f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

У Києві згадали про 80-ліття Івана Миколайчука - відкриттям виставки «Тисяча снопів вітру.

26.09.2021

Valentyna Samchenko разом з Гармашем Юрієм 

Іван Миколайчук: життя після смерті» у приміщенні театру «Сузір’я».

Автор частини представлених фотографій — знаний кінооператор Юрій Гармаш; інші світлини він відреставрував. Ще представлені три із тринадцяти колажів Лариси Кадочникової, присвячені Іванові Миколайчуку та Сергію Параджанову, з якими творили кіношедевр "Тіні забутих предків".

Кінознавець Сергій Тримбач презентував нову книгу «Іван Миколайчук. Містерії долі». А учасниця славетного тріо "Золоті ключі" Валентина Коротя- Ковальська представила свою книжку, яка допоки існує лише у двох екземплярах "Пісенне древо Івана Миколайчука".

До речі, в іншому залі "Сузір’я" - фотовиставка в пам'ять про Богдана Ступку, якому цього року теж виповнилося б 80.

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach

Микола Васьків 

Із кожним роком харизма Івана Миколайчука лише зростає. Доводити його геніальність і велич уже не потрібно. Тепер намагаються розгадати, у чому ж таємниця його феномену. Ще однією спробою такого розгадування було відкриття фотовиставки "Тисяча снопів вітру. Життя після смерті", більшість світлин на якій - роботи теж уже харизматичного Юрія Гармаша. А модерував на відкритті, ділився думками, спогадами, враженнями не менш харизматичний кінознавець Sergiy Trymbach. Справив чимале враження також виступ Валентини Ковальської, однієї з трьох неперевершених співачок тріо "Золоті ключі". Таємниці так і не розгадали, хоча, видається, суттєво до неї наблизилися.

Ризикну вставити і свої п'ять копійок. Колись Евген Маланюк розмірковував про те, що "груба" українська шляхта переважно перебігала на бік панівної нації - польської та російської. Натомість дрібна шляхта, яка твердо трималася віри й етносу, розчинялася в селянстві. Як наслідок, українське селянство було культурнішим, свідомішим своєї окремішності порівняно із селянством інших націй. Концентрацією, виразником прагнень і сил такого уураїнського селянства і став Іван Миколайчук.

На відкритті часто йшлося про міфопоетику, МІФОпоетичне (С. Тримбач) кіно, і де ж ця міфопоетика мала зберегтися майже незмінною, як не в гуцульському закутку Буковини, в Чорториї, де народився і виріс Миколайчук. Звідси нутряне відчуття актора, як саме зіграти в тому чи тому епізоді. Й зіграти, "прожити" епізод якнайкраще.

Однак міфопоетика, міфологія - це на рівні підсвідомості. А ще було свідоме засвоєння непохитного селянського українства, яке вело тяглість протягом віків, особливо ХІХ і ХХ-го. Праці, діяльність речників українства, тобто передусім селянства, лише були підтвердженням таких переконань.

І дуже швидко Миколайчук усотував міську культуру, не-українську і той залишок, однак рафінований, української. На перетині різних культур з'являються унікальні феномени. Для феномену Миколайчука, здається, це були архаїчна, селянська і міська культури. А побіжно можна також казати і про переплетення різних етнічних культур, на яке так багата Буковина.

Sergiy Trymbach

Дякую, Миколо, за прекрасну, і дуже точну, рецензію на виставку (додам тільки, що на ній представлено і кілька колажів Лариси Кадочникової, які є на твоїх фото). Особливо щодо культурного потенціалу українського селянства, яке - за умов, коли на "аристократів" розраховувати не доводилось - і перебирало на себе роль лідера нації, культурного лідера! Про чимало інших нюансів Українського Міфопоетичного кіно (бо воно засновано на міфах, обрядовій поезії - з неї Миколайчук і виріс, досить згадати Вашківецьку переберію, Вашківецький карнавал, що відбувався за кілька кілометрів од Миколайчукової Чорториї) і йдеться у моїй книзі "Іван Миколайчук. Містерії долі" ("Дух і літера", за підтримки УКФ), яка невдовзі стане доступною для читачів. До речі, сказане пояснює, чому саме студенту-другокурснику Іванові Миколайчуку не треба було вживатись в атмосферу "Тіней забутих предків" - він у тому світі жив із самого дитинства...