f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

ЛЮДМИЛА ЛЄМЕШЕВА НАРОДИЛАСЬ - ЮВІЛЕЙНО!

13.04.2021

Sergiy Trymbach

НСКУ, Українська кіноакадемія

Найщиріші вітання, Людо!

Кінокритик, есеїст, кіносценарист, а я б сказав і коротше - ЛЄМЕШЕВА є блискучим письменником, основним матеріалом для якої є кіно. Кіно, сотворене поколінням, до якого вона належить і сама - Шістдесятників.

Вони просто прийшли тоді, у 1960-ті, в український і вселенський світ, і скучний і буденний, той світ засяяв тисячами празникових граней. Свобода - вона була головним божеством покоління Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Леоніда Осики, Івана Миколайчука, Романа Балаяна, Костя Єршова… І ЛЮДМИЛА ЛЄМЕШЕВА у своїх статтях, есе, книгах ("Иван Миколайчук, 1974, «Я твой, живое время!»,1981, "Украинское кино: проблемы одного поколения», 1987, "Профессия – актер",1987) створила над-яскравий портрет покоління. І у чомусь посутньому це був і її власний автопортрет…

А потім ЛЄМЕШЕВА - як сценарист - створила фільми «Іван Миколайчук. Посвята» (1998, реж. Анатолій Сирих) і «Таємна свобода» (2011, реж. Сергій Лисенко). Про кіно, про світоглядні драми покоління шістдесятників. Ні, це не кіно про кіно, так само як і ЛЄМЕШЕВА мало нагадує традиційного критика – бо ж її цікавлять не фільми як такі, а те, що відбувається в людських душах: кожній окремо і в тому космосі людському, який вони разом створюють.

Іван Миколайчук - Посвята (1998)

https://www.youtube.com/watch?v=QGpokhNU87M

Уже в есеї «Таємна свобода» (він і став основою сценарію) вона напише: «Ми не вміємо розповідати про самих себе, про реальну, а не вигадану складність своєї долі, про трагічну глибину пережитого нами досвіду – причому, розповідати власною, індивідуальною мовою, без огляду на чужі зразки й моделі. А якщо не намагатися осмислити наш досвід, то навіщо він взагалі був? І як ми можемо бути цікавими великому світові, якщо самі собі нецікаві?»

Людмила Лемешева на вечорі пам'яті Леоніда Кисельова

https://www.youtube.com/watch?v=EExHLlKywcA

Погодьтесь, дивовижно точні питання! Які у нас вкрай рідко ставляться. А чому? Шістдесятники - їх прикметною особливістю було те (і про це теж фільм «Таємна свобода»), що вони були цікавими самі для себе, вони з якимось особливо радісним завзяттям пізнавали себе і своє покоління. «Найбалакучіше покоління» - таким є один із маркерів Лємєшевої, який звучить у закадровому авторському коментарі.

Справді, вони говорили-говорили-говорили (і щось «заговорили», додам), бо ж крига сталінської заморозки скресла, і душі воскресали, злітаючи над соціумом, над життям, яке не дуже-то прагнуло змінюватись (про це згодом зробить свій фільм «Вавилон ХХ» Іван Миколайчук, один із головних героїв цього покоління і картини Лємєшевої і Лисенка).

Вавилон XX (1979)

https://www.youtube.com/watch?v=qPzifXWRsmE

О, ці польоти! Як уві сні, так і наяву – не випадково ж знаменита стрічка Романа Балаяна обдарувала нас саме такою формулою. Це кіно, яке дібралося до підсвідомих наших бажань і прагнень, яке так граційно розібралося з тим, чого нам хочеться і чого нам так не вистачало у Брежнєвські «застійні» часи…

Дорога Людо, вітаю! І егоїстично побажаю - собі і всім нам - отримати ще не одну книгу, в якій буде (блискуче, не сумніваюсь) подано ще один портрет, і автопортрет, нашої епохи: складної, драматичної й водночас прекрасної.

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach