f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

«Лістапад» завершився. Деякі підсумки

15.11.2015

Минулої п’ятниці, 13 листопада, у столиці Біларусі завершився міжнародний кінофестиваль «Лістапад».

Про його основні підсумки ми вже повідомляли. Додамо, що Україну цього року представляла лише одна картина – «Жива ватра» Остапа Костюка, яка змагалася у конкурсі документального кіно. Її відзначено дипломом «За вираження надії на збереження національної культури за умов глобалізації». Гран-прі «За кращий документальний фільм» отримала стрічка «Брати» польського режисера Войцеха Староня.

Нагадаємо, що минулого року безапеляційну перемогу здобуло «Плем’я» Мирослава Слабошпицького, якого визнали кращим і журі основного конкурсу, і журі критиків.

Цього разу Міжнародне журі критиків очолював голова НСКУ Сергій Тримбач. Подаємо його коментар щодо підсумків фестивалю:

Ми звикли вважати білорусів у сфері кіно чимось і кимось вторинним. «Партизан-фільм», зацикленість на радянському минулому, відсутність по-справжньому великих імен в кінематографі... «Лістапад» для мене став відкриттям – дуже сильна програма, що складається з кількох секторів, надзвичайно цікаві фільми, продумане програмування... Свідчення того, що нині багато що міняється.

«Лістапад» з фесту країн СНД і Балтії перетворився на фаховий серйозний кінофорум. Досить сказати, що його визнала Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів (FIAPF), яка надала йому постійну акредитацію. З 2014 року в рамках фестивалю провадиться конкурс національних фільмів, на участь в ньому претендувало біля сотні (!) стрічок. Більшість з них зроблено за приватні кошти. Білоруські критики говорять про появу нового покоління режисерів, які бачать світ у свобідному, незашореному світлі.

Двічі я зустрічався із головою Спілки кінематографістів Білорусі Віктором Васильєвим (він актор, до речі), вирішили про тіснішу співпрацю. А почати – з ретроспективи нового білоруського кіно в Києві (а ще б, може, в Житомирі та Чернігові), далі так само упровадити ретроспективи українських фільмів. Не тільки нових – кілька літ тому у Вільнюсі мене вразило, що «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова не бачили не те, що молоді, а й кінематографісти старшого віку.

Зі своєю колегою по журі критиків Людмилою Перегудовою ми домовилися про систематичне висвітлення в журналі «На экранах» (Людмила Перегудова є головним редактором часопису) подій, що відбуваються в українському кіно.

Ознайомився я і з роботою Музею історії білоруського кіно і тим, як справи на кіностудії «Білорусь-фільм».

Успіхами «Лістапад» завдячує своїй команді, в якій є своя зірка – програмний директор Ігор Сукманов. Він не просто вибрав справді сильне і різноманітне кіно, він простежив і виклав на фестивальному екрані кілька важливих сюжетів світового кіно.

Один із них – посилення ролі класичної драматургії. Ісландський фільм «Барани» Гримура Хаконарсона (здобув Приз глядацьких симпатій), болгарський «Урок» Петера Вилчанова і Крістіни Грозєвої (абсолютний переможець фестивалю), «Зеніт» хорвата Далібора Матанича, «І гори зсуваються» китайця Цзя Джанке, «Ева Нова» словака Марка Шкопа – всі вони тримаються драматургійних законів, сформульованих ще античними греками. В основі конфліктів при тому матеріал сучасного життя, в якому так багато крові, ненависті й водночас надії. Я пережив арістотелівський катарсис не один раз у фестивальному залі, де наше журі критиків переглядало картини.

До речі, журі наше складалося з мене та трьох чарівних жінок (уже згадуваної Людмили Перегудової, Асі Колодіжнер з Москви і Гульнари Толомушевої з Киргизії).

Наше журі присудило свій головний приз («Срібло Лістапада») фільму «Проект віку» 31-річного кубинського режисера Карлоса М. Кінтели. Журі конкурсу основної програми на чолі з російським режисером Вадимом Абдрашитовим його відзначило так само, але не головним призом. Фільм зроблений на матеріалі життя міста, де колись будувалася атомна електростанція. В 1992 році, після ліквідації СРСР, фінансування будівництва припинилося, місто стало фантомом, територією, де блукають привиди – ідеологічні передусім. Одначе жити треба, і люди прагнуть потроху вигрібати до життя, де немає політичних гасел, а є проста потреба в любові (фізичній і метафізичній), радощах і теплі, що народжується від тертя душ і тіл...


Кадр з фільму «Проект віку»

«Золото Лістапада» дісталося болгарській стрічці Крістіни Грозєвої та Петера Вилчанова «Урок». Героїня фільму – учителька, яка прагне знайти і покарати учня-злодія. Одначе ж несподівано картина перетворюється на драму самої героїні – життя змушує її вибирати між вчинком моральним (він вочевидь є погибельним і для неї, і для її сім’ї) і аморальним, який проте ситуацію рятує. Блискуча картина, що й відзначив у своєму коментарі Вадим Абдрашитов: події послідовно нагнітаються, а головне – щораз ускладнюється концептуальна конструкція твору.


Кадр з фільму «Урок»

Узагалі, болгарське кіно на підйомі. Доволі несподівано, десь зо два десятиліття їх було майже не видно і не чутно. А тут перемога «Лузерів» Івайло Христова на цьогорічному Московському кінофестивалі, а в Мінську – ще одна сильна картина «Спрага» Світлани Цоцоркової (журі критики дало їй приз за кращий акторський ансамбль). І теж майже бездоганна драматургія, з наростанням напруженості та фіналом, що розв’язує конфліктні вузли і дарує надію посеред безнадії.

На заключній прес-конференції найбільше говорилось про посилення ролі та значення національного конкурсу. Ну справді, у першу чергу йдеться про інтереси білоруського кіно. Приклад болгарів надихає... Дай-то, Боже!

Сергій Тримбач

10 грудня, понеділок, Червоний зал

10 грудня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД» (І серія)

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»