f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

«Там жінки та-аке витворяють...»

19.02.2016

У столиці Німеччини п’ятниця, останній робочий день.

Сергій Тримбач, Берлін

Так, останній. Бо показ програм фактично завершується саме сьогодні. Фільми – для публіки – показуватимуть ще у вихідні, але то вже P.S. І суботнього вечора вручення фестивальних ведмедів: золотого й срібних. Гадати на фестивальній гущі якось не хочеться – зрештою, це ж не спорт. Хоча призи топ-фестивалів незрідка сприймаються як своєрідний дороговказ – куди і навіщо йдемо, яким екранним полем? А ще це градусник, який вимірює стан кінематографічного організму.

«Я вас любил...» польською

У п’ятницю уранці показали фільм «Сполучені штати любові» (Zjednoczone stany milosci, на титульному фото) 35-річного Томаша Василевського (він же й сценарист картини). Матеріал стрічки – життя поляків на початку 1990-х, тобто майбутньому автору стрічки було 11-12 років. Оповідано історію чотирьох жінок – різного віку: від 25 до 60-ти, так що тут звичний для польського кіно метод спостереження життя з елементами соціологічного виміру.

Провінційне місто, убога архітектура (відомі усім будинки у стилі «баракко»), доволі невиразне скучне життя. Воно, одначе, вже провіюється новими вітрами. Героїня першої новели Агата (Julia Kijovska; пращури напевно з київських земель походять) працює у відеотеці, де пропонується широкий вибір касет з фільмами. Порнографічні так само у репертуарі – донедавна заборонений крам уважно, ба навіть спрагло переглядається жіночими очима, вбираючи нову граматику і синтаксис тілесної мови. За патріархальних часів і законів відомо, якою уявлялась та мова: жіночому тілу належало вивчити усього лишень кілька слів, бути таким собі підрядним у складі речення, де головним було слово і дія чоловіка, мужчини.

Пригадується, як на рубежі один із наших кінознавців, подивившись (як експерт, у міліції) «порнуху», уражено сказав мені: «Там жінки та-аке витворяють!!!» Ото ж бо й воно – не чоловіки потрясають в одвертих епізодах, а жінки: вони атакують, вони і сценаристи, і режисери любовних утіх. Чоловік Агати просто спантеличений її активністю: «Трапилось щось?» – запитує. Ну так, порушення узвичаєної комунікації, діалог тіл відтепер належить переформатовувати...


Кадр із фільму «Сполучені штати любові»

Характерно, що жіночі тіла у фільмі Василевського показують з максимальною одвертістю – знов-таки у найширшому віковому діапазоні. Такою є візуальна констатація перемін у суспільстві – тіло одкрилось, його заборонне і заборонене життя тепер прозирається з усіх боків. А з тим разом здирають звичну захисну шкуру і з душі.

У наступних новелах жінки передусім самітні. Директорка школи Іза (Магдалена Чілеска) в агресивній командній манері намагається заволодіти своїм коханцем-лікарем, і зазнає фіаско. Учителька російської літератури Рената (ми бачимо фрагмент її уроку, присвяченого віршу Пушкіна «Я вас любил...»; саме тоді романтичний дискурс «науки кохання» почав відходити у минуле) мусить залишати роботу у школі, їй-бо вже під 60. Отут Рената (Дорота Колак) і втрачає рівновагу, свій центр опори. Самотність стає невимовно тяжким випробуванням, коли зникає колективістська матриця і ти опиняєшся сам на сам із собою.

Навіть наймолодша героїня, вже останньої, четвертої за ліком, новели Мажена (Марта Нерадкевич) виявляє раптову непевність свого організму. Та і її коханець, фотограф так само – навіть його сексуальна потенція під питанням. Так що світ порушився і почав укладатися, за відомою толстовською формулою, заново. Як саме – це і є предметом екранного дослідження. Те, чого українцям бракує. У країні, від рубежа 1980-90-х, відбулися кардинальні зміни – одначе наше кіно їх практично не вивчає. Може тому і життя наше наступає на одні й ті ж граблі? Може тому, ми так незадоволені владою, а самими собою – у масі своїй – задоволені? Пора, пора відрефлектувати нашу недавню історію, інакше на нас чекають нові біди й розчарування.

Від Лаврентія...

А в четвер увесь день Berlinale Palast був відданий перегляду конкурсного фільму «Колискова для скорботної містерії» Лава Діаса. 57-літній філіппінський режисер мало відомий у нас. Починав як романіст і сценарист, потому були короткометражні стрічки. 16 літ тому тут, у Берліні, був його фільм «Голі при місяці». Найвідоміша його картина знята недавно – 2014-го на фестивалі у Локарно головний приз здобув фільм «Те, що було доти». Його тривалість – п’ять з половиною годин. Ну а нинішній тривав вісім годин – почавшись о 9.45 завершився о 18.48 (була ще годинна перерва).


Кадр із фільму «Колискова для скорботної містерії»

«Це не повільне кіно, це просто кіно», – сказав режисер під час прес-конференції. Заявлений матеріал про визвольну боротьбу насправді поданий у дискурсі чогось, що хочеться назвати Поетичним реалізмом. Чорно-біле зображення виконане у найкращих традиціях такого кіно. У фільмі немає жодних батальних епізодів (про них лише згадують, про них розказують). Це не епос, це драми людські, вписані у життя природи (і в цьому так само традиція поетичного реалізму, започаткована французькими фільмами 1930-х).

Можливо це – філіппінське «Народження нації», коли згадувати гріффітівський шедевр ще німого кіно. Для нас тут є запитання: а справді, у який спосіб відтворювати те народження? Тільки в епосі, тільки через бої і битви, суцільні конфлікти? Чи, може, і в отакий-от спосіб – інтелектуально-образної глибинної проробки історичного матеріалу.

Звісно, досвід Діаса багато в чому унікальний, його не варто (та й чи вийде в кого?) наслідувати. До речі, ймення Лав означає не те, що ви подумали. Його батько був марксистом, назвав сина на честь Лаврентія Берії (нічого собі!), так що це похідне від первісного. Отакі химеричні бувають історії.

Сергій Тримбач

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)