повнометражний документальний фільм Петра Марусика «Микола Вінграновський» (1993).

Подаємо враження журналу «Кіно-Театр» про стрічку.

Редакція сайту НСКУ

Документальний фільм про Миколу Вінграновського

Цього року виповниться 80 років Миколі Вінграновському. Ім’я дороге кожному шанувальнику українського художнього слова. Ім’я, що є свого роду знаком якості у просторі літератури. Відійшов Микола Степанович дочасно, але залишив нам багато: фільми, поезію, роман «Северин Наливайко». І залишився фільм про нього.

Повнометражний документальний фільм 1993 року режисера Петра Марусика «Микола Вінграновський» показали 24 лютого в Синьому залі Будинку кіно. Ідея фільму виникла спонтанно, але результат перевершив усі сподівання. Найбільший респект за те, що зафіксували Вінграновського, який читав свої вірші. Причому режисер надзвичайно делікатно й тактовно чергував поета в кадрі й пейзажі, що жили своїм активним життям, озвучені рафінованим словом.

Двічі в кадрі з’являються фрески зруйнованої культової споруди: в давно покинутих руїнах на стінах збереглися виразні портрети людей – камера уважно їх розглядає, сполучаючи їхню мовчазність з філософськими поетичними сентенціями про час, його швидкоплинність, про те, що він змітає, а що залишає.

24 роки минуло, відколи знімався фільм, але все, що говорив Вінграновський, залишається актуальним. У спонтанно вибудуваному сюжеті окрім стислого автобіографічного зачину (як поїхав з села на Миколаївщині до Києва вступати в театральний інститут) і неоціненного документального епізоду (коли Вінграновський читає вірші Максиму Рильському) було кілька основних тем: власна творчість, роздуми про Україну і Олександра Довженка, з яким його звела доля. Звела завдяки педагогові Івану Чабаненку, який взяв його до себе на курс, а потім повідомив Довженка. І той приїхав до Києва подивитись на юнака, після чого забрав його до Москви, у ВДІК, у свою майстерню. Був це 1955 рік.

Із темою Довженка-людини тісно переплітається тема історичної долі України. Довженко все знав про нищення української творчої інтелігенції, мучився тим, – так говорить Вінграновський у фільмі. Тим самим відповідаючи спробам знецінити Довженка-митця за те, що нібито служив системі. До речі, у фільмі Петра Марусика нічого не йдеться про творчість Вінграновського в кіно, де б він мав продовжувати традиції Довженка. Очевидно, Вінграновський розумів, що стосунки з кіно не склалися, що поет переміг кінорежисера.

Та все ж таки одразу після цієї стрічки він береться за несподівану роботу: переозвучує документ Олександра Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» – замість ідеологічно-правильних реляцій накладає записи з Довженкового «Щоденника», які сам і прочитав.

Дехто запитував, чи мав Вінграновський право так робити? Очевидно, мав, як учень Довженка, як людина, що знала його особисто. А згодом Вінграновський працював над проектом «Столиці Гетьманщини». Тільки, на жаль, це, як і багато інших документальних фільмів 1990-х, не дійшло до глядача.

У фільмі немає прохідних чи випадкових моментів. Але чи не найвиразнішою є розповідь Вінграновського про те, як він писав роман «Северин Наливайко». Він звертався до цієї постаті ще в 1960-х – його вабили сильні особистості з минулого, які в повній безнадії починали «битву за Україну»: тоді написав коротку поему (не була надрукована) і сценарій, якому не дали ходу. І те, з яким трепетом він говорив про цей твір, підтверджує результат його творчості – сам роман. Хто його читав, той не міг не захоплюватись ароматом української мови, образом головного героя, середовищем і якимось дивовижно-натхненним зображенням життя природи.

«Кіно-Театр», 25 лютого 2016 року

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)