f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

АКТРИСА ТЕТЯНА БЕСТАЄВА, ПАЛАГНА ІЗ ФІЛЬМУ "ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ", ВІДЛІТАЄ НА НЕБЕСА. УЖЕ 9-й ДЕНЬ ПОСПІЛЬ...

01.11.2021

Серній ТРИМБАЧ

НСКУ, Українська кіноакадемія

Попри те, що БЕСТАЄВА (1937-2021) усе життя пропрацювала у Москві (в театрі Моссовета), душа її (ну так видається) прагне небес над Карпатами, тими місцями, де й знімалися "Тіні..." Бо ж хіба випадково актриса назвала книгу своїх спогадів "Обнажённая у Параджанова: [Воспоминания о творческом пути актрисы театра и кино]". Йдеться про епізод із фільму, де Палагна, втративши віру у те, що завагітніє од свого чоловіка, Івана Палійчука (Іван Миколайчук), рано вранці скидає одіж і йде на край села, аби попросити у духів дитинку...

Вибір молодої московської актриси Бестаєвої на роль Палагни уявляється чимось аж надто ексцентричним. Ну справді, столична «штучка», яку запрошували на ролі іноземок, стиляжних дівок - як можна було побачити в ній гуцулку, на якій женять Івана Палійчука? Іван втратив Марічку, чия любов несла під небеса, а Палагна? Вона налаштована на рутинний обряд сімейного співіснування. На материнство передусім. А в Іванові інстинкт продовження роду приспаний небесними почуваннями…

Поволі стає зрозумілим вибір саме цієї актриси на роль. Терзання, боріння плоті - ось що належить грати й ось що виявляє Бестаєва у цій ролі. Якщо у Марічці (Лариса Кадочникова) плоть заледве прокидається, в Палагні вона живе наповну (те, чого насправді у повісті Коцюбинського немає, там це тілесне буття усічене-посічене турботами іншого порядку). Це не той традиційний тип жінки, яка упопокорено йде слідом за чоловіком скрізь і всюди - з любощами включно. Ні, ініціатива за нею - навіть коли йдеться про злого чаклуна Юру мольфара. І коли той розпалює пристрасть у самій природі, доводячи її, природу, до екстазу - це він робить, запалившись пристрастю Палагни.

А все ж так хочеться завагітніти, принести дитину у цей світ - ось що може загнати духів назад, у спрагле наелектризоване тіло. І Палагна здійснює обряд, який має внести в її тілесність зародок плоду. До сходу сонця вона, оголена, прошкує окраїнами села, покликуючи заблукалі сили поселити в її тілесній дім дитя майбутнього. Саме тоді вона й накликує на себе Юру мольфара, у грізній подобі Спартака Багашвілі. Замість добрих духів з’являється злий…

«Почали знімати пізньої осені,- згадувала Бестаєва,- коли, можна сказати, іній лежав на траві […] І зйомки почались з епізоду, буквально, коли я йду, оголена, по території до місця, до святого Юрія. Був такий звичай, коли в перший день весни жінки вставали рано, знімали із себе нічну сорочку, розпускали волоссся, надівали монисто, буси, намисто - йшли до певного місця і просили святого Юрія про те, чого їм не вистачало. Моя героїня просила дітей - дівчинку чи хлопчика».

Тут, правда, Бестаєва трохи плутає - не святого Юрія йшла просити Палагна, а колектив духів. Плутає не випадково, бо ж у фіналі того епізоду її бачить Юра мольфар, і з того починається ще містичніша сторінка історії «Тіней…».

«І я йшла,- продовжує Бестаєва,- від камери спиною, прохід був доволі довгий: від дому, знімаючи одіж, там прохід, кудись спускаюсь, потому йду назад, забігаю у дім… В кіно цей епізод, мабуть, триває хвилин п’ять-сім. А знімали тиждень. Я відходила від камери, з мене знімали халатик, казали «Мотор!», і я мусила йти. Я не могла цього зробити опісля п’яти команд. Казала: «Не можу, боюся». Параджанов відігнав всю масовку. Стояв тільки він, Юра Іллєнко і освітлювач.

Я знову: «Не можу, не можу!» Параджанов кричав: «Іллєнко любить тільки свою Ларису! Ти йому не потрібна! Я взагалі імпотент!» Що він тільки не кричав, аби мене умовити. Нарешті я пішла. Знімали спиною, обличчя мого не було видно - я йшла і якісь гримаси корчила від жаху. Зняли дубль. Потому наступний, потім ще один».

Так, у ті часи роздягтися жінці в кадрі було надзвичайно важко, і не тільки жінці радянській. Виховання було іншим - тіло своє належало берегти подалі від чужих очей, бо тіло то є храм, куди молитись пускають тільки обраних. Натовпу, масовці тут не місце...

ТЕТЯНА БЕСТАЄВА зіграла чимало ролей - в театрі, кіно. Одначе у вічності лишиться передусім однією з екранних тіней геніального фільму Сергія Параджанова.

(фрагмент з книги Сергія Тримбача "Іван Миколайчук. Містерії долі" (Київ: Дух і літера, 2021).

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach