f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

Бог є. В Мінську, на «Лістападі»

12.11.2015

13 листопада, у п’ятницю, в столиці Біларусі завершує роботу Міжнародний кінофестиваль «Лістапад». З Мінська – голова НСКУ Сергій Тримбач, який очолює Міжнародне журі кінопреси.

У середу, 11 листопада, я, у складі невеликої групи учасників кінофестивалю, побував на кіностудії «Білорусь-фільм». Прийняли нас гостинно, коментували усе, що відбувається нині в кіно навіть з гумором. Новий директор студії Ігор Поршнєв пояснив: у директорському кріслі він недавно, одначе сам по собі він людина тут «своя». Батько його працював на кіностудії директором фільму, так само й він тим самим займався. Потому працював у Москві, а от нині повернувся.


Ігор Поршнєв

Складнощів багато. Провадиться реконструкція кіностудійного комплексу, зокрема збудовано (або реконструйовано) п’ять павільйонів. В роботі з десяток анімаційних стрічок, зо два десятки неігрових, дві ігрових, плюс один чи два телесеріали. У зв’язку зі скороченням кіновиробництва в Росії (міжнародні санкції), росіян цього літа в Мінську майже не було, в тому числі і на натурмайданчику, який розташовано за містом і де можна знімати чимало натурних кадрів. Гроші на кіно держава спрямовує через Міністерство культури. Головна мета нині – завершити перебудову кіностудії. Ще показали нам зброярський склад – там усього чимало, зброя від 1812 року і досьогодні.


Один із павільйонів кіностудії «Білорусь-фільм»

Разом з тим у національному конкурсі «Лістапада» чимало фільмів, зроблених недержавним коштом. Судячи по всьому, у білоруському кіно на світ поволі з’являється нове покоління, яке бачить світ незашореним, куди вільнішим оком.

Що стосується кінотеатрів. В Мінську збереглося чимало державних кінотеатрів, здебільшого вони є однозальними. Саме в них («Центральний», «Победа», «Пионер», «Мир», «Москва») і показують фільми «Лістападу». Багатозальних поки що небагато, як правило вони знаходяться в торгівельних центрах.

***
У трьох фільмах позаконкурсних програм зустрічається релігійна проблематика, питання віри у надскладних сьогочасних реаліях. Перший – це картина «Спасіння / Спасение» («Російські прем’єри») відомого режисера театру і кіно Івана Вирипаєва (останнім часом він живе в Польщі, його дружиною є відома польська актриса Кароліна Грушка). Героїня стрічки 25-літня польська монахиня Анна (Поліна Гришаєва, непрофесійна актриса, художник), що летить до Тібету у справах. І несподівано застрягає в готелі – дорогу до монастиря тимчасово перекрито через негоду. Вимушена пауза, таке собі Інтермеццо...

І Анна здійснює вимушену мандрівку горами, раз по раз зустрічаючи людей, з якими вступає в розмови. Найцікавішою є бесіда з молодою жінкою (Кароліна Грушка), чиї пасажі доволі цікаві. Основний з них: людська душа постійно наповнюється сміттям, вона нагадує такий собі мішечок у пилесосі. Що роблять, коли той наповнюється? Правильно – пил і сміття з нього витрушують. А потім він знову наповнюється, і знову його витрушують. А душа людська? На сповіді у священика можна так само звільнитися од «сміття», од непотребу, але ж далі так само те сміття з’явиться. Чи можна щось зробити, – ставить питання співрозмовниця Анни, – аби того пилу більше не з’являлось? Може, викинути сам пилесос, щоби не вбирав сміття? Тільки як?


Кадр із фільму «Спасіння»

Анна вочевидь спантеличена такою образністю і такими запитаннями. Ну справді, як? В кого в душі немає такого сміттєзбірника, хай кине в нас... пилесосом. А може, є механізм, який дозволяє убезпечувати душу від залітання шкідливого і руйнівного «пилу»? Церква, релігія, спілкування з Богом... Після ще декількох мандрів і бесід Анна таки потрапляє до монастиря. І в фінальному кадрі поруч неї з’являється сам Іван Вирипаєв, аби запитати: «Ну, що нового ти тут дізналась?» Після деякої паузи Анна відповідає: «Так, дізналась. Бог є». І вочевидь його розлито в от сьому просторі, вільному від скверни щоденної, від усього, що викривляє і деформує людські прагнення? Хоча питання все одно лишається: як, як уберегти душу від цивілізаційного смогу, від кіптяви буднів?

Картина знаменитого філіппінського режисера Брийянте Мендоси «Пастка» (програма «Майстер-клас») оповідає історію про жахливий тайфун, який практично повністю зруйнував прибережне місто Таклубан. Знімати режисер почав на телефон, аби перейти уже до повноцінних зйомок. Дивовижних, треба сказати, – тайфунна оскаженілість відтворена з документальною вірогідністю. У центрі – кілька персонажів, чиє життя так само поруйноване, одначе вони дивовижним чином не здаються. Передусім йдеться про Джен (Нора Аунор), власницю невеличкого ресторану, яка рятує і голубить постраждалих людей. Тільки під завісу фільму ми дізнаємось, що із трьох її дітей двоє загинуло, хоча чиновна служба це заперечує. Ще двоє героїв – чоловіки, чиї сім’ї повністю загинули. Один із них спершу відриває дерев’яну фігурку Христа, а в фіналі повертає її землі: хай родить іншу віру. Хоча прихований пафос картини і полягає в тому, що Бог є, і він випроявлюється в отаких людях, як Джен: її христолюбна, жертовна  відданість людям дарує нам передфінальний катарсис, духовне очищення.


Кадр із фільму «Пастка»

Апічатпонг Вирасетакун, той самий таїландський режисер, який п’ять літ тому переміг у Каннах з фільмом «Дядечко Бунмі, який пам’ятає свої минулі життя», поставив нову стрічку «Цвинтар пишноти» (інша назва «Цвинтар королів», програма «Майстер-клас»). Військовий госпіталь, в якому сплять солдати. Час від часу вони прокидаються, аби знову зануритись в сон. Справа в тому, що лікарня знаходиться на тому місці, де загинули ворогуючі королі – які й досі продовжують ворогувати, за рахунок енергії поснулих солдат...


Кадр із фільму «Цвинтар пишноти»

Найвиразніший образ фільму (як і у Брийянте Мендоси) – жінка, в якої проблеми з ногами і яка опікується солдатами, а з ними разом і душею цього світу. Де багато озвіріння і так само багато людей, які той світ очищають від скверни і забуття...

Сергій Тримбач

18 грудня, вівторок, Малий зал Вечір до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

18 грудня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Документальний фільм «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК»

19 грудня, середа, Червоний зал ВЕЧІР З НАГОДИ 90-РІЧЧЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КІНОСТУДІЇ ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА