f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Берлін, але...

18.02.2016

Сергій Тримбач, Берлін

...але в німецькій столиці йде мокрий сніг. Починається четвер, чверть на першу ночі. Я щойно повернувся до готелю, закінчивши дивитися шостий фільм – стільки середньостатистичний українець дивиться в кінотеатрі (саме там) за шість років. А я тут за один день упорався.

Справді, одвідини кінотеатру стали для більшості рідкістю – екран звузився до телевізорного чи комп’ютерного. Жаль, великий екран це розкіш пізнання, переживання світу, що практично виключається за контакту з екранною «малолітражкою». Який світ розгортається з екрану у 300 квадратних метрів! І, зокрема, тіло людське – як любовно-уважно оглядає, подає нам сучасна камера, не соромлячись і не цураючись недоліків шкіри. Колись Іван Миколайчук сказав мені, що заплакав, уперше побачивши свій крупний план на екрані. Я спершу не зрозумів: такий красень, радіти треба, а не рюмсати. Пізніше дійшло – це ж шок напевно, коли бачиш себе в отакому збільшенні.

В Berlinale Palast я, зазвичай, дивлюся фільми з горішнього, п’ятого поверху. По-перше, тут людей значно менше, ніхто не дихає, не сопе тобі у потилицю. По-друге, якесь особливе відчуття екрану, події сприймаються наче з пташиного польоту.

Завтра на нас усіх тут чекає особливе випробування – конкурсний фільм «Колискова для скорботної містерії» Лава Діаса триває 482 хвилини, тобто 8 годин. Цю сагу про визвольну боротьбу філіпінців проти іспанських колонізаторів покажуть з годинною перервою. Цілісінький робочий день...

До речі, копродукція Філіппін з малесеньким Сингапуром. Отак, миша народила гору. Анотація фільму обіцяє розкриття ролі особистості в історії та її еволюцію. Ну, нарешті – з дитинства затямив: роль особистості... А роль історії в житті особистості?

Щодо тривалості. Мало хто знає, що перша версія фільму «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка була тривалістю 6 годин. Саме її дивився тодішній відбірник Берлінського кінофестивалю Ханс Шлегель. Пригадую, як Іллєнко сказав мені: «Знаєте, погортав я кінематографічні енциклопедії. Ледь не всі шедеври дуже довгі. Може, хай так і буде – шість годин?» Я тоді працював в архіві, Національному центрі Олександра Довженка. Відповів так: «Шестигодинний фільм ніякий прокат не візьме. Фестивалі теж не візьмуть. Навіть наш Будинок кіно... Одразу везіть до архіву». Іллєнко почухав потилицю: «Воно так...», і скоротив фільм до двох годин сорока хвилин. Фільм було показано у великій конкурсній програмі Берлінале 2002 року, одначе поза конкурсом. Успіху він, на жаль, не мав.

А у програмі середи найбільше сподобалась картина «Комуна» («Kollektivet», на титульному фото) данського режисера Томаса Вінтерберга. Ерік (Ульріх Томсен) – архітектор, його дружина Анна (Тріне Дірхолм напевно що претендуватиме на «Срібного ведмедя» за кращу жіночу роль) працює на телебаченні, ведуча програми новин. І дочка у них, і статки, аж раптом забажалось розширити життєве поле, прогріти його чуттєвими променями. Отож і організують таку собі комуну у власному будинку на півночі Копенгагену, запросивши з десяток людей різного штибу.

І все доволі швидко починає руйнуватись – за законами, сказати б, Чеховської драматургії: коли підтекст більший, аніж те, що на поверхні, одначе часом усе починає кипіти, пристрасті виходять на поверхню. Можна скільки завгодно проголошувати «комунальні» гасла, та коли до діла – життя просто падає, як картковий будинок. Саме так трапляється з Анною, опісля того, як з’ясувалось, що чоловік захопився іншою «комунаркою»... Усе завершується раптовою смертю 9-річного члена комуни. Це та сама рушниця, яка висіла ще від першого акту, аби вистрілила – бо ж хлопчик стільки разів казав, що одміряно йому саме 9 літ...

А сніг все падає. Звернули увагу – на Наддніпрянщині сніг чи дощ ідуть, а на Західній Україні вони падають. Так, наче їм підніжку хто підставляє. Берлін так само на Заході, то ж і сніг тут не  ходить, а одразу падає, наче його підкосили.

Вже завтра обіцяють сонце. 

Сергій Тримбач

21 лютого, четвер, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ КІНОРЕЖИСЕРА СЕРГІЯ ЛОСЄВА

22 лютого, п’ятниця, Синій зал Документальний фільм "Кенгір. Сорок днів свободи"

23 лютого, субота, Синій зал ТВОРЧА ЗУСТРІЧ З НАГОДИ 65-ЛІТТЯ ОЛЕКСАНДРА СПАРИНСЬКОГО