f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

КІНОРЕЖИСЕРУ ВІКТОРУ ШКУРІНУ -90

14.01.2022

Sergiy Trymbach

НСКУ, Українська кіноакадемія

ВІКТОР ШКУРІН (1932 - 2020) - видатний майстер неігрового, документального кіно. Чудесна людина, прекрасний режисер. Проклятущий ковід зупинив плин його життя; навіть попрощатись не змогли. І вечір пам'яті нині, у січні, довелось відмінити - знову хвороби...

У Віктора Георгійовича була стать і постать морського бога, або ж романтичного пірата, з улюблених книжок нашого дитинства. Не випадковим був той імідж. Віктор Шкурін закінчив Одеську мореходку, після чого працював диспетчером і НАЧАЛЬНИКОМ ПОРТУ на Шпіцбергені. Начальнику ще тридцяти не було… Високий, кремезний, було і є в ньому щось таке капітанське – з бешкетницько-піратським ухилом (ну правда, таким він був і лишається в пам'яті.

Може й тому, що, уже навчаючись у Москві, у ВГІКу (закінчив його у 1965-му) Шкурін зіграв невелику і дуже смішну роль у фільмі Георгія Данелії (за сценарієм Геннадія Шпалікова) «Я шагаю по Москве». Режисер помістив богатирсько-шкіперську постать Шкуріна в раму лірично-інтелігентського світу столичних жителів – і це й смішить передусім…

Міг би й продовжити акторську кар’єру, але ж ні – капітан мусить бути капітаном, тобто режисером. Багато літ Віктор Георгійович працював на студії «УКРКІНОХРОНІКА», а в 1970-72 рр. навіть був її директором. Та й у Спілці кінематографістів багато літ входив до її керівництва, зокрема очолював контрольно-ревізійну комісію, будучи одним із, що називається, спілчанських хранителів основ і традицій. Об його рифлену, ніби риф, постать розбилось стишилось, змаліло чимало вітрів і зовнішніх (та й внутрішніх) загроз.

«ПАРАСКА БІДА І ДОБРІ ЛЮДИ»

https://www.youtube.com/watch?v=kH-AhOiIFXE

«ПЛАТОН МЕНІ ДРУГ»

https://www.youtube.com/watch?v=8402QzNRFdU

Режисер багатьох неігрових фільмів. «ДВОЄ З МАРТЕНА», де виробничий процес відтворено на максимумі фотографічної виразності і правди характерів. Або ж відома стрічка «ПАРАСКА БІДА І ДОБРІ ЛЮДИ» (1967) з її проникненням в особливості праці і побуту тогочасного українського села – без звичного «придиханія» й ідеологізації. І так далі – навіть у «застійні» роки Шкурін видавав на-гора якісну документалістику, в основі якої дослідження людини і її характеру («Радянський характер» - так і називалась одна із його картин).

У 1980-му режисер наважився поставити ігрову стрічку – «ПЛАТОН МЕНІ ДРУГ», із Степаном Олексенком і Костем Степанковим. Виробнича драма, матеріал, близький Шкуріну-документалісту. Серйозність і професійність його підходу до опрацювання життєвих проблем було безсумнівним.

В бурхливі роки Перебудови і становлення української державності режисер знову на передовій боротьби за зміни в житті. Його (спільно з Анатолієм Карасем) дилогія «ЛИПНЕВІ ГРОЗИ» («»Страйк" і "Викид») на початку 1990-х стала справжньою подією, це оповідь про фактичне повстання шахтарів Донбасу проти існуючої комуністичної системи, яка ніби ж то позірно всіляко їх уславляла.

Фільм було удостоєно Шевченківської премії і – фактично забуто. А жаль, було там до чого придивитись, побачити образ грядущих катастроф…

У 1990-ті та «нульове» десятиліття, які були небагаті на кіноврожаї, Шкурін продовжував працювати. Зокрема, назву його (у співпраці з Олександром Фроловим) цикл фільмів «ЧЕРВОНИЙ РЕНЕСАНС» - про відродження української культури у 1920-ті та її подальшу драму. Запам'ятався й інший фільм (так само разом з О.Фроловим) – «ЛЕОНІД КРАВЧУК.ОБРАННЯ ДОЛІ», портрет першого українського Президента постав у його непростій і неординарній стереоскопії.

А ще Віктор Георгійович викладав, упродовж багатьох років, із видимим задоволенням контактуючи з новими поколіннями, що приходять в кіно.

Любив він життя, а життя - його. Тому й тривав їхній роман довго. Жаль, що скінчився. Красива, мудра, талановита людина пішла від нас. Пішла й лишилась...

Вікторе Георгійовичу, дорогий, ми Вас пам'ятаємо, ми Вас любимо - таки ж так. Не полишайте нас, кіно привчило до містично-віртуальних контактів, тут ми всі вже профі. Отож, будьмо!

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach