f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

ВТРАТА РОКУ. КІНОРЕЖИСЕР МИКОЛА РАШЕЄВ

30.12.2021

Сергій Тримбач

НСКУ, Українська кіноакадемія

МИКОЛА РАШЕЄВ (8 квітня 1935 - 5 жовтня 2021) попрощався з нами у жовтні. Причастившись і отримавши благословення на вічну путь від священика…

Ні, неможливо до цього звикнути. Я знав Рашеєва упродовж 44 років - від зйомок фільму "Театр невідомого актора"... Ще у травні ми сиділи з ним, його подругою, журналісткою Любою Журавльовою (спасибі Любі за таке зворушливе опікування, яке продовжило літа митця) і кількома співробітниками Національного центру Ол. Довженка у кафе того чудесного Центру, опісля презентації книги Рашеєва, мемуарної прози "Внутрішній емігрант", і щось там пили, і про щось говорили. А власне, про Миколу Георгійовича, про те, аби ще одну, бодай книгу написав...

Не написав, і вже не напише. Зрозуміла річ, було йому вже 86, вік, хвороби. Навіть рак. Хоча лікар-онколог сказав йому: "Не переживайте, помрете ви не від раку...". Пухлини в такому віці не ростуть, не люблять вони нас, вікових персонажів історії - і правильно роблять.

ВЕРТИКАЛЬ

https://www.youtube.com/watch?v=rjDI-pX3JIQ

РАШЕЄВ за першою своєю професійною освітою - сценарист, і неабиякий. Досить пригадати картину саме за його сценарієм «Висота», з Володимиром Висоцьким… Як режисер поставив фільми «Маленький шкільний оркестр» (1968, у співавт. з О.Муратовим, картину було заборонено, вона дивом збереглась), «Бумбараш» (1971, у співавт.), «Заячий заповідник» (1973, сатиричну картину одразу поклали на «полицю»), «Театр невідомого актора» (1976), «Королі і капуста» (1978), «Яблуко на долоні» (1981), «Розсмішіть клоуна» (1984), «Любов до ближнього» (1988), «Оберіг» (1991, за повістю Володимира Дрозда «Самотній вовк»). 30 останніх років Микола Георгійович фільмів не знімав. Хоча було кілька проектів - серед них «Закоханий чорт» (мюзикл!) за повістю Олекси Стороженка. Шандор Калаш і музику вже написав, і Богдан Ступка мав зіграти головну роль… І все розсипалось - не до кіна було тоді, і не до ума.

БУМБАРАШ

https://www.youtube.com/watch?v=PzacjV9nl70

Два роки тому Рашеєв закінчив вже згадану книгу мемуарів під назвою «Внутрішній емігрант. Записки склеротика». Читається на одному подихові - справжня література, де невигадані історії набувають якогось особливого шику і шарму. Це про своє життя, яке почалося в Києві, де він народився - у родині болгарського політемігранта Георгія Рашеєва.

У мемуарах отих самих, нібито «склеротичних», а насправді дивовижно пам’ятливих, Рашеєв згадує своїх учителів на Вищих режисерських курсах та їх уроки. Деякі з них прозирають у «Бумбараші». Зокрема, цитується формула драматургійного розвитку, запропонована Леонідом Траубергом. Формула називається «два удари палицею». Що за удари такі? А ось воно чим є: «Перший удар треба завдати по глядачеві на початку, аби він прийняв правила гри режисера і слідував їм упродовж усього фільму». Йок? А вдруге ж коли лупнути того глядача? А ближче до кінця картини, щоби глядач не був у змозі передбачити фінал…».

Ніби й проста наука, тільки спробуйте її застосувати. Рашеєв застосовує - весело й звитяжно. Як і урок товариша Траубергового по славетному ФЕКСу Григорія Козинцева (ще один викладач Рашеєва), який, цитую книгу, «пояснював нам cутність ексцентрики як відхилення від центру, відхилення від звичного, шаблонного, стандартного. І тільки це відхилення дозволяє створити образ не тільки одного персонажа, а й усього фільму в цілому».

А власне все життя Миколи Рашеєва - суцільне тобі відхилення від норми. Як і фільми його. То ж і не дивно, що чи кожна стрічка режисера, знята за радянських часів, або ж заборонялась і клалась на полицю, або ж її добряче вижмакували в «єжових цензорсько-редакторських рукавицях». Той же «Бумбараш» - подивившись його художня ради кіностудії імені Олександра Довженка звинуватила режисера «в глумлінні над ідеалами революції». Якщо одверто - іронії (але все ж не глумління) там вистачало, так що для кондових хранителів цінностей системи пожива була. Добре, що картину робили на замовлення Всесоюзного телебачення, чиї керівники виявились куди ліберальнішими...

Смерть теж штука ексцентрична. Хоча й не скажеш, що це відхилення від норми життя. Але ж удар під завісу...

Не дрейфимо! Микола Рашеєв зробив так багато, щоби ми відчули життя як прекрасну і загадкову виставу (чи фільм), яка триватиме вічність. У вічності тій немає берегів, зате є острови. На одному з них ще зустрінемось!

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach