СЕРГІЙ ЛИСЕЦЬКИЙ (13.02. 1926, Київ - 16.01. 2022, Київ)
19.01.2022
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Надсумна новина - нас полишає кінооператор, кінорежисер, педагог, громадський діяч СЕРГІЙ ПАНАСОВИЧ ЛИСЕЦЬКИЙ.
Цієї січневої, ще Різдвяної днини, напередодні Водохреща, душа Сергія Панасовича вирішила прощатися з нами. Зі світом, який він так любив і який любив його.
Пригадалось, як кілька літ тому, з нагоди свого 90-літнього ювілею, Лисецький влаштував вечір спогадів у кінотеатрі "Ліра". Виявляється, Львівська площа була одним із центрів дитинства ювіляра, і в "Лірі" (з 1937-го - імені Чапаєва, нині знову первісна назва) він провів багато-багато годин, там народилась його любов до кіно. Одним із проявів якої було - добути шматочок кіноплівки і увібгати його до рота, за щоку...
А ще пригадалось, як 2014-го у Будинку кіно показували фільм "Наймичка", за однойменним твором Т.Шевченка (1963, реж. Ірина Молостова, Василь Лапокниш). Фільм-опера, надскладний для кінооператора жанр. Лисецький зняв його просто віртуозно - пластика надзвичайно багата і надзвичайно точна у всіх своїх компонентах. За всієї оперової умовності - це кіно!
По закінченні показу - п'ятихвилинна овація! Сергій Панасович стояв перед розчуленим залом, де було стільки облич його учнів (багато літ викладав в Інституті імені І.Карпенка-Карого), і зворушено посміхався... Може, думав про те, як важко та "Наймичка" йшла до глядачів. Як й інший фільм, "Ми, двоє мужчин" (1962, реж. Юрій Лисенко). З Лисенком було знято одну із улюблених стрічок мого дитинства - "Перевірено - мін немає" (1965), про війну... Війну, в якій він був не спостерігачем - учасником. Пішов ще юнаком... Визволяв, до речі, моє рідне місто, Олександрію - кілька разів просив, аби я поклав квіти на могилу одного із його побратимів.
Ох, з яким гумором розповідав мені про свої фронтові літа - саме на війні він почав фотографувати, з того все й почалося ("у перервах між боями,-казав,- клепав я фотокарточки "відрами"; усім же хотілось постати на знімку - на віки). Потому був ВГИК, а далі, з 1956-го, робота на кіностудії імені О.Довженка. І фільми, фільми, фільми, серед яких і режисерська робота над картиною "Прелюдія долі" (1984), в основі якого доля знаменитого співака Анатолія Солов'яненка. Робив й інші музичні стрічки на кіностудії "Укртелефільм"...
А яким він був спілчанином! Будинок кіно без Лисецького уявити важко. Кажуть, "оператор - не оратор", а він цю приказку порушив - його неспішні, і такі мудрі виступи на наших забраннях завжди будуть у пам'яті.
І - він був справжнім патріотом своєї професії кінооператора. До останнього - президент Гільдії кінооператорів. Один із тих, хто високо тримав марку вітчизняної школи кінооператорства - однієї з найсильніших (без найменшого перебільшення) у світовому кіно.
Ні, не уявляється наш кінематографічний світ без Сергія Лисецького. А власне, і не треба це уявляти. Сьогодні його душа відлітає - щоби назавжди лишитися з нами.
Спасибі за все, мій дорогий, спасибі! Не прощаємось..
https://www.facebook.com/sergiy.trymbach
16 січня на 96-му році пішов з життя видатний кінооператор та кінорежисер, член правління НСКУ, президент Професійної гільдії кінооператорів України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Мистецької премії «Київ» імені Івана Миколайчука, педагог, ветеран другої світової війни, призер міжнародних та вітчизняних кінофестивалів ЛИСЕЦЬКИЙ Сергій Опанасович
Прощання «_20__» січня 2022 р. з 11.00 до 12.00. в Будинку кіно